Продовження миттєвостей історії фізичного факультету

17.10.2025

1156

Продовження миттєвостей історії фізичного факультету

За перші 50 років свого існування (1950-2000 рр.) фізичний факультет досяг рівня провідного освітньо-наукового центру України. Усі досягнення факультету стали можливими завдяки активній та цілеспрямованій роботі фундаторів: Шкода-Ульянова В.О., Запісочного І.П.,Ломсадзе Ю.М.,Чепура Д.В., Братійчук М.В.

Шкода-Ульянов Володимир Олександрович приїхав на роботу в УжДУ в 1953 році з відомої наукової школи академіка СРСР Несміянова О.М. (м.Москва). У тому ж році була відкрита кафедра будови речовини (згодом – експериментальної і теоретичної фізики). Ця кафедра в свою чергу була розділена на дві: кафедру ядерної фізики (завідувач кафедри Шкода-Ульянов В.О.) та кафедру теоретичної фізики (завідувач кафедри Ломсадзе Ю.М.). Усі види освітньо-наукових робіт кафедра ядерної фізики проводила в спеціально збудованій для неї будівлі.

Там же, в підвальному приміщенні, був збудований прискорювач «Бетатрон». Згодом більш досконалий прискорювач М-10 був впроваджений в лабораторії на околиці Ужгорода. У наукових колах Ужгород називали третім центром ядерної фізики, після Харкова і Києва. В 1969 році запрацював на кафедрі відділ фотоядерних процесів Інституту фізики АН УРСР (м. Київ). Це був перший науковий підрозділ на Закарпатті системи АН УРСР. У 1975 році Шкода-Ульянов В.О. раптово помер у розквіті творчих сил. Багаточисельні відомі вчені СРСР та УРСР, які були гостями кафедри у різні часи, високо оцінили досягнення кафедри за 22 роки її діяльності.

Запісочний Іван Прохорович – доктор фізико-математичних наук, професор, заслужений діяч науки України, засновник наукової школи з фізичної електроніки, відомої далеко за межами Радянського Союзу, організатор багаточисельних конференцій, семінарів тощо. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, засновник Інституту електронної фізики АН України – увійшов в історію фізики України як відомий вчений і талановитий організатор наукових досліджень.

Запісочний І.П. приїхав на роботу в УжДУ як безпосередній учень відомого вченого-педагога, члена кореспондента АН СРСР Фріша С.Е. у 1954 році. У 1957 році відкрив кафедру оптики та започаткував наукові дослідження з фізики електронно атомних зіткнень. Свої здобутки Запісочний І.П. досяг працюючи на посадах: завідувача кафедр оптики (1957-1968 рр), квантової електроніки (1968-198 2рр), наукового керівника проблемних наукових лабораторій фізики електронних зіткнень та фізичної електроніки, Ужгородського відділення інституту ядерних досліджень АН УРСР. Колектив, яким керував Запісочний І.П., в 70-х роках досяг рівня потужного освітянсько- наукового підрозділу. Кількісний склад представляли 100-120 працівників.

Маючи вагомі державні та міжнародні визнання, Іван Прохорович у віці 60 років залишає роботу у виші з метою створення академічної науки на Закарпатті. Не без старань Запісочного І.П., був збудований адміністративно-лабораторний корпус Інституту електронної фізики НАН України, відкритого в 1992році.

Юрій Мелітонович Ломсадзе приїхав на роботу в УжДУ з Москви в 1954 році як учень відомого вченого Маркова М.А. – академіка АН СРСР. У 1967 році після поділу кафедри експериментальної і теоретичної фізики на дві – очолив кафедру теоретичної фізики. Ця кафедра мала особливо велике значення для фізичного факультету – проводила всі види занять теоретичних курсів по спеціальності «фізика».

Юрій Мелітонович представляв собою енергійну, високоерудовану, інтелігентну особу. Його манери поведінки на лекціях, семінарах приваблювали. Більша частина краще підготовлених студентів 3-го курсу місцем спеціалізації обирали саме кафедру теоретичної фізики. Не випадково першим з випускників факультету став член-кореспондентом АН УРСР його учень – Вільгельм Фущіч. Маючи базову теоретичну підготовку, без проблем його учні Лендел В.І. та Сабад Е.І. освоїли теорії фізики електронних зіткнень. За цикл робіт по інтерпретації резонансних явищ при електронно-атомних зіткненнях, здобули звання лауреатів Державної премії України в галузі науки і техніки в складі авторського колективу школи Запісочного І.П. Активна організаторська та наукова діяльність Ю.М.Ломсадзе сприяла створенню на Закарпатті академічної установи –Ужгородського відділу теорії гадронів Інституту теоретичної фізики АН України (1970) . В 1976 році Ломсадзе М.Л. звільнився з роботи в УжДУ і виїхав за межі УРСР.

