Жінки в науці
Кожного року третьої травневої суботи Україна відзначає професійне свято наукових працівників – День науки в Україні. В 2023 році День науки припадає на 20 травня. Напередодні свята ми поцікавилися у жінок-науковиць Ужгородського національного університету, частка яких в університеті складає в загальному 53,9 %, а в науково-дослідній частині 51,4 %, про їх вибір, гендерні стереотипи, труднощі при поєднанні наукової діяльності та побутового життя. Про свій вибір на користь науки розповіли шість відомих жінок-науковиць Ужгородського національного університету. Вони виконують держбюджетні науково-дослідні роботи, наукові роботи молодих вчених, міжнародні договори та грантові угоди, займають провідні позиції в рейтингу Scopus серед жінок-науковиць УжНУ та ефективно керують структурними підрозділами.
Бойко Надія Володимирівна, доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри клініко-лабораторної діагностики та фармакології, радник ректора з питань інновацій, директорка Науково-дослідницького і навчального центру молекулярної мікробіології та імунології слизової оболонки.
Коли Ви визначилися, що хочете займатись наукою?
На третьому курсі університету, коли навчання уже було недостатньо, і хотілося справжніх справ.
Чи відчуваєте Ви гендерні стереотипи на собі?
Так, звичайно, особливо це перешкоджало і надокучало замолоду. Тепер намагаюся не брати це до уваги, або стараюся бачити в цьому переваги.
Хто з жінок у науці Вас надихає?
Важке питання. Мене скоріше надихають науковці чоловіки. Якщо ці жінки-науковиці з минулого, то все таки, хоч це і банально звучатиме, Марія Склодовська-Кюрі, і, напевно, Елізабет Гаррет Андерсон, а якщо з сьогодення – то героїнь буде багато - мої колегині з Наукової ради Національного Фонду Досліджень України: Ольга Полоцька, Оксана Кісь, Вікторія Родінкова; колегиня експертної групи МОЗу - Валентина Чопяк і багато інших моїх знайомих науковиць, у тому числі й з нашого університету і ті, які молодші за мене, але вже сьогодні є видатними і перспективними.
Наскільки вдається поєднувати наукову діяльність і побутове життя?
Не можу сказати, що вдається чи вдавалось. Якраз зараз намагаюся набути такого хисту. Можливо саме зараз уже з усвідомленням того, що не весь сенс життя в роботі, набуду таких необхідних навиків.
Якби не наука, яку б сферу Ви обрали?
Думаю, що це був би бізнес, здається мені це близьке. Мені подобається бачити впроваджені результати наукових розробок у реальному житті, хочеться бачити всі наукові мрії, навіть найсміливіші, уже реалізованими зараз тут і сьогодні. Подобається також подорожувати різними країнами, хоча власне це скоріше улюблене заняття, хобі, а також хотілося б відвідати унікальні місця нашої неповторної планети.
Мулеса Оксана Юріївна, доктор технічних наук, професор, професор кафедри програмного забезпечення систем.
Коли Ви визначилися, що хочете займатись наукою?
Свої перші кроки в науці я зробила ще в шкільні роки, коли навчалася в Ужгородському політехнічному ліцеї та брала участь у роботі Малої академії наук. Це був мій перший серйозний науковий досвід. Коли ж я отримала призове місце на Всеукраїнському конкурсі-захисті в Києві, то зрозуміла, що знання та самовіддана праця варті того, щоб зосередити на науці свої потуги й надалі. Відтоді мені щастило з наставниками, науковими керівниками, іншими колегами, з якими я й продовжую успішну співпрацю.
Чи відчуваєте Ви гендерні стереотипи на собі?
Не секрет, що в ІТ-сфері задіяно набагато більше чоловіків, аніж жінок. Але так зі мною було з самого дитинства. В математичному класі, де я навчалася, було 8 дівчат із 35-ти учнів. Пригадую, що на олімпіаді з інформатики в 11-му класі з усієї України брали участь тільки двоє дівчат. Але ми змагалися на рівних, не було навіть думки робити якісь потурання чи окремі номінації. І, що цікаво, ми обидві були серед переможців.
Скажу чесно, мені пощастило з батьками, вчителями та наставниками, які завжди вірили в мене, подекуди навіть більше, ніж я сама в себе. Найцінніше в тому, що вони бачили в мені особистість, сприймали мене такою якою я є, допомагали розвивати мої таланти і дещо поблажливо ставилися до моїх слабкостей. Але жодного разу я не відчувала дискомфорту щодо того, що я чогось не зможу досягти через свою стать. Навіть навпаки, думаю, що моя м’якість, терпіння, емпатичність, які більш властиві жінкам, є й моїми перевагами як жінки-науковиці.
Хто з жінок у науці Вас надихає?
Скажу відверто. Насправді мені цікавий колективний образ «Жінки в науці». Найбільше захоплює те, що в ньому увібрані головні якості талановитих та успішних науковців – сміливість, новаторство, впертість, невтомність і цілеспрямованість. Завдяки саме цьому, чимало жінок-вчених зробили значний особистий внесок у розвиток багатьох наукових сфер. Останнім часом жінка стрімко розширює свій вплив на розвиток науки і це є яскравою ознакою сучасних глобалізаційних процесів у світі, таким собі інноваційним способом самореалізації жінок. І хоча статистика каже, що участь жінок у науці менша за чоловічу, мене це не бентежить. Адже жінки поволі заповнюють дедалі більше нових наукових горизонтів, у тому числі й у сфері інноваційних технологій.
Наскільки вдається поєднувати наукову діяльність і побутове життя?
Напевно, науковці, як і всі творчі люди, бувають складні у побуті. Справою, яка надихає, хочеться займатися без перерви. Важко описати відчуття, коли знаходиш нову ідею й відразу нею захоплюєшся, починаєш її динамічно розвивати. Це займає всі думки, інколи забуваєш навіть про сон та відпочинок. Проте, в моєму житті є дуже важливі люди. Є те, на що я готова відволікатися в будь-який час. Із задоволенням залишаю будь-які справи, якщо мене потребує моя родина, мій син. Без цього, все інше, навіть наука, просто не має сенсу. Сподіваюся, мені все вдається вдало поєднувати. Принаймні, рідні кажуть, що це так і є.
Якби не наука, яку б сферу Ви обрали?
За другою освітою – я правознавець. Ще зі школи мені подобалось добиватися справедливості, встановлювати зв’язки між фактами, знаходити переконливі аргументи, обґрунтування. Не менш важливою є допомога людям, встановлення справедливості. Тому, це був такий собі «запасний план» на зайнятість у житті. Якби не наука, якою зараз займаюся, то я б спробувала себе у сфері адвокатури.
Бабука Тетяна Ярославівна, кандидат фізико-математичних наук, науковий співробітник науково-дослідної частини, лауреатка стипендії Кабінету Міністрів України для молодих вчених
Коли Ви визначилися, що хочете займатись наукою?
На третьому курсі навчання на фізичному факультеті, при підготовці бакалаврської роботи.
Чи відчуваєте Ви гендерні стереотипи на собі?
На жаль, так, подавши заявку на постдокторську позицію мою кандидатуру не хотіли брати до розгляду, оскільки я мама дворічної дитини, і через те, що в мене маленька дитина, я не зможу на 100 відсотків виконувати поставлені переді мною наукові завдання.
Хто з жінок у науці Вас надихає?
Кожна жінка-науковець з h-індексом більше 10. Бути жінкою і досягти таких висот – це неймовірна праця і прикладені величезні зусилля, які викликають дуже велику повагу. Не рідко це величезна жертва перед своєю сім’єю, дітьми…
Наскільки вдається поєднувати наукову діяльність іпобутове життя?
Відверто кажучи, дається це надзвичайно важко, особливо коли ти жінка науковець і мама маленької дитини. Для того, щоб залишатися конкурентоспроможною на науковому шляху, жінки не можуть дозволити собі довготривалі декретні відпустки. Оскільки надалі повернутись у наукову колію буде дуже важко, або навіть неможливо. Наука розвивається дуже стрімко, і щоб бути справжнім науковцем необхідно розвиватись з такою самою швидкістю.
Якби не наука, яку б сферу Ви обрали?
Завжди хотіла бути лікарем, але напевно моя гіпервідповідальність і надмірна співчутливість не найкращі риси для лікаря.
Карабін Тетяна Олександрівна, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри адміністративного, фінансового та інформаційного права
Коли Ви визначилися, що хочете займатись наукою?
Відверто кажучи, такого моменту я пригадати не можу, можливо його ніколи і не було. Але творча діяльність, яка пов’язана із інтелектуальною роботою, мене завжди зачіпала. Я із дитинства отримувала насолоду, коли самостійно до чогось доходила, осмислювала. У такі моменти приходило відчуття перемоги. Вже згодом вчилася радості колективної роботи і радості колективних досягнень. А те, що це в результаті знайшло прояв саме у науковій діяльності, мабуть, цьому сприяли мої батьки, вчителі, загалом оточення й обставини. Це не було свідомо прийнятим рішенням, радше інтуїтивним. І, оскільки я до цього часу комфортно в таких обставинах себе почуваю, то вибір був, швидше за все, правильним.
Чи відчуваєте Ви гендерні стереотипи на собі?
Наше суспільство дійсно все ще пронизане гендерними очікуваннями, які визначають «належність» поведінки людей, стосунків між людьми і таке інше. І це торкається не тільки жінок, мабуть чоловіків це стосується чи не у більшій мірі.
Гендерні стереотипи стосовно жінок, звісно, існують. І багато із таких стереотипів самі ми, жінки, вітаємо і підтримуємо. Нам приємно бути «слабкою» статтю, яка потребує уваги та піклування, у переважній більшості ми схвалюємо гендерні свята в очікуванні вітань і квітів, ми самі вітаємо одна одну у День жінок у науці, підтримуючи ті самі стереотипи. З іншого боку, ми протистоїмо і боремося зі стереотипами, які заважають розвиватися нам у напрямку, що самостійно для себе обрали. Це стосується стереотипів про винятково сімейне призначення жінки, розділення чоловічих і жіночих професій, вміння керувати авто та інші подібні. І це, слідуючи темі стереотипів – теж по-жіночому, хитро.
Але, відверто кажучи, у моєму житті, якщо десь і відчувалися стереотипи, які мені були незрозумілими, то, не думаю, що вони сильно на мене впливали. Найсильніше, мабуть, вплинув досвід стосунків у сім’ї батьків. Проте пригадати власний досвід переживання яскраво виражених гендерних стереотипів у родині, середовищі університету, особистого спілкування стосовно себе самої не можу.
Хто з жінок у науці Вас надихає?
Насправді, когось окремо виділити важко. Переважно надихають, і не тільки мене, ті, хто поряд, а не люди із екрану чи вікіпедії. Жінки, які є моїми колегинями, які формують академічну атмосферу університету, надихають і підтримують бажання працювати. Колектив юридичного факультету, можна сказати, гендерно збалансований. Жінки, крім того, що знайшли себе у науці і викладанні, також успішно реалізуються поза університетом у різних сферах і напрямках. На кафедрі, де я працюю, також жіноцтво різного віку, але кожна із нас є в окремих аспектах прикладом, підтримкою і натхненням для інших. У дійсності, мене надихає колективний дух факультету і університету, де вітається потяг до самоствердження у тому, чим займається кожен.
Наскільки вдається поєднувати наукову діяльність і побутове життя?
Наскільки вдало мені виходить поєднувати ці речі, питання, швидше за все, не до мене, а до тих, із ким пов’язане моє особисте життя: до чоловіка та дітей. Але, безумовно, щоденне життя у сім’ї – це взаємодія, яка вибудовується не односторонньо і не водночас. Ці взаємодії постійно змінюються, бо діти виростають, батьки відходять. Деколи вдається більш органічно поєднати роботу із сім’єю, в певні моменти – не так успішно. Але, мені здається, в рамках сім’ї ми достатньо часу проводимо разом, підтримуємо натхнення і завзяття будь-кого із нас як до роботи чи навчання, так і до хобі чи інших соціальних активностей.
Якби не наука, яку б сферу Ви обрали?
Відверто кажучи, у той час, коли я обирала факультет для навчання, право було не єдиним у переліку із бажаного, що хотіла вивчати, і навіть за пріоритетом не першим. Але склалося так, як склалося, моя професійна діяльність стала пов’язаною із правом. Проте, якщо поглянути із позиції мене нинішньої, то, переконана, що який би факультет, напрямок чи спеціальність я би не обрала після школи, все одно мої пошуки себе самої привели б у науку і наукові дослідження. Можливість самостійно ставити собі завдання, самоорганізовувати свою роботу, бути причетною до новизни і новацій, а значить до руху вперед – важливі для мене позиції, які дозволяють почуватися комфортно у тому , що я роблю і черпати насолоду і натхнення у роботі.
Кривцова Марина Валеріївна, доктор біологічних наук, професор, професор кафедри генетики, фізіології рослин і мікробіології, директорка Навчально-наукового центру «Мікробіології та біотехнології».
Коли Ви визначилися, що хочете займатись наукою?
Ще в шкільному віці приймала участь в олімпіадах та конкурсах «Малої академії наук». Мікробіологію обрала не випадково, моя бабуся була лікарем-епідеміологом, в силу сімейних обставин її наукова кар’єра не склалась. Впевнена, що саме вона, ненав’язливо спрямувала мене на цей шлях. Її книжки з мікробіології у мене є й сьогодні.
Чи відчуваєте Ви гендерні стереотипи на собі?
Я надаю перевагу й захоплююсь міждисциплінарними командними проєктами, вони дають приголомшливий результат, застосування у практиці та значний потенціал для саморозвитку. Здебільшого це міжнародні наукові групи, в які залучені як жінки, так і чоловіки. Жодних стереотипів у такій кооперації ніколи не відмічала. Більше можу відмітити вікові стереотипи.
Хто з жінок у науці Вас надихає?
Не можу виокремити когось одного. Дуже імпонують науковиці, які поєднують талант, розум, елегантність та ораторську харизму. І це не тільки про жінок. Успішний науковець не лише успішний експериментатор. Тут треба вміти і представити власні результати, а у сучасному науковому форматі й вийти на конкретний продукт. Особливо захоплююсь людьми, які поєднують талант науковця й бізнесмена.
Наскільки вдається поєднувати наукову діяльність і побутове життя?
Глибоке занурення у наукову діяльність можливе, якщо це не тільки робота, а й захоплення. І, дійсно, експерименти, які тривають не за робочим графіком, участь у наукових конференціях, проєктах, форумах, змінюють стиль життя. Серед наукової спільноти складається і оточення для спілкування, і друзі. З часом навчилась поєднувати і сімейно-побутові справи, і хобі, і відпочинок.
Якби не наука, яку б сферу Ви обрали?
Я завжди захоплювалась психологію, тому, напевно, обрала би цю спеціальність.
Король Наталія Іванівна, кандидат хімічних наук, доцент кафедри органічної хімії, лауреатка стипендії Кабінету Міністрів України для молодих вчених
Коли Ви визначилися, що хочете займатись наукою?
Остаточне рішення було прийнято на третьому курсі університету, коли я почала відвідувати студентський науковий гурток при кафедрі органічної хімії. В той час склалося повне розуміння того, наскільки цінною є робота у лабораторії і яку користь вона приносить.
Чи відчуваєте Ви гендерні стереотипи на собі?
Мені дуже пощастило із колегами, тому – ні, гендерних стереотипів не відчуваю взагалі. Якраз навпаки – у колективі панує здорова та доброзичлива атмосфера, незалежно від статі, віку, регалій тощо.
Хто з жінок у науці Вас надихає?
Тут у мене максимально клішована відповідь, напевно, актуальна для всіх хімікинь – Марія Склодовська-Кюрі.
Наскільки вдається поєднувати наукову діяльність і побутове життя?
Не вдається взагалі, оскільки завжди доводиться чимось жертвувати: чи обирати побутові справи, чи працювати над статтею.
Якби не наука, яку б сферу Ви обрали?
Методологічно робота хіміка-органіка, як на мене, схожа на роботу кулінара: за певним “рецептом” ми змішуємо інгредієнти і, якщо результат нам не подобається, - модифікуємо та покращуємо рецепт. Тож, напевно, я обрала б кулінарію і боролася не за індекс Гірша, а за зірки Мішлен.
Катерина СКУБЕНИЧ
Науково-дослідна частина
_thumb_wide.JPG)
_thumb_wide.JPG)
