Новини

07.03.2018
1589

GoEast: ужгородські студенти розповіли про враження від поїздки у Маріуполь

GoEast: ужгородські студенти розповіли про враження від поїздки у Маріуполь

Нещодавно в рамках громадської ініціативи GoEast завершилася перша поїздка ужгородських студентів до Маріуполя. В рамах заходу 19 студентів протягом 10 днів ознайомлювалися з життям міста, Маріупольського державного університету, готували інформаційні та соціальні проекти. Як зазначають організатори GoEast, програму обміну створено, аби студенти з різних частин країни дізналися більше про українські міста, і тим самим позбулися стереотипів один про одного.

У першій програмі обміну беруть участь Ужгород і Маріуполь. Студенти Маріуполя будуть в Ужгороді вже  з 19 по 28 березня. Організаторами є громадська ініціатива GoEast разом з Ужгородським національним університетом та Маріупольським державним університетом, за підтримки European Endowment for Democracy, Міністерства молоді та спорту України.

В нашому матеріалі студенти УжНУ діляться враженнями та досвідом, які вони отримали упродовж 10 коротких, але насичених днів перебування у Маріуполі.

 

  

 

Анастасія Мирончук

 

Дізнавшись про цю програм я без сумнівів подала анкету, і не пошкодувала про це. Ніколи ще я не була настільки далеко від дому, тож очікувала побачити зовсім інший світ. Завжди думала, що на Сході живуть інші люди, з відмінними звичками та менталітетом. Але от коли приїхала до Маріуполя, в мене абсолютно не було відчуття, що ми їхали 40 годин, майже 1400 км від дому, що знаходжуся в чужому місті. Я швидко знайшла спільну мову з цим містом, швидко адаптувалась, за 10 днів вивчила всі місця, які надихають мене, і де я дійсно хочу проводити час.

Найважчим було увійти в темп міста, адже тут він шалений. Хоча основною ціллю проекту була руйнація негативних стереотипів про Схід, війну, інші речі – мене це не сильно зачіпало, адже я завжди скептично відносилась до наклепів про тих "проросійських людей" та критично ставилась до інформації ЗМІ. Завжди усвідомлювала той факт, що всі люди різні і, до прикладу, в Ужгороді можна знайти таких самих людей, як і на Сході. Єдине, що цікавило – менталітет, який, як я вважала, просто мусив різнитись. Це частково підтвердилось – в Маріуполі люди значно важче працюють, можна сказати, живуть роботою. На Закарпатті значно легше в цьому питанні, до прикладу, навіть в іншу країну поїхати працювати.

Моєю ціллю було встановлення контактів з новими людьми. Так сталось, що я поїхала на інший кінець країни, і потоваришувала зі студентами з Ужгорода! Зі студентами з МДУ ми спілкувались надзвичайно мало, і то хіба за межами програми, оскільки всі були на карантині. Нам не вдалось навіть на навчання потрапити.

Під час поїздки найбільше вразили люди – вони дуже відкриті. Всі з радістю допомагали, відповідали на запитання. Не зважаючи на те, якою мовою ми звертались до перехожих – ніхто з них не був вороже налаштований. Тому це в черговий раз доводить, що всі люди різні, і не важливо звідки ти – важливо, як ти вмієш спілкуватися. Оскільки я не відчуваю дискомфорту, подорожуючи на далекі відстані, то з радістю хотіла б взяти участь у подібній програмі ще раз, і ще раз, і ще раз...

 

Ольга Михайльонко 

 

Рушійною силою в даній поїздці  було бажання відкрити свою країну з іншої точки географічних координат. Перш за все, цікаво пізнати людей, а саме, чи вони чимось відрізняються від українців із Заходу. Наступний інтерес полягав у відкритті міста: було цікаво абсолютно все – написи на парканах, назви місцевих буфетів, вітрини магазинів – навіть такі деталі багато чого можуть сказати. Завдяки проекту можна легко висловити свої враження та переконання людям, які жодного разу не побували на Сході країни,  а таких є багато.

Маріуполь виявився зовсім не таким, як я малювала його в своїй уяві до поїздки. Практично всі мої думки та стереотипи розвіялись вже у перші дні перебування, а події які слідували після - були тільки підтвердженням того, що недаремно я наважилась на цю подорож.

Можу сказати, що стереотипи були зруйновані, а їх були чимало. Серед них: Маріуполь – небезпечне місце, прифронтова зона, де лунають постріли,  більшість населення вороже ставиться до всього українського, ведеться всезагальна проросійська пропаганда, тощо.

Ми з одногрупником реалізовували проект "Пізнаємо молодь", в якому мали змогу донести те, що відкривали протягом 10 днів у Маріуполі. Незважаючи на те, що ми виявились не такими вже і професіоналами у сфері знімання та монтування відео, створення гостросюжетних кадрів та брак часу, ми залишились задоволені своєю роботою.

Із приємних вражень хочу відмітити відкритих та добродушних людей, з неприємних – жахливий стан екології.

У мене завжди є бажання відкривати для себе нові міста та знайомитись з цікавими людьми, ламати стереотипи та спостерігати над тим, як нові місця змінюють тебе зсередини і неважливо, чи це інший кінець країни чи сусіднє місто поїздку до якого постійно відкладаєш.

 

 

 

Павло Величко

 

Рішення про цю поїздку я прийняв майже миттєво. Раніше ніколи не бував так далеко, тим паче у Східній Україні. Було бажання побачити все на власні очі, та за цей період "зрозуміти" Схід.

Очікував від програми обміну купу нових вражень та знайомств, особливо серед молоді Маріуполя та активних громадян. Багато моїх очікувань були підтверджені, але небезпеки не відчувалося, як це часто подають по телебаченню. В свою чергу місто вразило своїм різноманіттям, змінами у громадському житті.

Я для себе зруйнував стереотип про те, що місто сіре, що в ньому не відбувається багато культурних подій. 50/50 – співвідношення по стереотипу індустріального міста. Це і справді промислове місто, проте дуже низький відсоток населення там працює.

В нас була дуже насичена програма,  мене вразило те, скільки всього у місті є цікавого, особливо культурних просторів для молоді – такого в Ужгороді немає. Була крутезна вечеря у приймаючій родині, а також надзвичайно цікаві зустрічі з волонтерами та громадськими діячами в Маріуполі.

Ми відвідали найбільший металургійний комбінат Донбасу – ім. Ілліча. Розмірами він майже як наш обласний центр та становить близько 1/3 Маріуполя. Також була пізнавальна екскурсія в Маріупольський морський порт.

Безперечно є бажання повернутись в Маріуполь, особливо в теплу погоду. Також мені цікаво відвідати побільше міст Східної України. Наша країна велика, а ми часто не знаємо, що в ній можна знайти, натомість вигадуємо стереотипи.

 

 

Галина Гичка

 

Я і подумати не могла, що чекає на мене, коли я заповнювала анкету на участь у проекті. Не уявляла, що буде попереду, навіть коли ми з  напакованими валізами уже стояли на пероні, коли знайомилися у потязі. І тільки у Маріуполі я збагнула, яку чудову нагоду я отримала!

Це був шанс не просто познайомитися з цікавими людьми, побачити багато цікавих місць та відчути щось нове. Я отримала нагоду переосмислити багато подій, подолати у своїй свідомості стереотипи, які роками отруювали мислення мільйонів українців. Я усвідомила одну надважливу річ – не слід надміру довіряти медіа і пліткам, треба самому спілкуватися з людьми, і бажано з багатьма. І чим більше думок ти почуєш, тим більше ти зможеш проаналізувати, і тим вірніші висновки ти зробиш. І не дозволиш комусь ставити між людьми штучні кордони. Тільки тепер розумію, якими інколи наївними були мої стереотипи... І сумно усвідомлювати, що таких, як ти колись, ще дуже багато є по Україні....

Хоч 10 днів це так мало для календарного року, але для мене – це поки що найбільш корисні і пізнавальні дні в житті. Я вдячна всім тим, хто допоміг мені краще пізнати Маріуполь, Схід і Україну у всій їх різноманітності, хто в більшій чи меншій мірі викроїв час, аби показати нам Маріуполь. Це і чудові дівчата-організатори, і громадські активісти, і студенти МДУ, і студенти УжНУ, і працівники музею ім. Куїнджі, порту і заводу ім. Ілліча, і вчителі з школи №47, і медійники, і вахтерки в гуртожитку, і таксисти, і звичайні перехожі, і всі-всі… Ви творите це місто. Ви – його душа. Я рада, що познайомилася з вами усіма, і тим що можу похвалитися власними знайомими у цьому місті. Вважаю, що нема в житті зайвих людей. Якщо вони з`являються – то це на краще.

Не все сприйнялося у світлих тонах, не все гріло душу, але у цьому є свої принади, адже не все ідеальне. Нам показали місто в своєму різноманітті, з його радощами і трагедіями, досягненнями і проблемами. Зараз я вже навіть не пригадаю, яким я уявляла Маріуполь до подорожі. Я рада, що побачила це місто таким, яким воно є зараз. І запам`ятаю його таким. І, сподіваюся, побачу його ще кращим!

 

 

Ярослава Турянин
 

Перед поїздкою  я не мала якогось особливого мотиву, просто хотіла побачити іншу частину країни та познайомитись з тамтешніми людьми. Щодо стереотипів, то деякі з них виявились логічними фактами, деякі підтвердились, а інші –  спростувались.

В рамках поїздки моя команда робила спільний лонгрід "Відкриваємо Маріуполь". В цьому місті вражало все, адже ми там були вперше. Окремо хотіла б виділити завод, як на мене  він бомбезний!!!

 

 

 

 

Андрій Андрусик 

Моєю основною мотивацією було на власні очі побачити місто, яке пережило на собі жахи війни, та переконатись  у тому, що Маріуполь - це мирне та проукраїнське місто,  наперекір всім негативним висловлюванням про місцеве населення.

Так трапилося, що перед поїздкою я фактично нічого про Маріуполь не знав, крім того, що постійно говорять в новинах. Якщо чесно, я очікував, що Маріуполь буде класичним пострадянським промисловим містом з суцільними «хрущовками» та «сталінками». Також я очікував, що все населення російськомовне, саме це справдились фактично на 100%. З очікувань що не справдились, це те, що попри інформацію в ЗМІ, місто не було розгромлене. Якби не 2-3 будівлі, то складалося б чітке враження, що це звичайне місто, яке ніколи не знало, що таке бойові дії.

Щодо стереотипів, то це спірне питання. Все населення російськомовне? Так, хоч і деякі у розмові переходили на українську. Вся робота в місті зосереджена на заводі? І тут фактично правда, зі слів місцевого населення це основна перспектива у місті. От на рахунок проросійських ідей у населення, то цей стереотип був зруйнований, так як люди дали чітко зрозуміти, що вони українці.

Щодо проекту,  то я досліджував стан екології в місті. І це для мене було доволі вражаючий досвід.  Передусім тому, що людям фактично байдуже на своє стан свого здоров'я, наперекір тому, що в кожній родині повинен бути хворий на рак. Екологічне становище там дійсно складне. Так, там є громадська організація, яка навіть домоглася зменшення викидів, хоча як на мене, це зв'язано лише через зменшення виробництва у зв’язку з війною. А от масової підтримки ця організація немає, населенню байдуже, і це факт.

Найбільше мене вразив завод ім. Ілліча на якому нам проводили екскурсію, це було справді вражаюче! Також до самого Маріуполя я планую повернутися цього літа, адже мене неодноразово запрошували на їхній місцевий музичний фестиваль.

 

Крістіна Азархова

 

Я раніше жила в Маріуполі і переїхала звідти в Ужгород, це була чергова нагода побувати у рідному місті і побачитися з рідними та друзями. По-друге, я хотіла познайомити ужгородців з тим Маріуполем, який я знаю, фактично зі своїм попереднім життям. Мені дуже хотілося поділитися своїм баченням.

Від цієї поїздки я очікувала найкращих вражень, саме так воно і сталося. Я повернулася у рідне місто, побачилася з усіма, згадала колишні часи, побувала всюди де хотіла - переважно у тих місцях, де раніше найбільше проводила часу. Але крім цього, я пізнала Маріуполь з іншого боку, зовсім по-новому. Дякуючи організаторам, які спланували таку насичену подіями і зустрічами програму, я познайомилася з найкращими, найцікавішими, найталановитішими, найактивнішими людьми міста. Також побачила нові, абсолютно нетипові для Маріуполя місця, такі як Вільний простір "Халабуда", або "Vezha", багато інших, про існування яких я навіть не здогадувалася.

В рамках поїздки ми з колегою Юліаном розробляли проект про культурне життя міста. Ми хотіли показати, що в Маріуполі активно розвивається культура, є величезна кількість людей, які цьому сприяють. А в МДУ мені дуже сподобалися викладачі, студенти, з якими ми активно взаємодіяли, та й  університет загалом.

Я б ще й не раз повернулася на Схід, не тільки в Маріуполь, і хотіла би об'їздити Південь, оскільки життєвий досвід показав, що пізнати щось, особливо інший регіон, або навіть країну, можна лише побачивши своїми очима, поспілкувавшись з людьми, тощо. Тобто те, що ми зазвичай чуємо, як про Донбас, так і про Закарпаття – не є істиною і тою дійсністю, яка насправді відображає життя цих регіонів.

 

Розмову вів Олексій Шафраньош

Інформаційно-видавничий центр

Категорії: