Новини

09.02.2019
2349

Професор Микола Палінчак: «Міжконфесійний діалог в Україні є дуже реальним і рано чи пізно обовя’зково принесе позитивний результат»

Професор Микола Палінчак: «Міжконфесійний діалог в Україні є дуже реальним і рано чи пізно обовя’зково принесе позитивний результат»

Доля розпорядилася так, що усе його доросле життя пов’язане з УжНУ. Тут він здобув фах історика, правника та економіста-міжнародника, читав студентам лекції, писав кандидатську і докторську дисертації, став професором, завідував кафедрою, очолював Науково-дослідний Інститут державного управління та регіонального розвитку, працював проректором з міжнародних зв’язків, директором Інституту економіки та міжнародних відносин. З травня 2005 року – декан факультету міжнародних економічних відносин УжНУ. А ще він - адвокат, член Національної спілки журналістів України, член виконкому Ужгородської міськради, голова Закарпатської обласної організації Української Асоціації релігієзнавців. Усі ці якості поєднує в собі одна особа - Микола Палінчак. 

Пане Миколо! При такому «скупченні» освіт, професій і посад, душа до чого більше прагне?

Мої кандидатська та докторська дисертації присвячені питанням державно-церковних відносин в Україні та країнах Центрально-Східної Європи. На юридичному факультеті УжНУ я тривалий час читав курс «Церковне право». Курс цікавий, присвячений аналізу впливу християнства на європейську традицію права, вплив канонічного права на сучасне шлюбно-сімейне законодавство країн Європи. Нині на факультеті міжнародних економічних відносин читаю не менш цікавий курс «Релігійний фактор у міжнародних відносинах». Сьогодні цей курс є дуже актуальним, а його викладання молодій генерації приносить велику наснагу.

Ваш факультет порівняно недавно реформували. Як позначилися ці зміни на якості освіти студентів?

На факультеті працює потужний колектив досвідчених і висококваліфікованих науковців та практиків. Це дає нам можливість готувати чудових фахівців своєї справи: економістів-міжнародників та лінгвістів-інформатиків. Реформування факультету сприяло концентрації зусиль на підготовці економістів-міжнародників зі знанням двох іноземних мов. Здобуваючи фах за спеціальністю «прикладна лінгвістика» студенти отримують чудові знання англійської і німецької мов та інформатики.

Ми намагаємося впроваджувати у навчальний процес альтернативну освіту, залучаючи практиків з питань євроінтеграції, проектного менеджменту, міжнародної логістики. Фахівці-практики читають короткострокові курси з названої проблематики, а студенти отримують сертифікати про практичні навики, що дає можливість випускникам краще реалізувати себе після закінчення. Основним показником успішності факультету є те, що наші випускники не мають жодних проблем з працевлаштуванням.

Оскільки ви очолюєте Закарпатську обласну організацію Української Асоціації релігієзнавців, то можете компетентно змалювати конфесійну структуру, яка сьогодні склалася у релігійній сфері Закарпаття.

Станом на  1 січня 2019 року в Закарпатті діють 1977 релігійних організації 37-и віросповідань, течій та напрямів, з яких 151 релігійна громада діє згідно частини третьої статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» – без реєстрації статуту, 61 монастир, 7 духовних навчаль­них закладів, 9 місіонерських товариств, 7 релігійних братств, 3 центри та 15 управлінь. При релігійних громадах функціонує 1076 недільних шкіл. Богослужбову діяльність здійснюють 1993 священнослужителі, серед яких 82 іноземці.

Віруючі задовільняють свої молитовні потреби у 1602 культових спорудах та приміщеннях, пристосованих під молитовні, з яких у власності релігійних громад перебувають 1346 храмів та молитовних будинків, у користуванні – 101, ще 155 будівель пристосовано під молитовні.

За період незалежності з 1991 по 2018 роки віруючими збудовано 733 культові споруди. Упродовж 1992 - 2018 років з 281 виявленого об'єкта колишньої церковної власності релігійним організаціям області повернуто 127.

Найчисельнішою за кількістю релігійних організацій залишається Українська Православної церква, яка нараховує 670 релігійних організацій. Другу позицію займає Мукачівська греко-католицька єпархія – 466 організацій. Закарпатська реформатська церква налічує 117, а Мукачівська дієцезія римо-католицької церкви – 102 релігійні організації. До складу Закарпатської єпархії Української Православної церкви Київського патріархату входять 54 релігійні громади та один монастир. Українська Автокефальна Православна церква в області об'єднує 24 релігійні громади та єпархіальне управління.

Кількість зареєстрованих протестантських релігійних об'єднань за станом на 1 січня цього року складає 531 релігійну організацію. Відповідно до зареєстрованих статутів діють 14 іудейських релігійних громад, 6 інших православних релігійних громад, 2 громади язичників, по одній – буддистів, мусульман, Товариства Свідомості Крішни та Вірменської апостольської церкви.

Розкажіть будь ласка детальніше про історію православ’я на Закарпатті.

Православ'я на Закарпаття прийшло 1156 років тому, коли Святі Кирило і Мефодій прямували з проповіддю у Моравію. За історичними джерелами це відбулося у 862 році. Угорські джерела свідчать про те, що на час приходу угрів в Панонію місцеві слов'яни уже мали християнство. До речі, угорці спочатку прийняли православ'я, а вже потім перейшли до католицизму. Мало кому відомо, що у 1391 році Грушівський монастир отримав грамоту ставропігії від Константинопольського патріарха Антонія. Це спеціальне право монастиря прямо підпорядковуватися Вселенському Патріарху, як у діючих сьогодні монастирів Святої гори Афону в Греції. У середині 15 століття православні Закарпаття були підпорядковані сербському митрополиту. У 20-30-их роках ХХ ст. відбувалося відродження православ'я на Закарпатті. У часи Карпатської України існувало 140 православних парафій та 5 монастирів (один з них на території Пряшівщини), які відносилися до юрисдикції Сербської православної церкви, а православного віросповідання дотримувалося 155 тис. наших краян. У 30-их роках ХХ ст. і до 1946 року православні Закарпаття були у підпорядкуванні Константинополя.

З возз’єднанням краю з Радянською Україною у 1945 році, утворенням 22 січня 1946 року Закарпатської області та встановленням комуністичного режиму, розпочався процес створення парафій Руської православної церкви, яких досі тут ніколи не було. При виконкомі Закарпатської обласної ради були створені управління у справах релігій та окремо у справах РПЦ, які організовували й координували цю роботу, а паралельно ліквідовували Мукачівську єпархію греко-католицької церкви та піддавали репресіям її священників, 125 з яких були засуджені та відправлені у табори ГУЛАГу, а наявні православні парафії підпорядкували РПЦ.

Після утворення Київського Патріархату УПЦ у роки незалежності України на Закарпатті діяло 54 парафії УПЦ, 24 УАПЦ, а 664 належали до Московського патріархату.

З отриманням Православною церквою України канонічної автокефалії від Вселенського патріарха Варфоломія розпочався якісно новий етап розбудови сучасного українського православ’я. На вашу думку, який вплив матиме цей процес на суспільне життя країни? Чи зміцнить він державну і національну єдність та євроатлантичний вектор інтеграції України?

Отримання Томосу - історично важливе рішення, плацдарм для нового духовного розвитку нашого суспільства. Я щиро сподіваюся, що українське православ’я буде поступово консолідуватися для створення потужного духовного осердя нації, усього українського суспільства. Об’єднання розрізнених донедавна православних течій, розбудова єдиної Української Помісної Церкви, поза усяким сумнівом, зміцнить державну і національну єдність нашого народу. З отриманням Томосу збулася давня мрія українського народу про власну незалежну церкву, яка нині має можливість стати в один ряд з іншими Помісними православними церквами світу.

Крім цього канонічне визнання автокефалії українського православ’я значно послабило імперські устремління Москви та зміцнило авторитет Вселенського Патріарха Варфоломія, а Росія втратила лідерство у православному світі.

Які виклики очікують нас на цьому шляху?

Звичайно, це не простий процес. На недавньому круглому столі, присвяченому цій тематиці, я наголошував, що є ряд складних проблем, які будуть стояти перед Україною після отримання Томосу. Є й проблема з перейменуванням УПЦ на «РПЦ в Україні». Та найбільшу небезпеку таїть у собі переділ церковної власності. Позитивним у цьому напрямку є прийняття закону, що регулює порядок переходу культових будівель, якщо дві третини громади вирішили змінити свою конфесійну приналежність. Будемо стикатися й з протидією автокефалії релігійно-церковними і політичними силами Росії, можливі провокацій та підбурювань православних українців з боку РПЦ та агентів російських спецслужб.

Що слід робити активній частині суспільства, аби достукатися до розуму і душі значної частини українських громадян, що життєво важливо мати і розвивати власну державу і церкву?

Науковці, інтелігенція повинні знаходити час, щоб пояснити значення створення Православної Церкви України. Хотілося б відзначити велику роль у цих питаннях моїх колег з відділення релігієзнавства Інституту філософії АН України професора Анатолія Колодного, професора Людмили Філіпович, професора Олександра Сагана та професора, депутата Верховної Ради України Віктора Єленського.

Науковці нашого університету, спільно з Інститутом стратегічних досліджень при Президенті України, планують у квітні 2019 року провести «круглий стіл», на який будуть запрошені представники усіх православних конфесій. У цих питаннях ми маємо чималий досвід. У 90-их роках 60% території України було охоплено міжконфесійними конфліктами між православними та греко-католиками, на сході – між православними різного підпорядкування. На той час я очолював Інститут державного управління та регіонального розвитку нашого університету. Ми збирали священнослужителів та голів сільських рад тих населених пунктів, в яких гострим було міжконфесійне протистояння, намагалися сприяти порозумінню між ними та наголошували на верховенстві права при розв’язанні спірних питань. Базуючись на дослідженнях, через призму аналізу політики та прийняття рішень, ми запропонували священнослужителям 7 моделей виходу з конфлікту.

Сьогодні свідома частина нашого суспільства повинна поширювати розуміння того, що створення Православної Церкви України є вагомим поступом на шляху до утвердження української духовної незалежності та зміцнення національної єдності. Важливим для нашого суспільства є відхід від Московської церкви, яка протягом століть мала важелі впливу над нашою духовною незалежністю, не зважаючи на те, що сама першооснова православ’я та християнства була закладена в Київській Русі в 988 році, тобто на території України за кілька століть до самого заснування Москви. Дуже важливим фактором у цьому процесі є і налагодження відкритих взаємин з тими адекватними священнослужителями, які не є закоренілими прислужниками РПЦ, а перебувають на порозі свого світоглядного і громадянського вибору.

У ЗМІ дедалі частіше іде мова про необхідність започаткування в Україні міжконфесійного діалогу, особливо між ПЦУ ТА УГКЦ. Чи можливий він і яким може бути його результат?

Приємно, що УГКЦ позитивно поставилася до об’єднання українського православ’я. Як зазначив єпископ Борис Ґудзяк, екзарх для українців у Франції, Швеції та країн Бенілюксу, «кожен реальний крок до поєднання – велика радість для християн». Я думаю, що започаткування в Україні міжконфесійного діалогу, особливо між ПЦУ та УГКЦ, є дуже реальним і рано чи пізно обовя’зково принесе позитивний результат. Я вже не говорю про масштабний екуменістичний рух між усіма християнами, який, до речі, теж блокує РПЦ.

До яких кроків має вдаватися держава, аби зняти перепони на шляху розбудови автокефальної Православної Церкви України?

Держава повинна проводити демократичну та виважену політику у цьому напрямку, адже, як зазначає Хантінгтон, релігія є одним з тих факторів, які найбільше впливають на свідомість та почуття людини. Подолання перешкод на шляху до розбудови автокефальної Православної Церкви України повинно бути поступовим для того, щоб не викликати дестабілізуючої ситуації в суспільстві, толерантне ставлення до священнослужителів та віруючих інших конфесій.

Але головним завданням, яке стоїть перед ПЦУ, це зміна соціальної доктрини. Науковці, державні діячі визнають, що авторитет православної церкви на фоні католицької, греко-католицької, протестантських - падає, і перш за все - через малу кількість соціальних проектів. Сьогодні за рівнем довіри церква зберігає лідерство в українському суспільстві, але тільки тому, що іншим інституціям держави сьогодні не надто довіряють. Але суспільство активно змінюється, проводяться реформи органів державної влади та місцевого самоврядування, зростає роль неформальних громадських організацій. Все це буде сприяти зростанню їхнього авторитету і якщо церква не буде адекватно реагувати на ці трансформації, її авторитет і вплив, особливо у молодіжному середовищі, неухильно падатиме.

Які аргументи для наочності значення релігії в житті сучасного суспільства?

Їх є чимало. Візьмемо життя ромських громад Закарпаття, яких у нас найбільше в Україні. Загальновідомо, що роми важко піддаються соціалізації. Починаючи з 90-их років минулого століття до нас приїжджає чимало місіонерів із-за кордону, яким вдалося навернути частину ромів у свої конфесії (п’ятидесятники, церква Живого Бога, адвентисти сьомого дня, мормони і т.д.). Саме релігія зробила частину ромів більш законопослушною та соціально адаптованою – активні вірники цих церков не вживають алкоголь, не чинять правопорушень і чесною працею заробляють собі на життя.

Ви щодня спілкуєтеся з молодою генерацією нашого суспільства. Які настрої стосовно релігії панують у цьому середовищі?

Студенти є свідомою частиною нашого суспільства, яка завжди «свіжим» поглядом дивиться на кожну ситуацію. Звичайно, вони усвідомлюють всю важливість цього історичного моменту. Хоча мусимо визнати, що кількість віруючих серед молоді постійно падає. Якщо загальний відсоток віруючих в Україні складає 67%, то серед молоді - 52%. Але це значно більше, ніж в багатьох європейських країнах. Відсоток атеїстів в Чеській Республіці серед молоді складає 91%,в Угорщині – 67%, у Франції – 64%, у Німеччині – 45%, у Польщі – 17%. Такі реалії сьогоднішнього життя.

 

  Розмовляв Василь Ільницький

Інформаційно-видавничий центр

Категорії: