Новини

26.03.2021
724

Визначний дослідник всесвітньої історії та міжнародних відносин - до 70-річчя від дня народження члена-кореспондента НАН України, Почесного доктора УжНУ Степана Васильовича Віднянського

Визначний дослідник всесвітньої історії та міжнародних відносин - до 70-річчя від дня народження члена-кореспондента НАН України, Почесного доктора УжНУ Степана Васильовича Віднянського

27 березня  виповнюється 70 років відомому в Україні та за її межами українському вченому, доктору історичних наук, професору, члену-кореспонденту НАН України, заслуженому діячу науки і техніки України, лауреату Державної премії України в галузі науки і техніки та премій НАН України, Почесному доктору Ужгородського національного університету, члену іноземної секції Угорської академії наук Степану Васильовичу Віднянському. Його наукові інтереси сфокусовані насамперед на проблемах всесвітньої історії, зокрема новітньої історії країн Центрально-Східної Європи, історії міжнародних відносин, міжнародних зв’язків і зовнішньої політики України. І це, мабуть, не є випадковим, адже Степан Віднянський є уродженцем Закарпаття – мультикультурного краю, розташованого в самому центрі Європи, що об’єднує унікальний простір взаємодії різнобарвних соціокультурних феноменів, є осередком формування особливої прикордонної ментальності, спрямованої на діалог і порозуміння.

Народився майбутній український учений у місті Ужгороді 27 березня 1951 року в національно змішаній родині закарпатської інтелігенції, якій судилося пройти через нелегкі випробування «радянізації» Закарпаття, зберігши власну гідність і незламність. Виховання в полікультурному середовищі сприяло розвитку комунікативних здібностей, широкого кругозору й ерудиції, а також освоєнню декількох мов на рівні з рідною. Пізніше Степан Васильович так напише про своїх батьків у автобіографічному нарисі: «Наша велика багатонаціональна родина належала саме до так званих неблагонадійних для нової влади закарпатців. Мій батько – Ладислав Степанович (1926-2008), що походив із багатодітної словацько-угорської родини і був досить відомим у краї молодим угорськомовним поетом, вимушений був, щоб не повторити участь свого старшого брата, насильно відправленого на так звані «відбудовчі» роботи на радянський схід, відмовитися від свого улюбленого заняття, отримати екстерном другу, економічну освіту в щойно відкритому Ужгородському державному університеті (його угорський диплом про фахову освіту не визнавався радянською владою) і стати бухгалтером і водночас одним із організаторів профспілкового руху та фізкультури і спорту в повоєнному Закарпатті. Мати – Олена Михайлівна (1929-1993) – походила з українсько-угорської родини Крушаниць, спочатку виховувала двох дуже хворобливих синів (у мене є брат-близнюк Василь), а згодом працювала вчителькою молодших класів однієї із небагатьох в Ужгороді українських шкіл. Незважаючи на наше досить скрутне, як і у більшості міських родин у повоєнному Закарпатті життя, батьки з раннього дитинства виховували у мене з братом чесність, порядність і працьовитість, доброзичливе ставлення й повагу до людей різних професій та національностей і потяг до знань, зокрема світової історії, якою захоплювалися й добре знали практично всі мої численні родичі».

 Ювіляр навчався в середній загальноосвітній школі № 3 м. Ужгорода, а з 1968 року Степан Васильович – студент історичного факультету Ужгородського державного університету, де під впливом професора І. М. Гранчака – засновника відомої на міжнародному рівні школи вивчення нової та новітньої історії країн Центральної і Східної Європи – скристалізувалися його наукові інтереси щодо історії Австро-Угорщини часів національно-культурного відродження слов’янських народів ХІХ ст. Дипломна робота С. Віднянського на тему «Формування історичної концепції О. В. Духновича» викликала резонанс у науковому середовищі Ужгородського державного університету. Про вплив професора І. М. Гранчака на формування наукового світогляду Степана Віднянського писали М. П. Макара та І. М. Чаварга. Метр закарпатської історичної науки у розмові з колегами неодноразово зазначав: «Приємно усвідомлювати, що ти сприяв появі нових 14 докторів наук, значна частина з яких є окрасою історичної науки Закарпаття, УжДУ». Йдеться про опонування І. М. Гранчаком дисертаційного дослідження С. В. Віднянського. До речі, наш ювіляр згодом опублікував чимало нарисів про життєвий шлях і науково-педагогічну діяльність професора Івана Гранчака. Також відзначимо, що Степану Васильовичу пощастило слухати ґрунтовні курси лекцій корифеїв історичної науки на Закарпатті – професорів Едуарда Балагурі, Казимира Гурницького, Миколи Лелекача, Григорія Павленка, Михайла Трояна, Василя Худанича, Іллі Шульги, Якова Штернберга…