Дмитро Венедиктович Чепур приїхав на роботу в УжДУ на загально-університетську кафедру фізики в 1956 р. з КДУ ім. Т.Г.Шевченка як спеціаліст в галузі фізики напівпровідників. В 1963 році була створена спеціальна кафедра фізики напівпровідників. На її базі та відповідного кадрового потенціалу були створені підрозділи: кафедра фізичних основ мікроелектроніки (згодом твердотільної електроніки), СКТБ «Квант», галузева науково-дослідна лабораторія, Інститут фізики і хімії твердого тіла.

Доктор фізико-математичних наук, професор Чепур Д.В. увійшов в історію фізики України як відомий вчений-педагог, талановитий організатор наукових досліджень. В історії УжДУ – загально признаний популярний ректор радянських часів. Його справу продовжив талановитий учень Володимир Сливка.

Братійчук Мотря Василівна приїхала на роботу в УжДУ в 1956 році після навчання в аспірантурі обсерваторії КДУ ім. Т.Г.Шевченка з підготовленої до захисту кандидатської дисертації. Вона стала відомою на першому році трудового стажу, як причетна до вирішення питань, пов’язаних з проблемою зародження космічної ери. Креативна Мотря Василівна досягла відкриття спеціальності астрофізика на кафедри оптики (1968 р.), спорудження і введення в дію станцію спостереження за штучними небесними тілами на горі Кальварія м.Ужгорода та, незабаром, створення пункту спостереження з використанням французького далекоміра на горі Деренівка, неподалік Ужгорода.

Братійчук М.В. захистила кандидатську дисертацію і досягла посади звання професора.

Науково-педагогічна діяльність відмінника народної освіти, професорки Братійчук М.В. загальновизнана. Вона стала лауреатом премії АН СРСР ім. А.Ф.Фіолетової та премії Української Астрономічної Асоціації «За видатний внесок у розвиток астрономів в Україні». ЇЇ ім’ям названа мала планета Сонячної системи Bratijchuk.

Три важливіші досягнення фізичного факультету: заснування двох наукових шкіл; здобуття Державних премій двома авторськими колективами; створення фізичної академічної школи на Закарпатті.

Заснування наукової школи можливе при виконанні чотирьох критеріїв. По-перше, науковий керівник школи повинен бути відомим вченим. По-друге, науковий керівник керує глобальним стрижневим напрямком у певній галузі науки. По-третє, в своїй творчій діяльності науковий керівник спирається на помічників-однодумців. По-четверте, трудовий колектив виконавців повинен володіти великим науковим потенціалом і високою кваліфікацією дослідників, які здатні самостійно розв’язувати наукові проблеми.

Запісочний І.П. та Чепур Д.В. увійшли в історію фізики України як відомі вчені-організатори освітянської науки. Запісочний І.П. своїми діями розгорнув обширні наукові дослідження в галузі фізичної електроніки, а Чепур Д.В. відповідно в галузях фізики напівпровідників і фізики твердого тіла. У своїй творчій діяльності Запісочний І.П. опирався на своїх учнів, які послідовно захищали свої кандидатські дисертації: Василь Шевера, Людвик Шимон, Ілля Алексахін, Отто Шпеник, Василь Скубенич. Першими помічниками Чепура Д.В. були: Іван Копинець, Юрій Попик, Микола Довгошей, Іван Туряниця, Дмитро Семак. У колективах панував творчий позитивний клімат у взаєминах виконавців. Виконавцями наукових досліджень була талановита, творча молодь, націлена на кінцевий результат – здобуття наукових ступенів. Тільки Запісочний І.П. та Чепур Д.В. за відносно короткий проміжок часу підготували 62 кандидатів наук і більше 15 докторів наук.

Одержання Державних премій двома авторськими колективами в межах одного підприємства за відносно малий проміжок часу (шість років) – випадок унікальний. В 1989 році лауреатами Державної премії УРСР стали представники наукової школи заснованої Чепуром Д.В.: Сливка В.Ю. (науковий керівник), Борець О.М., Блецкан Д.І., Довгошей М.І., Кикинеші О.О., Семак Д.Г., Туряниця І.Д., Туряниця І.І., Химинець В.В., Фірцак Ю.Ю.

У 1995 році лауреатами Державної премії України стали: Запісочний І.П. (керівник колективу), Алексахін І.С., Завилопуло А.М., Імре А.Й., Сабад Е.І., Лендьел В.І., Шимон Л.Л., Шпеник О.Б. Як відомо, члени авторського колективу, уособлюють заслуги свого трудового колективу. В 1998 році В.Р.Козубовський в складі колективу вчених Києва та Харкова присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки.

Створення академічної науки завершилося відкриттям Інституту електронної фізики НАН України. Цей науковий заклад зайняв щільне місце у переліку найпрестижніших характеристик Закарпаття (заслужений академічний Закарпатський народний хор, Національні природні заповідники Закарпаття, Теребле-Ріцька гідроелектростанція тощо).

Найпершим ініціатором створення академічної науки на Закарпатті був Запісочний І.П.. Його клопотання у вищих інстанціях знайшли схвалення. Для початку 18.06.1979 року було відкрито Ужгородське відділення Інституту ядерних досліджень АН УРСР. У це відділення під керівництвом Запісочного І.П., було передано частково устаткування надбане на фізичному факультеті. Перевелися туди і частина наукових співробітників факультету. Локації відділення знаходилися в орендованих приміщеннях віддалених в межах Ужгорода. Як і було задумано, до відділення поступово приєднувалися ужгородські наукові підрозділи системи АН УРСР. Під контролем невтомного Запісочного І.П. успішно велося будівництво будівлі для майбутнього інституту. З часом відділення досягло вимог інституту. А 21 вересня 1992 року, в новозбудованому адміністративно-лабораторному корпусі, був відкритий Інститут електронної фізики НАН УРСР.

Нове «дихання» відчули напрямки досліджень в галузях фізичної електроніки, ядерної фізики, фізики напівпровідників. Назва створених відділень і нині співзвучні з напрямками досліджень фізичного факультету, що зайвий раз підкреслює їх походження: ІЕФ НАН України – дітище УжНУ (фізичного факультету).

Чимало представників фізичного факультету здобули державні, громадські та міжнародні визнання. Окрім лауреатів Державних премій (19 осіб), на факультеті працювали заслужені діячі науки і техніки України (Сливка В.Ю, Височанський Ю.М., Поп С.С., Різак В.М., Семак Д.Г., Опачко І.І.), заслужений винахідник України (Довгошей М.І.), заслужені працівники освіти України (Шимон Л.Л., Хіміч І.В.), академіки АН вищої школи України професори (Сливка В.Ю., Лендьел В.І., Шимон Л.Л., Кикинеші О.О., Семак Д.Г., Хіміч І.В.), академік АН промислової електроніки (Поп С.С.). Міжнародний соросівський грант «Соросівський професор» здобули Лендьел В.І., Сливка В.Ю., Шимон Л.Л., Сабов В.І., Поп С.С.

Грант з міжнародної науково-освітньої програми здобули також професори Височанський Ю.М., Лазур В.Ю. та Різак В.М. Соросівськими доцентами стали Шевера В.С., Медведєв С.Ю., Міца В.М. (згодом професор), Пилипченко В.А., Наконечний Ю.С. та Горват А.А. Міжнародний біографічний центр Кембриджа в Англії присвоїв професору Шимону Л.Л. номінацію «Міжнародна людина року 1997-1998» за результатами проведеного конкурсу.

Депутатами Закарпатської обласної та Ужгородської міської ради обиралися Лендьел В.І., Сливка В.Ю., Поп С.С., Химинець В.В., Угрин С.Ю.

Представниками фізичного факультету довірялися і керівні посади університету. Успішно виконували функціональні обов’язки проректори по науковій роботі: Кишко С.М. (16 років на посаді), Сливка В.Ю. (1986-1988рр.), Туряниця І.Д. (1988-1993рр.), Височанський Ю.М.( 1993-2005 рр). Посаду начальника науково-дослідницького сектору впродовж 12 років (1991-2013) обіймав Баран М.Ю. Більше половину часу існування університету ним керували ректори-фізики: Чепур Д.В. (1962-1977), Шульга В.Г. (1977-1980), Лендьел В.І. (1980-1988), Сливка В.Ю. (1988-2004). Безумовно, досягнення фізичного факультету у складі УжДУ (1950-2000) є гідним вкладом у досягненні статусу національного – УжНУ (2000р.).