Відновленням меморіальної дошки відзначили 90-річчя ректора УжНУ (1980-1988 рр.) Володимира Лендьела
На будинку під номером 35 на вулиці Волошина сьогодні, 17 квітня, відкрили відновлену меморіальну дошку визначному фізику, академіку Академії наук вищої школи України, заслуженому діячу науки і техніки УРСР, колишньому ректору Ужгородського тоді ще державного університету професорові Володимиру Лендьелу. Вшанувати пам’ять відомого діяча науки й освіти зібралися рідні, друзі, колеги.
Донька Володимира Лендьела, викладачка медичного факультету №2 Ольга Русановська ділиться, що саме в цьому будинку на третьому поверсі мешкала їхня сім’я, там же була й кафедра теоретичної фізики, на якій викладав професор.
«Він походив із родини учителів. Сам золотий медаліст… Спершу вступив на медичний, але після практики на патанатомії зрозумів, що медицина – це не його… І вступив на фізичне відділення фізико-хіміко-математичного факультету УжДУ.
Батьки давали мені самостійність і можливість обирати. Із теплих спогадів мене дуже гріє те, як тато чудово готував. Він багато що вмів зробити смачно, але з особливим трепетом згадую деруни. Тепер розумію, що він, як педагог, привчав нас до командної діяльності: не лише сам робив, а розподіляв завдання, і кожен докладався до спільних справ. Тато багато чого мене навчив. У нас була традиція сімейних обідів по неділях – спільне застілля має велике значення. Я пам’ятаю, що саме за такими обідами ми обговорювали й ухвалювали важливі для сім’ї рішення. Досі зберігаємо плівки із записами, як він займався з моєю дочкою, це дає змогу тримати в пам’яті його образ.
У мене завжди було відчуття, що маю підтримку… Яку я втратила зі смертю тата. І це було дуже боляче. Він для мене залишився в інших людях – у його учнях, вони відкриті до мене. І це завдяки йому. Відкритість до людей і світу в нього завжди була – завдяки цьому мені навіть тепер легше знаходити спільну мову зі своїми іноземними студентами, бо коли кажу, що мої батьки були в Ґані, це налаштовує їх на відкритість.
Люди завжди говорили про те, що він відкритий, позитивний, але водночас суворий. Але думаю, що суворість була пов’язана з тим, у якій країні ми жили», – пригадує Ольга Русановська.
«Якщо склав іспит у Лендьела, то точно закінчиш фізичний», – жартували тодішні студенти.
Ольга Русановська аналізує: «Я так розумію з відгуків про нього, що він був хорошим керівником. Досі маю записнички, де він фіксував завдання, які доручав своїм колегам: писав, хто за них відповідальний і яким має бути результат. Пам’ятаю його голос і стукіт крейди по дошці, коли займався з аспірантами».
А ще Володимир Лендьел дуже любив спорт: займався тенісом, катався на лижах. Мав проблеми із зором. Однак навіть коли бачило тільки одне око, продовжував грати у великий теніс – пристосувався й за перспективою розумів, куди летить м’яч.
Із меморіальної дошки Володимир Лендьел дивиться на перехожих через окуляри й з легкою посмішкою. Трохи згодом туди планують додати й QR-код, аби всі охочі могли дізнатися про українського фізика.
Восени Ужгородська міська рада ухвалила рішення про перейменування вулиці Докучаєва на вулицю Володимира Лендьела у межах ініціативи з деколонізації України.
Ксенія Шокіна
Детальніше про життєвий та науковий шлях професора В.І. Лендьела за посиланням.