1973 року С. В. Віднянський вступив до аспірантури Інституту історії Академії наук України у Києві і з того часу безперервно ось уже майже півстоліття працює в цій провідній у країні науковій установі історичного профілю. Продовжити в аспірантурі Інституту історії розпочаті в Ужгородському державному університеті дослідження з історії АвстроУгорської монархії ХІХ століття Степану Васильовичу не судилося, оскільки йому наполегливо порекомендували перейти до «актуальнішої», на думку Вченої ради, новітньої історії країн соціалістичного табору. А відтак молодий аспірант під науковим керівництвом члена-кореспондента АН УРСР І. М. Мельникової сфокусував свої студії на впливі подій «Празької весни» 1968 року на історію Центрально-Східної Європи. Результатом кропіткої науковопошукової роботи в архівах і бібліотеках Чехословаччини та Москви стала успішно захищена 1977 року кандидатська дисертація «Консолідація профспілкового руху в Чехословаччині. 1969-1975 рр.», а видана за два роки монографія С. В. Віднянського на цю тему була відзначена Медаллю АН УРСР з премією для молодих учених і Дипломом лауреата Всесоюзного конкурсу молодих учених і спеціалістів із суспільних наук (1981). Ірині Миколаївні Степан Васильович присвятив щирі рядки на сторінках своєї автобіографії: «людина величезної ерудиції й досвіду наукової діяльності, інтелігентна, чуйна, доброзичлива й просто красива жінка…». Автор цього нарису теж мав можливість переконатися в правдивій оцінці цієї визначної української дослідниці та організатора наукових досліджень під час захисту докторської дисертації в Інституті історії України НАН України.

Упродовж 1984-1985 рр. С. В. Віднянський проходив стажування в Інституті слов’янознавства та балканістики АН СРСР у Москві, де отримував дружню й дієву підтримку в роботі від своїх земляків-істориків – відомих вчених Б. Й. Желіцького, І. І. Попа, А. І. Пушкаша. Підсумком його досліджень, здійснених упродовж 1980-х років, стала ґрунтовна монографія «Интернациональное сближение рабочего класса стран социалистического содружества», яка побачила світ у переломний для країн Центрально-Східної Європи 1989 рік. У цій праці автор здійснив комплексний аналіз передумов і чинників зростання соціально-економічного потенціалу, активізації громадсько-політичної діяльності робітничого класу країн-членів Ради Економічної Взаємодопомоги та розкрив його роль у міжнародних відносинах. У книзі акцентується увага на проблемах переходу до інтенсивної моделі економічного розвитку, деструктивній ролі командно-адміністративної системи. Попри позитивні відгуки, рецензії і підтримку авторитетних учених Степан Васильович відмовився від захисту цієї праці як докторської дисертації, адже блискавичний крах світової системи соціалізму та монополії марксистсько-ленінської ідеології, лібералізація освітньо-наукового процесу, нові можливості міжнародної наукової співпраці давали надію історикам на комплексне оновлення засад розвитку української історіографії, реалізацію найсміливіших творчих задумів.

