Новини

16.03.2021
2140

УжНУ – 75! Медичний факультет №2

УжНУ – 75! Медичний факультет №2

Медичний факультет №2 – унікальний підрозділ УжНУ, адже в ньому навчаються студенти із більш ніж 25-ти країн світу. Факультет створено 2016 року з метою підготовки іноземних громадян за напрямком «медицина». На факультеті діють чотири кафедри: громадського здоров’я і гуманітарних дисциплін; внутрішніх хвороб; фундаментальних медичних дисциплін та сімейної медицини і амбулаторної допомоги. Тож у нашому традиційному матеріалі до 75-річчя УжНУ ми поспілкувалися із завідувачами кафедр медичного факультету №2 про їхній досвід навчання та роботи в УжНУ.

 

Володимир Фекета, доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри фундаментальних медичних дисциплін:

Чому Ви вирішили обрати навчання в УжНУ?

Ужгородський державний університет (так тоді називався УжНУ) був найближчим вишем до мого рідного села Тур’я-Ремета, що знаходиться в Перечинському районі за 30 км від Ужгорода. До того ж університет мав непогану репутацію. Тут навчалися багато моїх друзів і їх враження про УжДУ були загалом позитивними. Але, мабуть, найголовніша причина та, що я не хотів бути тривалий час далеко від дому, від рідних і друзів. А навчаючись в Ужгороді, я міг бувати вдома по декілька разів на тиждень, і, звісно, на вихідних.

Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентських часів, пов'язаний з навчанням?

Найбільш яскраві спогади стосуються мого першого відвідування… моргу на кафедрі анатомії, коли я почав навчання на медичному факультеті.  У великих ваннах із розчином формаліну плавали трупи. Це було щось схоже на фільм жахів. До обов’язків чергових студентів входило виловлювати трупи і відносити їх на столи у навчальних кімнатах, а потім повертати туди ж. Уявіть собі, як це могло впливати на психіку 17-річного хлопця.  Звичайно, що поступово я звик до цього, емоції притупилися, але предмет «анатомія» я так і не полюбив.

Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентського дозвілля?

Студентське дозвілля тоді було дуже різноманітним. Це і спорт,  і туристичні походи, і часті студентські застілля. Дуже багато позитивних емоцій приносила моя участь у студентському фольклорному ансамблі «Шовкова косиця», який знали далеко за межами нашої області і навіть України. Я входив до елітарної частини цього колективу – грав на акордеоні у складі оркестру. За 6 років ми об’їздили з гастролями десятки міст колишнього Радянського Союзу. Побували навіть за кордоном, в тодішніх Чехословаччині, Югославії. Найбільше запам’яталася поїздка в Прагу, де ми з друзями пригощалися пивом у популярному пабі “У Каліха”, де любив бувати відомий літературний персонаж Швейк із безсмертного твору Гашека. Ми так напригощалися із друзями, що не встигли на останній трамвай, котрий прямував до гуртожитку, в який нас поселили. І довелося іти маршрутом цього трамвая по шпалах нічною Прагою, бо ж дороги ми не знали. До гуртожитку добралися під ранок, але майже протверезіли.

Чи підтвердилися Ваші очікування після навчання в університеті, що Вам дало навчання в УжНУ?

Загалом, я не жалкую, що навчався в УжДУ. Життя показало, що та професійна підготовка, яку я отримав  у нашому університеті,  давала мені змогу почуватися в житті не менш впевнено, ніж випускникам більш престижних вишів. Тим більше, я рано зрозумів, що навчанні у виші – це тільки старт для кар’єри, а подальші успіхи більше залежать від власної мотивації, працездатності та й везіння. Найбільше я вдячний Ужгородському університету тому, що саме в його стінах я знайшов своє кохання і ту людину, з якою я пов’язав свою долю. Це моя дружина Тамара, теж випускниця медичного факультету, з якою ми народили і виростили двох прекрасних синів, що також отримали дипломи УжНУ.

 

Маріанна Товт-Коршинська, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри внутрішніх хвороб

Чому Ви вирішили обрати  навчання в УжНУ?

Лікарем я хотіла стати ще з дитинства. Мій батько хірург і теж навчався на медичному факультеті УжНУ – це у нас сімейна традиція. Я завжди вважала і вважаю, що наш університет дає хороші професійні знання, у цьому мала змогу переконатися працюючи у різних країнах (стажування, наукові дослідження у США, Великобританії та ін.).

Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентських часів, пов'язаний з навчанням?

Найцікавіше було, коли почалися клінічні заняття, почалася робота з хворими. Тоді набуті знання сприймалися вже зовсім інакше – як щось дійсно необхідне і цікаве. Згадуються віртуозні викладачі-клініцисти, зокрема Оксана Миколаївна Ганич, Марія Юріївна Долгош. Віктор Іванович Булеца мав ще й чудовий гумор – ми «зайчиком» мали ходити по клініці (тобто, тихо) і він щиро сумував, коли у нас був «застій» у знаннях (тобто, погано підготувалися).

Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентського дозвілля?

Дозвілля було дійсно веселе – і свята, і вилазки на природу. Але, як не дивно, найбільше, чомусь, згадується, як ми їздили на «картоплю», допомагати збирати врожай у сусідні колгоспи. Не знаю, чи багато було від нас користі, але сміху і пригод було достатньо.

Які перспективи розвитку університету, Вашого факультету, спеціальності Ви бачите?

Переконана, що УжНУ має велике майбутнє, університет стає обличчям не тільки Ужгорода, але й Закарпаття. Важливою перспективою медичних факультетів, зокрема і нашого медичного факультету №2, є створення університетської клініки.  Це дасть змогу вдосконалити практичну підготовку наших студентів-медиків.

 

Рената Погоріляк, кандидат медичних наук, доцент, завідувач кафедри громадського здоров’я і гуманітарних дисциплін:

Чому Ви вирішили обрати навчання в УжНУ?

З дитинства я росла в оточенні лікарів. Мій дідусь (Думнич Ю.А.) був серед випускників першого випуску медичного факультету УжДУ. Моя мама та її брат також закінчували медичний факультет нашого університету. Тому вдома завжди звучали розмови на медичну тематику, мені це дуже подобалося і вже змалку я мріяла стати лікарем. Тому, коли по закінченню школи треба було обрати виш, у нашій сім’ї це питання навіть не піднімалося і не обговорювалося – це, однозначно, був Ужгородський державний університет, один із найпотужніших і найкращих університетів нашого регіону.

Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентських часів, пов’язаний з навчанням.

Спогадів дуже багато, особливо це практичні заняття в анатомці, перші пари в лікарні, а також ті особливі емоції від побаченого в операційних. Я з теплотою також згадую часи підготовки до іспитів  (як би це не дивно звучало), оскільки я і ще троє моїх одногрупниць - готувалися до сесії завжди разом. Це були насичені тижні інтенсивної підготовки, які, в той же час, поєднувалися з весело проведеним часом в перервах між навчанням. Тоді така спільна підготовка для нас була дуже ефективною, а час проведений разом – незабутнім.

Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентського дозвілля.

Найбільш яскраві спогади, які пов’язані з дозвіллям – це однозначно «Вечори Гіппократа», де одні студенти мали можливість проявити себе, а інші отримати задоволення від їх таланту, артистизму та вміння виступати і пародіювати. В основному всі жарти були пов’язані із студентським життям та пародіями на викладачів. Це було надзвичайно цікаво та весело, всі з нетерпінням чекали на це дійство, а потім ще довго обговорювали побачене.

Які перспективи розвитку університету, Вашого факультету, спеціальності Ви бачите?

Я вважаю, що наш університет є перспективним, оскільки є одним із найпотужніших університетів західного регіону, має високий рейтинг серед вишів України та є одним із найстаріших класичних ЗВО.

Медичний факультет №2 – один із наймолодших факультетів університету. Тут здобувають освіту близько 1300 іноземних студентів із 40 країн світу, які безперешкодно нострифікують наші дипломи за кордоном та працевлаштовуються у всьому світі, що підтверджує належний рівень їх підготовки на факультеті.

Не думаю, що є необхідність обговорювати  перспективність спеціальності «лікувальна справа», яка є однією із найгуманніших та затребуваних спеціальностей. Вона була, є і буде актуальною та перспективною завжди, не тільки в нас, а й у всьому світі. Особливого значення вона набуває в  умовах сьогодення. 

Я пишаюся, що навчалася і працюю саме в УжНУ, оскільки цей університет дав дорогу в професійне життя вже чотирьом поколінням лікарів з нашої родини.

 

Павло Колесник, доцент, кандидат медичних наук, завідувач  кафедри сімейної медицини та амбулаторної допомоги:

Чому ви вирішили обрати навчання в УжНУ?

Я народився в Ужгороді – це моє рідне місто, яке я завжди любив. Мій батько був військовим, тому моїй сім"ї часто доводилося переїжджати і моє дитинство пройшло у різних містах країни. Весь цей час я мріяв повернутися до рідного міста, де нас завжди чекав рідний дім – сімейне гніздо, до міста, у якому всі знали моїх дідуся і бабусю, відомих філологів, а дідусь,  відомий доцент УжНУ, був улюбленцем багатьох поколінь студентів, починаючи з 60-х років.

Отже, коли виникло питання, у який виш поступати, в мене не було вагань: я повертаюся додому! На той момент я, ще не закінчивши Миколаївське медучилище на курсі військових фельдшерів, вирішив спробувати свої сили зі вступом, і ... вступив до УжНУ  з першого разу.  

Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентських часів, пов'язаний з навчанням?

Я би хотів пригадати деяких наших професорів, багатьох з яких вже , на жаль, немає з нами, але їх колоритні постаті назавжди залишаться у пам’яті студентів. Це ті викладачі, які були цікавими і неординарними особистостями, які нерідко  робили своєрідні і навіть епатажні вчинки, і це найбільше запам’ятовувалося студентам. Наприклад, професор Пащенко, який носив  величезний будильник у кишені свого старенького піджака, щоб він дзвонив і нагадував про початок перерви. Згадаю професора Єфімову, яка в період українізації вищої освіти наприкінці 90-х,  протягом року перейшла з російської на українську мову викладання, що нерідко створювало ряд мовних курйозів, не дивлячись на те, що ми дуже боялися цієї викладачки. Ніколи не забуду презентацію психічних хворих у виконанні доцента Лавкая і імітацію неврологічних симптомів у пацієнтів професором Булецою на його лекціях. До цього часу не забуду глибокий погляд темних очей Валентини Володимирівни Короткової, викладача психіатрії, яка вводила деяких з нас у гіпноз на гуртку з психіатрії і вивчала наші відчуття у трансових станах.  Назавжди запам’ятаю незабутнього професора Теличка на лекціях з рентгенології, з його виразним закарпатським акцентом, який був постійним предметом посмішок у студентів, і фанатичною любов’ю до предмету, здатністю завжди помітити розумних студентів: "Хто у вас у групі лідер?", і надзвичайно вимогливим ставленням до студентів щодо знання своєї дисципліни. І він досяг свого: я досі можу хоч серед ночі описати рентгенограму за системою "ПоЧиФоРоІнРиКоС", а як же могло бути інакше: він же виділяв мене як "лідера"...  Наприкінці курсу ми знали патологію на рентгенограмах в будь-якому порядку напам’ять, навіть не дивлячись на стенди. Не можу не згадати "грозу морів" всіх першокурсників Зою Павлівну Лангазо. Такого страху, який наводила ця маленька уже немолода жінка на студентів, думаю, не вдавалося нікому. Але, коли вона "розкусила" нашу прекрасну підгрупу, більшість студентів якої стали згодом червонодипломниками: ми зрозуміли, як талановито, зі своєрідним гумором ця строга викладачка навчила нас гістології, мікроскопії  на ненайкращих препаратах протягом року. А вже на іспиті ми нарешті отримали від неї справжній подарунок: нам показували чудові гістологічні препарати, які "прочитати" для нас вже не було ніякої проблеми. 

Дякую нашим викладачам, їх постаті завжди будуть  перед моїми очима, а спогади про деяких з них - у моєму серці.

Який Ваш найбільш яскравий спогад зі студентського дозвілля?

Ненайлегший час був 90-ті роки. Але ж ми були молодими, енергійними, веселими. Пікніки, походи за грибами, вечірки з танцями: все було, незважаючи на лімітовані студентські фінансові можливості. А в плані дозвілля я згадаю проходження 6 курсу навчання на БАМі: після виснажливих, напружених схоластичних 5-ти років на медфаці, такого розслабленого кайфу під час так званого навчання того року, я, думаю, не буду мати більше аж до самої пенсії. Стільки партій в карти, скільки ми зіграли, чекаючи викладачів на 6 курсі, я думаю, я не зіграв протягом цілого мого життя. Але це не завадило нам встигати вчитися і стати гарними спеціалістами: всі мої колеги по групі давно є відомими лікарями в різних сферах. Отже, завжди можна знайти час для дозвілля, якщо є голова на плечах. 

Що б Ви порекомендували вступникам, при виборі спеціальності в університеті, чим би їх мотивували?

Це дуже серйозний вибір, як на початку, так і наприкінці навчання, коли ми не знаємо, яку ж професію обрати. Я завжди питаю своїх студентів-шестикурсників, яку спеціальність вони оберуть, але також запитую про улюблених викладачів на медфаці. Цікаво, що нерідко викладачі, які залишили слід у серці студента, стають його рольовою моделлю у виборі професії. 

Мені дуже прикро, що ми вчимо студентів сімейній медицині так пізно: на 6 курсі, - коли значна кількість майбутніх випускників зробила вже свій вибір щодо спеціальності. Однак, «завербувати» до свого фаху нам все ж вдається навіть наприкінці навчання за 2 тижні нашого циклу. Я завжди нагадую студентам: чи впевнені Ви у тому,  що на Вас чекає місце нейрохірурга чи кардіолога, дерматовенеролога чи кардіохірурга? А от сімейних лікарів нам завжди не вистачає! Крім того, якщо Вам подобається педіатрія, ви знайдете її у сімейній медицині, терапія - її достатньо у нашій спеціальності, є тут місце і для ЛОР, дерматовенерології, гінекології і навіть малої амбулаторної хірургії. Якщо ж Ви під час рутинної роботи втомилися від хронічно хворих, Ви згодом обов’язково зустрінете здорового малюка, який, як філософське нагадування про циклічність життя, завжди буде у практиці сімейного лікаря.

Неабияким фактором на користь вибору професії сімейного лікаря є й той, що це одна з найбільш офіційно оплачуваних медичних спеціальностей у нашій країні. І хто, як не сімейний лікар, може реально знизити смертність у популяції, яку обслуговує? Це вселяє гордість за цю професію і нашу причетність до неї. 

Втім, який би фах Ви не обрали, завжди залишайтеся вірними людським цінностям і вчіться новому, думайте неординарно, і ви точно станете гарним фахівцем, а нам їх так бракує у нашій країні. 

 

Ганна Фельцан,

Інформаційно-видавничий центр

 

 

Категорії: