Миттєвості історії фізичного факультету
Фізичний факультет УжНУ взірця 2025 року вирізняється, як і в попередні десятиріччя, своїми досягненнями в галузі наукової роботи. На п’яти кафедрах впроваджено привабливі і прагматичні спеціальності та відповідні спеціалізації. Студентів факультету, в залежності від семестру, навчають: академік НАН України, професор Ю.М. Височанський, 17 професорів та 47 доцентів. Це свідчить про високий якісний рівень педагогічного колективу факультету. За останні 25 років факультет зберіг належний рівень своїх функціональних обов’язків. Але найвагоміші здобутки факультету, включаючи і міжнародного рівня, припадають на минулі 50 років (1950-2000 роки).
Історія фізичного, як і спорідненого математичного факультетів, була започаткована відкриттям фізико-математичного факультету з відділеннями фізики і математики у 1950 році. Він був четвертим після відкриття природничих факультетів (біологічного, хімічного, медичного) у 1946 році.
Новостворений фізико-математичний факультет на самому початку діяв без власного деканату. Його умовно приєднали до хімічного. Такий «кластер» називали по-різному. 15 травня 1951 року, наказом по ректорату, був названий фізико-хімічним факультетом. Навчальний процес проводився на базі загальноуніверситетської кафедри фізики, створеної шляхом поділу кафедри фізики і математики відкритої одночасно з природничими факультетами: біологічним, хімічним, медичним. Завідувач кафедри, уже не молодий за віком (1904 р.н.) інженер Василь Никанорович Бушин, викладав курс загальної фізики. Для проведення навчального процесу на старших курсах запросили Нону Анатоліївну Гоженко з Києва та Арнольда Євгеновича Ковальчука з Москви. Математичний аналіз викладав нам талановитий фахівець Остап Федерович Хічій – майбутній кандидат педагогічних наук. До проведення занять залучали і колишніх «професорів» гімназій. Прижився єдиний з них - Василь Петрович Фенцик, який у старшому віці захистив дисертацію на ступінь кандидата хімічних наук.
У вересні 1963 р. наказом по ректорату деканом окремого фізичного факультету призначили старшого викладача Степана Максимовича Кишка. Він народився в 1920 р. в м. Ужгород. Закінчивши місцеву гімназію навчався в Будапештському університеті. Після Другої світової війни закінчив фізичний факультет Львівського державного університету.
Стрімке поліпшення діяльності фізико-математичного факультету відбулося за короткий проміжок часу. У 1953-56 роки прибули на роботу в УжДУ (на загальноуніверситетську кафедру фізики) п’ятеро молодих, талановитих, амбітних спеціалістів в різних галузях фізичної науки. Це кандидати фізико-математичних наук Володимир Олександрович Шкода-Ульянов (1953 р., ядерна фізика), Іван Прохорович Запісочний (1954 р., атомна фізика), Юрій Мелітонович Ломсадзе (1954 р., теоретична фізика), Дмитро Венедиктович Чепур (1956 р., фізика напівпровідників) та Мотря Василівна Братійчук (1956 р., астрофізика). Одна за одною відкриваються кафедри: будови речовини (згодом кафедри експериментальної та теоретичної фізики); оптики (згодом квантової електроніки); теоретичної фізики (шляхом поділу кафедри експериментальної і теоретичної фізики на дві: кафедра ядерної фізики і кафедра теоретичної фізики). У 1963 р. загальноуніверситетська кафедра фізики завершила свою історичну роль і була переведена в структуру загальнотехнічного факультету. Натомість була відкрита спеціальна кафедра фізики напівпровідників.
З року в рік збільшувалися плани набору студентів. Свіжими силами доповнили кадровий потенціал випускники фізичного відділення: Дмитро Сікора, Олександр Парлаг, Василь Шевера, Петро Фельцан, Володимир Лендьел – 1955 рік; Іван Копинець, Юрій Попик, Антон Фантич, Юрій Палінчак – 1956 рік; Михайло Кучінка, Людвик Шимон – 1957 рік. Аналогічні процеси відбувалися і на математичному відділенні.
За 15 років існування фізико-математичний факультет зріс чисельно, кількість членів профспілки факультету-гіганта перевершила 1000 осіб (голова профспілки, асистент Шимон Л.Л.). Назріло питання розділення фізико-математичного факультету на два незалежні: фізичний та математичний факультети. І ця подія відбулася в 1966 році.
Власне 25-річчя фізичний факультет зустрів разючими успіхами. Він впевнено посів авангардну роль в науково-дослідницькій роботі УжДУ. Кількість щорічних публікацій факультету складала половини наукової продукції університету. Обсяг госпдоговірних робіт майже вдвічі перевершував держбюджетне фінансування. Динаміка підготовки кадрів вищої кваліфікації (кандидатів і докторів наук) була недосяжною для інших факультетів. Проглядалося формування двох наукових шкіл з фізичної електроніки та фізики напівпровідників, заснованих відповідно І.П.Запісочним і Д.В.Чепуром. Подальше зростання факультету в межах університету дедалі ставали труднішими - «великій родині ставало поступово тісніше у батьківській хаті». Назріла необхідність у створенні академічної фізичної науки на Закарпатті.
Останні 10 років минулого сторіччя припали на моє перебування на посаді декана фізичного факультету (1988-2004 рр.). На вимогу тих часів відбулися структурні перетворення. Поруч з класичними кафедрами (ядерної фізики, оптики, квантової електроніки, теоретичної фізики, фізики напівпровідників, твердотільної електроніки) була відкрита кафедра прикладної фізики. Єдина спеціальність – «Фізика» (педагогічне і науково-виробниче відділення) була доповнена ще іншими з чисельними спеціалізаціями. Чого варта тільки назви: «Фізика і технологія матеріалів і компонентів електронної техніки», «Фізична і біомедична електроніка», «Наукоємні технології», «Прикладна фізика». Були введені курси лекцій нетипові за змістом для фізичних факультетів: «Мікросхемотехніка», «Патентознавство», та ін.
Викладачі та провідні наукові співробітники кафедри квантової електроніки (2000 р.)
Упродовж цих років було введено інноваційні методи проведення навчального процесу. Для прикладу – перехід на лекціях від монолога до діалогу. Схвально сприймалися ідеї Болонської декларації. Зокрема, впроваджувалася кредитно-модульна-рейтингова система навчального процесу. Чи не вперше був створений комп’ютерний клас, а переможці учнівських обласних олімпіад зараховувалися на перший курс без вступних випробувань. На зламі століть 1999-2000 рр. на факультеті готували бакалаврів у трьох напрямках, магістрів на трьох спеціальностях і чисельних спеціалізаціях.
Викладачі та провідні наукові співробітники кафедри фізики напівпровідників (2000 р.)
Водночас на факультеті відбулося чимало досягнень в галузі наукової роботи. Зокрема, завершився процес створення академічної науки на Закарпатті. У 1992 році було відкрито Інститут електронної фізики НАН України. У 1995 році авторський колектив під керівництвом І.П. Запісочного був вшанований Державною премією України в галузі науки і техніки. Не так давно, у 1989 році, лауреатами Державної премії стали члени авторського колективу під керівництвом В.Ю. Сливки.
За 50 років існування (1950-2000 рр.) фізичний факультет досяг рівня провідного освітньо-наукового центру України!
Деканами факультету у той період працювали: Шкода-Ульянов В.О. (1966-1967 рр.), Запісочний І.П. (1967-1968 рр.), Борець О.М. (1968-1971 рр.), Попик Ю.В. (1971-1974 рр.), Бенца В.М. (1974-1978 рр.), Семак Д.П. (1978-1983 рр.), Парлаг О.М. (1983-1988 рр.), Шимон Л.Л.(1988-2004рр.).
(Продовження буде)
Людвик Шимон,
доктор фізико-математичних наук, професор,
заслужений працівник народної освіти України,
відмінник освіти України,
лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки,
академік ВШУ,
Соросівський професор