 1991 року Степан Васильович Віднянський обраний чи не наймолодшим завідувачем відділу Інституту історії України НАН України, який невдовзі отримав назву – всесвітньої історії і міжнародних відносин, а з 2012 р. – історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України. За умов глибоких суспільно-політичних і культурних трансформацій, на старті нового етапу розвитку вітчизняної історіографії колективу відділу належало долучитися до реалізації масштабних перетворень у науково-освітній сфері України. Йдеться насамперед про переосмислення методологічних засад, концептуальних підходів, тематичних напрямів і проблематики досліджень зі всесвітньої історії, розвиток традиційних і налагодження нових зв’язків із зарубіжними колегами, науково-освітніми центрами, поглиблення інтеграції української історичної науки до світового інтелектуального простору, реалізацію та координацію фундаментальних досліджень зі всесвітньої історії і міжнародних відносин, підготовку й рецензування нових підручників, енциклопедичних видань, запровадження новітніх здобутків світової історіографії до навчального процесу, створення умов для підвищення кваліфікації наукових і педагогічних кадрів, забезпечення науково-теоретичної бази діяльності української дипломатії, популяризацію наукових знань…

З 1991 року у відділі за редакцією члена-кореспондента НАН України С. В. Віднянського видається щорічник – міжвідомчий збірник наукових праць «Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки», який забезпечує координацію досліджень представників сформованої у відділі школи «Української історичної європеїстики», фундаторами якої є членикореспонденти Національної академії наук України Ф. П. Шевченко (1914– 1995), І. М. Мельникова (1918–2010) та П. С. Сохань (1926–2013), а нині її очолює Степан Васильович. На теренах Центрально-Східної Європи збірник «Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки» (на сьогодні вийшло 29 його випусків), до складу редколегії якого, окрім авторитетних українських істориків, входять відомі зарубіжні вчені, здобув міжнародне визнання наукового періодичного видання регіонального значення, що сприяє координації фундаментальних досліджень зі всесвітньої, насамперед європейської, історії.

У результаті наукових досліджень, здійснених С. В. Віднянським упродовж 1990-х рр., зокрема плідної роботи в архівах України, Словаччини й Чехії, вийшла його монографія «Культурно-освітня і наукова діяльність 8 української еміграції в Чехо-Словаччині: Український вільний університет (1921-1945 рр.)» (К., 1994) і відбувся успішний захист ним докторської дисертації «Українське питання в міжвоєнній Чехословаччині» (1997). На початку 1990-х років з’явилися публікації тодішнього декана філософського факультету УВУ Мирослава Лабунька, краєзнавця Василя Пагирі, ужгородських науковців Ганни Божук і Василя Зілгалова, але саме Степан Віднянський вперше у вітчизняній історіографії простежив процес виникнення і розвитку УВУ з 1921 по 1945 рр., зокрема довів, що діяльність цього престижного навчального і наукового закладу в Празі мала непересічне значення для розвитку української науки, освіти і культури та їх репрезентації у світі6 . Завдяки пошуковій роботі Степана Віднянського у новому ракурсі дослідники почали висвітлювати яскраві постаті Д. Антоновича, В. Біднова, О. Бочковського, І. Горбачевського, Д. Дорошенка, О. Колесси, С. Рудницького, І.Панькевича, В. Щербаківського та багатьох інших представників української наукової еліти. Актуальними залишаються висновки, які зробив Степан Васильович майже 30 років тому: «Українські емігранти віддячили своїм гостинним господарям найкращим чином: вони принесли з собою найбагатше придане – духовний світ рідного народу і залишили багатющу спадщину, аналіз якої свідчить про величезні втрати, що понесла Україна. Ця спадщина складається не лише з наукових досягнень, яких українські емігранти здобули майже у всіх галузях науки, зокрема у вивченні української культури в контексті розвитку культури інших народів, не лише з результатів чеськословацько-українських взаємовпливів на духовному рівні, але й із наслідків спадковості творчої праці декількох поколінь, яка проводилась та ведеться нащадками українських емігрантів 1920-30-х років у Чехії та Словаччині і сьогодні по всіх цих напрямах». 1999 року С. В. Віднянському присвоєно вчене звання професора зі спеціальності «Всесвітня історія».

Наукові інтереси Степана Васильовича характеризуються широтою й різнобічністю: теоретико-методологічні й історіографічні проблеми всесвітньої історії і міжнародних відносин, міжслов’янські зв’язки періоду національно-культурного відродження слов’янських народів ХІХ ст., проблеми національного державотворення в Центрально-Східній Європі ХХ ст., історія української еміграції міжвоєнного періоду, міжнародні відносини від періоду Великої війни до сьогодення й участь у них України, зовнішня політика Української держави в контексті сучасних процесів європейської інтеграції. Зокрема, у співавторстві зі своїм учнем, д. і. н., проф. А. Ю. Мартиновим С. В. Віднянський здійснив масштабне історико-біографічне дослідження, у якому крізь призму історичних портретів сімнадцяти європейських політичних діячів ХХ ст. розкрито основні передумови, етапи й характер процесу європейської інтеграції, – «Об’єднана Європа: від мрії до реальності. Історичні нариси про батьків-засновників Європейського Союзу», що витримало два видання (2009, 2011).

 У науковій спадщині Степана Віднянського вагоме місце належить одному із батьків-засновників єдиної демократичної Європи Томашу Ґаррігу Масарику, якого «на батьківщині називали не інакше як «президент-Визволитель» або з любов’ю – «Татінько». «Великим чехом», «генієм слов’янства», «найвидатнішим європейцем», «найосвіченішою людиною XIX століття», «апостолом гуманізму, моральності і демократії» – називали його між двома світовими війнами на Заході… Врешті не лише Бернард Шоу, але й чимало інших сучасників Масарика (В. Сетон-Ватсон, Р. Роллан) і навіть політичні супротивники вважали його «левом» у політиці й водночас «філософом на троні», який має всі необхідні риси кандидата на пост президента Сполучених Штатів Європи, якби вони були утворені». На сторінках фундаментальної «Енциклопедії історії України» С. Віднянський опублікував змістовний біографічний нарис про президента Чехословацької республіки9 , ім’я якого стоїть в історії чеського народу поряд з іменами Яна Гуса, Яна Жижки, Яна Амоса Коменського, Карела Гавлічека, Франтішека Палацького. Необхідно також звернути увагу на той доконаний факт, що саме С. Віднянський одним із перших у вітчизняній історіографії провів паралелі між творчістю Томаша Масарика і визначного закарпатського педагога Августина Волошина. Саме демократичність Масарика приваблювала до нього Августина Волошина та найкращих представників тогочасної закарпатської еліти. Під впливом ідей Томаша Масарика формувався світогляд майбутнього батька української державності на Закарпатті. До речі, у своїй багатогранній діяльності Т. Масарик ніколи не виступав проти української ідеї, української державності. На цей висновок С. Віднянського звернув увагу український дослідник А. Панов, на переконання якого видатний мислитель прагнув бачити Українську державу вільною, незалежною, усіляко підтримував «усе вільне українське» та людей, які боролися за це. Мало хто знає, що домовленість Т.Масарика з українськими лідерами полягала в тому, що Закарпаття перебуватиме в складі новоутвореної Чехословаччини тимчасово, до встановлення нормальних порядків в Україні.

Велика заслуга Степана Віднянського, на наш погляд, ще в тому, що він аналізує багатогранну спадщину Томаша Масарика на фоні світової політики тих часів та вказує на величезний вплив філософських ідей мислителя на сучасну Європу. Не викликає жодних сумнівів закономірний висновок історика, що багато справ і поглядів Масарика з національно-культурного відродження і державного будівництва, розвитку права і демократії, співжиття і рівноправного співробітництва великих і малих європейських народів, які не могли бути повністю реалізовані в конфліктних умовах минулого століття, не втратили своєї актуальності донині. Більше того, головні «новоєвропейські» ідеї Масарика на новій основі знаходять втілення в сучасній практиці міжнародних відносин в Європі, де складається міцний демократичний союз великих і малих держав – Європейський Союз.

 Із багатого наукового доробку Степана Васильовича Віднянського слід виокремити також три фундаментальні колективні праці, до підготовки яких він доклав великих зусиль і творчої енергії не лише як провідний співавтор, але і як автор ідеї, керівник авторського колективу та відповідальний редактор. Йдеться, зокрема, про періодичне видання очолюваного ним відділу – анотовану історичну хроніку міжнародних відносин «Зовнішня політика України в умовах глобалізації» (з 2004 р. вийшло п’ять випусків хроніки, що охоплюють період 1991-2019 рр.). Упродовж 2009-2016 років вийшли друком підготовлені під його науковим керівництвом шість випусків енциклопедичного словника-довідника «Україна в міжнародних відносинах», який є реалізацією задуму редколегії і авторського колективу представити узагальнюючу картину розвитку міжнародних зв’язків на теренах сучасної України від часів Київської Русі до початку ХХІ ст., насамперед українськоєвропейських культурно-духовних та суспільно-політичних рецепцій. А 2020 року побачила світ колективна праця «Україна в історії Європи ХІХ – початку ХХ ст.: історичні нариси: монографія. За ред. чл.-кор. НАН України С. В. Віднянського», у якій на основі широкої джерельної бази, ґрунтовного конкретно-історичного матеріалу відтворено багатобарвну картину українськоєвропейських культурно-цивілізаційних взаємовпливів упродовж «довгого ХІХ ст.», розкрито місце та роль українського питання та України в історії Європи «короткого ХХ ст.», висвітлено основні етапи і проблеми співпраці України з Європейським Союзом на сучасному етапі. Свідченням широкого наукового резонансу, який викликала ця фундаментальна праця, є публікація вже 7 позитивних рецензій на неї в Україні і за кордоном.

 Загалом у науковому доробку вченого близько 600 наукових публікацій, більшість з яких високо оцінені науковою громадськістю. Зокрема, 2001 року за участь у написанні книги «Україна: утвердження незалежної держави (1991- 2001)» йому серед інших учених присуджено Премію Національної академії наук України за кращу наукову працю з історії боротьби за незалежність України і розбудови української державності. Степан Віднянський як заступник відповідального редактора спричинився також до виходу у світ ґрунтовних міжнародних наукових досліджень «Україна – Угорщина: спільне минуле та сьогодення», «Україна і Болгарія в історії Європи» та низки інших тематичних збірників наукових праць про розвиток двосторонніх відносин України з країнами Європи.

Особливе місце в науковому доробку Степана Васильовича посідають дослідження з історичної регіоналістики, насамперед мультикультурного простору рідного Закарпаття, історичному розвиткові якого присвячено понад 100 публікацій ученого (див. вибрані публікації С. В. Віднянського наприкінці цього нарису), у тому числі авторська участь в українсько-угорській колективній монографії про сторічну історію Закарпаття. Перу Степана Віднянського належать ґрунтовні біографічні нариси про видатних закарпатських мислителів різних періодів крайової історії, про яких, завдяки працям ученого, стало відомо далеко за межами Закарпаття. Йдеться насамперед про життєвий шлях і громадсько-культурну діяльність Іоаникія Базиловича, Михайла Балудянського, Германа Бідермана, Адольфа Добрянського, Юлія Гаджегу, Іоаникія Дулішковича, Григорія Жатковича, Анатолія Кралицького, Антонія Годинку. Писав Степан Віднянський про Федора Корятовича і Дьєрдя Дожу, про династію Шенборнів, знамениту «верховинську акцію» Едварда Еґана. Ще з студентських років, про що вже йшлося, він захоплювався ідеями і творчою спадщиною Олександра Духновича – славного закарпатського Будителя.

У багатьох своїх нарисах і статтях С. Віднянський характеризує діяльність Духновича на фоні національнокультурного відродження, яке охопило й Закарпаття в середині та другій половині XIX століття. Плеяда талановитих літературно-громадських діячів (переважно представників греко-католицького духовенства), до яких належав О. Духнович, «ставили за мету збуджувати в масах «руську», «карпаторусинську» (українську) національну свідомість шляхом упровадження рідної мови в усі ланки навчання, пресу, літературу, дослідження та популяризацію місцевої історії як невід’ємної історії всієї Русі-України».

З такою оцінкою ролі Олександра Духновича та інших видатних закарпатських просвітників не погоджувалися представники так званого політичного русинства, які намагалися зображувати Будителів краю відірваними від решти українських земель, законсервованими в межах місцевої історії і культури. Свого часу такі псевдонаукові теорії були піддані нищівній критиці в публікаціях Олекси Мишанича, Василя Німчука, Павла Чучки, Любомира Белея, Миколи Мушинки. «Науковцями, зокрема істориками Закарпаття, – відзначав Степан Віднянський, – переконливо доведено, що поряд з іншими причинами внутрішнього й зовнішнього характеру, гальмування процесу етнічного самоусвідомлення русинів-українців краю спричинялося, не в останню чергу, політикою держав, до складу яких у різні часи входило Закарпаття. Не вдаючись до історичної ретроспективи, лише зазначимо, що правлячі кола цих країн воліли сприймати жителів краю рутенами, угрорусами, руснаками, русинами, карпато-руссами, але не українцями. Відповідна політика, зокрема мовна, мала на меті полегшити асиміляцію автохтонного русинського населення Закарпаття шляхом його відокремлення від основного етнічного масиву, який мешкав на схід від Карпат, де на зміну спільному етноніму «русини» поступово утверджувався інший – «українці». Необхідно погодитись із слушним зауваженням ученого, що «протистояти проявам політичного русинства можна насамперед науковою та культурно-просвітньою діяльністю, а також зміцненням Української держави, її європейською модернізацією та підвищенням її міжнародного авторитету. І чим сильнішою буде Україна, чим активнішою буде її державна етнополітика, тим більше її громадян буде вертатися до свого етнічного коріння, і тим менше його відкидатиме й нівелюватиме».

Протягом багатьох років Степан Віднянський досліджує різноманітні аспекти історії Карпатської України. На основі аналізу значного історіографічного доробку та використання документальних джерел із проблеми історик висвітлив, поряд із вузловими й дискусійними питаннями власне історії Карпатської України, історичні події, що передували проголошенню її незалежності, а саме: характер і ґенезу суспільно-політичних та особливо національно-культурних процесів на Закарпатті, передусім динамічні, складні події у краї та навколо нього після завершення Першої світової війни і часів його входження до складу Чехословаччини в 1919-1939 рр. Учений переконливо довів, що все це підготувало ґрунт для здобуття автономії та проголошення незалежності Карпатської України. С. Віднянський наголосив також на історичному значенні розбудови карпатоукраїнської державності, зокрема її впливі на актуалізацію загальноукраїнських проблем у міжнародних відносинах і розвиток національно-визвольного руху українського народу за суверенну, незалежну, соборну національну державу.

 Завдяки С. Віднянському Карпатська Україна 1938-1939 років увійшла до фундаментальних академічних колективних монографій вітчизняних істориків як необхідна складова державотворчих процесів у нашій державі. Досліджуючи державний устрій Закарпаття наприкінці 1930-х років, С. Віднянський ґрунтовно дослідив власне саму проблему самовизначення і розв’язання питання про державну незалежність краю; державно-правове становище Підкарпатської Русі в Чехословацькій республіці; розбудову політичних партій та їх участь у парламентських виборах; простежив еволюцію політичного розвитку краю від здобуття автономії до проголошення незалежності Карпатської України. Значну увагу С. Віднянський звернув на місце Карпатської України серед країн Центрально-Східної Європи, празький період в житті й політичній діяльності Августина Волошина, його потуг щодо перенесення Українського вільного університету з Праги до Хусту. Йдеться в працях історика також про античехословацьку та антиукраїнську діяльність угорської агентури напередодні Другої світової війни. Карпатську Україну як етап українського державотворення С. Віднянський висвітлив на міжнародній науковій конференції, присвяченій 80-річчю проголошення її незалежності (16- 15 березня 2019 р.). Ґрунтовно досліджені вченим політичні процеси на Закарпатті між двома світовими війнами: Конституція ЧСР і формування та діяльність нових державних і політичних структур; радикалізація громадськополітичного життя навколо питань національно-культурного розвитку та реалізації автономних прав Підкарпатської Русі; різноманітні політичні аспекти Карпато-Української державності. Перу С. Віднянського належать численні біографічні нариси про визначних представників закарпатської політичної еліти першої половини ХХ ст.

Значний резонанс у наукових колах викликали два нові монографічні дослідження Степана Віднянського і автора цих рядків про Августина Волошина. У них на значній джерельній базі досліджується життєвий шлях і багатогранна діяльність Августина Волошина (1874–1945) – Героя України (2002), президента Карпатської України (1939), видатного культурного, громадсько-політичного і державного діяча, загальновизнаного лідера українського національно-культурного напряму в міжвоєнному Закарпатті, з іменем якого цілком закономірно пов’язують національне відродження закарпатських українців у першій половині ХХ ст. та проголошення незалежності Карпатської України. Висвітлюються історичні умови формування світогляду, національно-культурної орієнтації та політичних поглядів А. Волошина, його церковно-релігійна, культурно-освітня, педагогічна і громадсько-політична праця та діяльність на чолі автономного уряду Підкарпатської Русі – Карпатської України і внесок у розбудову КарпатоУкраїнської державності напередодні Другої світової війни, а також життя в еміграції і останні дні президента Карпатської України, закатованого в радянських в’язницях. Акцентується увага на дискусійних питаннях в історіографії проблеми, пов’язаних насамперед з історією Закарпаття міжвоєнного періоду та політичною діяльністю Волошина і оцінкою Карпатської України як одного з етапів українського державотворення та феномена української історії. У книзі також подано аналіз джерельної бази та історіографії теми дослідження, а в додатках – вибрану бібліографію до неї. Монографії високо оцінили авторитетні рецензенти. Слід у зв’язку з цим зазначити, що працюючи вже майже пів століття в Інституті історії України НАН України в Києві, Степан Віднянський, як закарпатець і випускник історичного факультету Ужгородського державного університету, намагався завжди підтримувати творчі й дружні відносини зі своїми земляками, особливо з колегами-істориками, надавати їм необхідну підтримку й допомогу в науковій роботі. Зокрема, за його участю як наукового керівника, консультанта або офіційного опонента близько 40 закарпатців успішно захистили кандидатські або докторські дисертації з всесвітньої історії (серед них і автор цієї статті) і більшість із них сьогодні успішно працюють в Ужгородському національному університеті. С. В. Віднянський регулярно приїжджає на свою малу батьківщину, в Alma-mater. Він читає лекції, бере участь у наукових конференціях та захистах дисертаційних робіт і просто спілкується зі своїми закарпатськими колегами й друзями.

Вагомим є внесок Степана Васильовича в справу організації і розвитку вищої освіти в Україні на рівні європейських стандартів. Він викладав і був головою державних екзаменаційних комісій з історії в багатьох вищих навчальних закладах України, підготував низку підручників, навчальних посібників і навчальних програм зі всесвітньої історії і міжнародних відносин, що здобули визнання наукової і педагогічної громадськості й були удостоєні почесних грамот і відзнак «Відмінник освіти України» (2007), «За наукові досягнення» (2008) Міністерства освіти і науки України. Зокрема, він є автором першого в Україні комплекту навчальних матеріалів зі всесвітньої історії для 11 класу загальноосвітньої школи: навчальної книжки і компакт – диску, що дає змогу користуватися ним як у комплекті з CD (вміщає майже 100 розширених ілюстрованих біографій історичних осіб, понад 500 фотографій та історичних карт, близько 50 відео кадрів кінохроніки), так і окремо, а також інноваційних навчально-методичних видань з історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України для вишів України. Згідно з рішенням Ученої ради Ужгородського національного університету від 2005 року С. В. Віднянський є «Почесним доктором Ужгородського національного університету». 2001 року за вагомі професійні здобутки й багатолітню сумлінну працю Указом Президента України йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

Багато сил С. В. Віднянський доклав для розбудови Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України, де з 2003 по 2017 роки працював на посаді професора кафедри зовнішньої політики та дипломатії, виконував обов’язки члена Вченої ради та заступника голови і члена Спеціалізованої вченої ради академії. 2005 року Міністерством закордонних справ України було оголошено подяку Степану Васильовичу «за особистий внесок у становлення і розбудову дипломатичної служби України, сумлінне виконання службових обов’язків, успіхи у праці». У передмові до опублікованої 2006 року монографії С. В. Віднянського та А. Ю. Мартинова «Україна в Організації Об’єднаних Націй: 60 років участі у розв’язанні найважливіших міжнародних проблем» міністр закордонних справ України (1998-2000, 2005-2007) Б. І. Тарасюк зазначає: «Книга, яка пропонується читачеві, сприятиме роз’ясненню місця і ролі ООН у минулому та в сучасній міжнародній політиці серед широкого загалу в Україні. На її сторінках висвітлюється багатогранна робота української дипломатії різних часів, яка навіть за несприятливих умов обмеженого суверенітету та ідеологізації міжнародних відносин була спроможна надавати вітчизняному курсу в ООН досить виразного українського змісту». Широким є діапазон міжнародних наукових зв’язків Степана Васильовича й очолюваного ним відділу. Учений узяв участь в організації і роботі наукових конгресів, конференцій, «круглих столів» у Білорусі, Болгарії, Греції, Македонії, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Словаччині, Словенії, Угорщині, Чехії. Зокрема, він є активним учасником міжнародних наукових конференцій і симпозіумів, що регулярно проводяться в Румунії Музеєм історії м. Сату-Маре спільно з Ужгородським національним університетом. Він також є головою української частини Комісії істориків України та Угорщини, заступником голови української частини Комісії істориків України та Словаччини, заступником голови правління Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин, регулярним учасником Міжнародних з’їздів славістів тощо. Не випадково його наукові здобутки знайшли визнання на міжнародному рівні, насамперед у науковому співтоваристві ЦентральноСхідної Європи (наприклад, ученого обрано іноземним членом Угорської  академії наук, а також членом низки міжнародних наукових товариств і організацій).

Слід відзначити потужну науково-координаційну, експертну й редакторську роботу Степана Васильовича, який виступив офіційним опонентом на захистах понад 70 кандидатських і докторських дисертацій, був відповідальним редактором і рецензентом близько 100 наукових монографій, збірників і навчальних посібників, членом редколегій понад 10 авторитетних наукових періодичних видань з історії та міжнародних відносин, у тому числі і зарубіжних. 2015 року його обрано членом-кореспондентом НАН України за спеціальністю «всесвітня історія», а в 2016 році С. В. Віднянський, як співавтор і член редколегії багатотомної «Енциклопедії історії України», став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки. Він також нагороджений почесними грамотами Верховної Ради України (2007) та Кабінету Міністрів України (2011).

Та найбільшою нагородою в житті Степан Васильович Віднянський вважає своїх учнів, послідовників, колег, представників наукової школи «Української історичної європеїстики». Зокрема, під науковим керівництвом ученого захищено понад 30 кандидатських і докторських дисертацій. Серед його вихованців – знані професори, завідувачі кафедр, декани і ректори провідних університетів України, відомі дипломати і громадські діячі. Щиросердно вітаючи ювіляра, колеги, учні та вітчизняні й зарубіжні друзі бажають йому доброго здоров’я і творчого неспокою в дослідженні актуальних питань всесвітньої історії і міжнародних відносин. До цих привітань також приєднуються історики й політологи Ужгородського національного університету, які в особі Степана Васильовича завжди відчували підтримку і допомогу.

 

Микола Вегеш,

доктор історичних наук, професор,

в. о. завідувача кафедри політології і державного управління

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

 

Детальніше ознайомитися із біографією та вибраними публікаціями С. В. Віднянського з історії Закарпаття (1990-2020) можна за посиланням.

 

Інформаційно-видавничий центр

Категорії: