Новини

25.11.2022
907

«ЗСУ перемагають завдяки тому, що на захист Батьківщини став увесь Український народ». Про важливість бойового духу студентам військової кафедри УжНУ розповів полковник Петро Марко

«ЗСУ перемагають завдяки тому, що на захист Батьківщини став увесь Український народ».
Про важливість бойового духу студентам військової кафедри УжНУ розповів полковник  Петро Марко

На кафедрі військової підготовки продовжуються зустрічі з досвідченими військовими. У п’ятницю, 18 листопада, до студентів кафедри завітав полковник Петро Марко – донедавна викладач кафедри, а сьогодні - начальник управління морально-психологічного забезпечення оперативного командування «Південь». Військовослужбовець має колосальний армійський і бойовий досвід: строкову службу проходив матросом морської піхоти, служив у повітряно-десантних та десантно-штурмових військах. Закінчив військове училище та Академію сухопутних військ України, служив заступником комбата нинішнього 15 Ужгородського ОГШ батальйону, миротворцем у складі міжнародних сил в Іраку, заступником військкома Закарпатської області. З початком військової агресії росіян на сході України у 2014 році пішов у діючу армію - був заступником командира 51-ої бригади, брав участь у бойових діях під Іловайськом і Дебальцевим. Після демобілізації викладав на кафедрі військової підготовки УжНУ. З 22 лютого 2022 року - знову у лавах ЗСУ, особисто брав участь у звільненні Херсона від російських окупантів. Студенти військової кафедри отримали можливість з перших уст дізнатися про розвиток подій на фронті. Основними тезами з виступу полковника Петра Марка ділимося далі.

Про те, що спонукає піти на фронт.

У дисциплінарному статуті, зокрема, зазначено, що військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні особистої відповідальності за захист Батьківщини. І це не просто красиві слова. Зараз майже всі, хто стоїть на захисті України, роблять це через мотивацію – особистої відповідальності. Особисто мене навіть трохи здивували череги біля військкоматів у перші дні повномасштабного російського вторгнення. У Закарпатській області люди по три дні чекали у черзі, щоб отримати повістку і мати змогу піти захищати свою країну. Це кардинально інша ситуація, ніж в Росії після початку часткової мобілізації, де всі, хто міг це зробити, виїхали за кордон. Все-таки, ми зовсім різні! І одна справа – захищати свою країну, і кардинально протилежна – їхати бозна-куди відвойовувати чужі території.

 Розпочинаючи в Україні цю війну Путін навіть не хотів оцінювати нас як противника. Вони вели всі бойові дії спираючись на неправильний посил і неправильні висновки. Вони думали, що нас, як народу, немає, українці з переляку перед російською армією втечуть. Три-чотири дні – і їхній Київ, місяць — Львів, Ужгород. Хочу сказати, що український солдат – це Воїн з великої літери. Відбулась велика трансформації в сприйнятті війни. Якщо в  2014 році побутували думки на кшталт «це Донбас, що наголосували, те і мають», то сьогодні  в українців є абсолютне усвідомлення, що між Покровськом Донецької області і Чопом Закарпатською області ніякої різниці немає.

Про початок бойових дій повномасштабної війни.

–На перших етапах було надзвичайно складно. Адже до війська прийшли чоловіки і жінки, більшість з яких не мали практичного бойового досвіду. До 3 червня я був на посаді заступника командира окремої єгерської бригади, 90% особового складу якої, включно з офіцерами, не проходили військової служби взагалі. Тобто вони не те, що не мали бойового досвіду 2014-2015 років, вони жодного дня в армії не служили! Формування такої бригади за нормативними документами Генштабу повинно тривати 75 днів. На практиці бригада сформувалась за 3 дні і виїхала в район виконання завдань, а через 13 днів після формування прийняла бій. Солдат на полігоні відстрілював 15 бойових патронів, а наступні боєприпаси він використовував стріляючи в противника. Величезне значення, особливо для тих, хто не має бойового досвіду, це успіхи в бою. Противника знищили, танк підбили – це неперевершені емоції. Досить непогано показують себе випускники кафедр військової підготовки всієї країни. Обстановка, в яку потрапляють офіцери, дозволяє відкрити всі найкращі якості людини та військового.

Про людей та зброю на війні.

– Стріляє не автомат, а стрілець, трощить оборону не танк, а танкіст, літає не літак, а пілот. Звісно, важливим є як техніка, так і людина. Але навіть американці, які ще до початку війни почали поставляти нам «джавеліни» і «стінгери», не розраховували, що ця зброя має таку ефективність застосування, якою вона виявилась в руках українського воїна. Високоточна зброя, яку нам поставляють сьогодні наші союзники та партнери, має колосальне значення в розгромі противника. Величезну роль грають ураження противника артилерійськими системами. Поставки нового озброєння Himars – це справді унікальна зброя, високоточна, далекобійна. Наші військові освоюють матеріальну частину і порядок застосування цієї зброї набагато швидше, ніж за нормативам НАТО. Знову ж таки, мотивація для виконання завдання та оволодіння військовою професією будь-якого-рівня має визначальне значення.

Що призводить до перемоги на полі бою.

– Якщо командир спланує неправильно бій –  успіху не буде. На одному героїзмі війна не виграється. Проте, якщо він правильно спланує бій, але в нього не буде справної техніки – також успіху не буде. Якщо є все перелічене, але немає пального чи боєприпасів – озброєння стане грудою металу. Немає зимової форми, харчування, води, медичного забезпечення – військові довго не протягнуть. Якщо солдат, який виконує наказ, не розумітиме для чого він це робить, з якою метою – теж не здобуде перемогти. Нічого з цього списку, в більшості випадків, не можна виділити як щось основне, а щось другорядне. Щоб отримати перемогу, в армії повинен бути забезпеченим весь комплекс. 

Про військову хитрість.

– Введення противника в оману є важливим елементом організації бойових дій: і хибні наступи, і різні імітування таких об’єктів як БМП, і муляжі в окопах. Нам наразі дуже допомагає інформація, яку ми отримуємо від наших партнерів – вона швидка і дозволяє оперативно реагувати. Перевага в безпілотниках, яка була в російській армії, вже фактично на порядки знижена. На початку в противника було суцільне панування в повітрі, а вже через короткий час воно сильно зменшилося. На Херсонському напрямку перевага у небі вже на нашому боці.

Про запоруку успіху наших Збройних Сил

 – Тільки завдяки тому, що піднявся весь український народ, ворогу не вдалося на першому етапі війни досягти того результату, на який він розраховував. Провідні країни світу побачивши героїзм, відавгу та професійні якості українських воїнів, почали охоче давати ті «подарунки», які дозволяють нам успішно знищувати ворога і звільняти від нього свою землю. Звичайно, нам хочеться більше. Але ми повинні бути дуже вдячними і за цю допомогу. Наприклад, Польща передала нам 300 модернізованих танків, а це – ціла танкова дивізія. Військова допомога американців та британців – взагалі колосальна. Як говорив колись Наполеон: «Для ведення війни мені потрібні три речі: по-перше – гроші, по-друге – гроші і по-третє – гроші». І мова не про золоті монети та купюри. Мова про танки, гармати, ракети, снаряди. Лише один простріл з Himars – це 150 тис. доларів. А скільки таких пострілів нам необхідно для перемоги!

Василь Ільницький, Ганна Фельцан

Фото Олени Бойко

Категорії: