На факультеті історії та міжнародних відносин презентували збірник матеріалів конференції, присвяченої 90-річному ювілею професора Е.А. Балагурі
Ужгородський національний університет в якості флагмана освітнього та наукового процесу Закарпаття постійно репрезентує унікальні доробки вчених різноманітних галузей знань. Серед строкатого калейдоскопу інтелектуальної еліти краю своє законне місце в фарватері найбільш значних досягнень вишу зайняла непересічна постать професора Едуарда Альбертовича Балагурі. Саме він звеличив славу регіональної археологічної науки, піднявши її на захмарні висоти. Природньо, що це помітили колеги по «цеху знавців давньої історії» у всьому світі. Для примноження слави університету і реклами його потужних можливостей професор розсікав меридіани та паралелі світового глобуса, а теплом серця свого зігрівав оточуючий його простір. Хто знав його певні миттєвості, міг розповідати про Еду Бачі годинами, а кому пощастило знаходитись поряд з ним роками – зазвичай перетворювали свої спогади на нескінченність.
І нарешті настала та мить, коли в черговий раз «освіжити пам’ять» під час презентації збірника матеріалів наукової конференції, організованої на шану ювілею Едуарда Альбертовича Балагурі, в Археологічному музеї університету, який зовсім не «за іронією долі» шанобливо носить його ім’я, зібрались десятки людей. Археологи і історики, педагоги й активна громадськість в комфортабельному приміщенні експозиційної зали з жадібним тремтінням рук перегортали сторінки поліграфічного дива, яке полонило всіх присутніх чаклунським ароматом ще нещодавнього типографічного народження.
Вітальним словом всіх присутніх зустрів декан факультету історії та міжнародних відносин Віталій Іванович Андрейко. Він налаштував аудиторію не тільки на скрупульозний аналіз самого «об’єкту презентації», але і на ту інтелектуальну глибу, якій і було присвячене це видання. Згадали і спонсорів, без яких це фундаментальне видання могло би і не побачити світ і не відчути дотик долонь вдячного читача. Колишні учні Едуарда Альбертовича, випускники факультету Йосип Кречко та Михайло Качур і через десятки років у тяжкі і буремні роки не втомилися підставляти своє могутнє фінансове дружнє плече, щоб в черговий раз увіковічнити пам’ять незабутньої особистості професора.
Перший презентаційний блок окупували університетські аксакали: Іван Олександрович Мандрик і Павло Степанович Пеняк.
Із кожною ремаркою їхніх спогадів, з небуття духовної аури матеріалізувалась постать безсмертного професора. Здавалося, що Едуард Альбертович Балагурі сидить поряд з нами за дружнім столом. Можна простягнути руку і доторкнутися до цієї величної постаті, відчути надзвукову швидкість його думок і всю доброту його натури.
За масованою базою спогадів про особистість професора, декламовану його друзями, в шалений наступ пам’яті включився ешелон його молодших друзів, учнів і вихованців. Олександр Васильович Дзембас, Йосип Васильович Кобаль, Марія Жиленко, Володимир Мойжес і Ігор Прохненко та інші згадали «ювіляра» і його незабутню культурно-наукову спадщину.
З кожним словом з пітьми минулого виринали бронзові браслети, мечі, сокири, середньовічні монети, прикраси і зброя, які надійно прицвяхував до нашого світогляду «учитель».
Десятки людей просили слово і відтворювали славетну минувшину, їх оповіді зігрівали простір відчуттям того, що людина, яка залишила за собою значний багаж доброти, буде жити не те що в віках, а щонайменше в тисячоліттях.
Учасники оглянули експозицію музею, згадали вчителя, обіцяли примножувати його здобутки на славу рідного університету. Адже через досягнення своїх учнів професор звеличив славу імені свого! Тому варто не тільки в ювілейні дати, але й кожного дня, кожної хвилини, кожної миттєвості пам’ятати ім’я того, хто навчив усьому в науці, а головне – пояснив той складний шлях, як стати Людиною!
Ігор Прохненко, кандидат історичних наук, доцент
фото: Олексій Шафраньош
