Новини

25.10.2022
1476

Професор Ігор Студеняк – in memori

Професор Ігор Студеняк – in memori

Рік тому, 25 жовтня 2021 року, на 62-у році життя завершив свій земний шлях і полинув у Засвіти доктор фізико-математичних наук, заслужений професор УжНУ, заслужений діяч науки і техніки України, проректор з наукової роботи УжНУ Ігор Петрович Студеняк. Усе його доросле життя – від першої студентської лекції в аудиторії фізичного факультету 1 вересня 1977 року – і до останнього насиченого вирішенням низки невідкладних справ робочого дня 1 жовтня 2021 року на посаді проректора минуло в Ужгородському національному університеті.

У стінах alma mater крок за кроком, день у день упродовж десятиліть динамічно і послідовно розкривався його талант відповідального і скрупульозного дослідника-науковця, досягнення якого визнані на міжнародному рівні, шліфувалися грані довершеності інтелектуала-педагога, гартувався характер особистості громадянина-патріота України. Він був знаною і шанованою особистістю у вітчизняних та європейських на­уково-освітніх колах. У його творчому доробку - понад 900 публікацій, серед яких 8 монографій, 28 навчальних посібників, 170 патентів на винаходи та деклараційних патентів, більше 270 статей, із яких 150 – у журналах, проіндексованих у базі даних Scopus, переможець всеукраїнського конкурсу «Винахід року 2004».

Наукові здобутки І.П. Студеняка в галузі фундаментальних та при­кладних досліджень вивели його в число провідних вчених України в області фізики твердого тіла. У 2005 році його обрано членом зо­внішнього відділення Угорської академії наук, у 2008 році – членом Міжнародної організації адміністраторів науки, у 2006 році – членом спеціалізованої ученої ради із захисту кандидатських дисертацій при УжНУ.

У річницю пам’яті Ігоря Петровича Студеняка своїми спогадами про цю щедро обдаровану, талановиту і добропорядну особистість поділилися його колеги, з якими він працював та приятелював упродовж багатьох десятиліть.

Володимир Смоланка – доктор медичних наук, професор, ректор УжНУ, заслужений лікар України:

Сьогодні у мене дуже сумний день – рік тому пішов з життя Ігор Студеняк: друг, колега, однодумець. Не раз, коли в робочому кабінеті обдумую питання, пов’язані  з університетською наукою, виникає думка: зараз відчиняться двері і зайде проректор з наукової роботи І.Студеняк та, як завжди весело, промовить: «Привіт!». А потім зручно всядеться у крісло й перейде до викладу справ. І зробить це без натиску і «згущення фарб», із заздалегідь підготовленою пропозицією про можливі шляхи вирішення проблеми. Його постійно супроводжувала легкість. Так, принаймні у нашій спільній роботі, було завжди.

Ми з Ігорем вчилися спочатку в одному, а згодом у паралельних класах. Він був відмінником, але ніколи не справляв враження «заучки». Навіть навчаючись у різних класах ми багато часу весело проводили у позашкільний час разом: організовували різноманітні турніри й грали у нас вдома у настільний теніс, по неділях у футбол та баскетбол на спортивному майданчику школи №11. Разом слухали популярну у молодіжному середовищі музику, захоплювалися роком. Згодом, уже під час навчання в університеті, нерідко зустрічалися втрьох з Юрієм Ажнюком. Вони мене заочно перезнайомили майже з усіма їхніми викладачами з фізичного факультету, з їхніми жартами та вподобаннями.

З часом Ігор поступово став потужним вченим: своя наукова школа, високий індекс Гірша, повага й беззаперечний авторитет серед учених-фахівців нашої Батьківщини та й усієї Європи. Ми упродовж 7 років поряд працювали у ректораті і ніколи не було переживань за наукову роботу в університеті – чим опікувався Ігор - завжди все було на «відмінно». Він умів працювати з фахівцями різних країн, був чудовим організатором, членом Ради проректорів з наукової роботи українських вишів, завжди підтримував молодих фахівців. Серед його чеснот – щирість, відкритість, відчуття справедливості, вміння товаришувати.

Син достойних батьків - він сам створив чудову сім’ю, виховав двох  прекрасних дітей, тішився онуком та онукою. Переймався їхніми турботами, багато допомагав їм.

…Сьогодні на душі сумно. Але є непереборне відчуття, що Ігор Петрович Студеняк поряд з нами.

Юрій Ажнюк – доктор фізико-математичних наук, провідний науковий співробітник відділу матеріалів функціональної електроніки Інституту електронної фізики НАН України:

Ми були друзями ще з дитячих років, а познайомилися 1 вересня 1967 року, у перший день навчання у першому класі першої ужгородської школи. Були однокласниками, потім однокурсниками в університеті, працювали в одній галузі науки, проводили спільні дослідження.

Він на «відмінно» вчився у школі й університеті, займався легкою атлетикою і баскетболом, був веселим і компанійським. Фактично все життя Ігоря після школи пов'язане з Ужгородським університетом. Тут він, закінчивши навчання, вступив до аспірантури на кафедрі фізики напівпровідників. Його науковим керівником був Олекса Миколайович Борець - людина цікава й непересічна, а практичні основи експериментальної оптики Ігор засвоював від Дюли Шандоровича Ковача - одного з тодішніх «корифеїв» фізичного експерименту.

Наші з Ігорем шляхи ніколи не розбігалися далеко. В аспірантські роки він приїжджав до нас у Київ у Інститут напівпровідників. Коли я повернувся до Ужгорода, ми провели немало спільних досліджень. Кілька років я працював як сумісник під його керівництвом на кафедрі прикладної фізики, згодом час від часу брав участь у деяких його дослідницьких проєктах. Навіть коли Ігор став проректором, наше спілкування так і не ввійшло в рамки схеми «керівник–підлеглий», ми залишалися друзями, допомагаючи один одному в міру можливості й потреби.

Ігор завжди був відкритий до співпраці, проводив спільні наукові дослідження з колегами не тільки з інших кафедр, а й з багатьох установ України та світу. Він мав кілька вагомих публікацій з М.В. Куриком з Інституту фізики НАН України. Давня дружба єднала його з колективом відділу оптики і спектроскопії Інституту фізики напівпровідників ім. В. Лашкарьова (М. Я. Валах, В. О. Юхимчук, В. М. Джаган), з колегами з навчальних і наукових закладів Львова.  Ще у 1980-х вперше приїхав до Ужгорода на наукове стажування Младен Краньчец з Хорватії, з яким відтоді Ігоря поєднувала не тільки багаторічна наукова співпраця, а й особиста і родинна дружба. Довгі роки Ігор співпрацював з литовськими фізиками, особливо з групами Антанаса Орлюкаса та Юраса Баніса. Захистивши докторську дисертацію і ставши проректором університету, Ігор не покинув активної наукової роботи, а географія його наукової співпраці ще більше розширилася за рахунок спільних досліджень з групами Шандора Кокенєші (Угорщина), Дітріха Цана (Німеччина), Петера Копчанського та Петера Куша (Словаччина), Міхала Пясецького (Польща).

І, звичайно ж, в університеті Ігор передавав знання своїм численним студентам та залучав до наукової діяльності здібну молодь. Його вихованці працюють не тільки в нашому університеті, а й у закордонних наукових закладах (Віталій Ізай), а дослідження суперіонних провідників в УжНУ найбільш активно продовжує Артем Погодін. Створений з ініціативи Ігоря Центр колективного користування науковим обладнанням служить інтересам багатьох колег з різних кафедр і навіть з інших установ.

Усі ми – друзі, колеги, колишні студенти – з теплотою згадуємо про Ігоря і з сумом переживаємо втрату. Та найбільшою трагедією це стало для його дружини Вікторії, для дітей Олесі й Віктора, для онуків, для родини, яку він щиро любив і турботами про яку глибоко переймався.

Сьогодні серце стискається, коли дорогою на роботу проходиш повз його будинок чи бачиш вікна «старого» ректорату, де був його проректорський кабінет. Уже рік, як не чекаєш від нього телефонних дзвінків чи електронних листів. Та все ж, коли тобі треба провести вимірювання на сучасному мікрораманівському спектрометрі в університетському Центрі колективного користування, у відповідь на питання «куди йдеш?» за звичкою відповідаю: «до Ігоря». І нікому в твоєму оточенні не треба пояснювати, що це означає.

Олександр Сливка – доктор фізико-математичних наук, професор, перший проректор УжНУ, заслужений працівник освіти України:

Моє перше знайомство з Ігорем Петровичем відбулося у липні-серпні 1977 року. Ми були серед тих абітурієнтів, які закінчили середню школу з золотою медаллю і на «відмінно» склали перший вступний іспит з математики на фізичний факультет УжДУ. Цю групу першою зарахували до складу студентів і ми проходили обов'язкову практику на будівництві нового корпусу університету на «БАМі». З нами були й інші майбутні однокурсники (а згодом одногрупники) - Юрій Ажнюк, Таня Попик, Василь Макара, Ігор Гутич.

З того часу і до останнього дня земного життя Ігоря Петровича ми йшли разом допомагаючи та підтримуючи один одного. Наші життєві стежки багато в чому співпадали. Веселі та цікаві студентські роки, навчання в аспірантурі, захист кандидатських дисертацій, наукова та викладацька робота в університеті, докторантура, майже одночасний захист докторських дисертацій, адміністративна проректорська робота.

Його друзі ставали моїми друзями - і навпаки. Я розумів його із пів слова, а він так само мене. І в цьому не було нічого дивного, адже у нас були одні й ті ж вчителі як у науці, так і в житті. В одних ми вчилися як треба жити і творити науку, а в інших - як не треба. За 44 роки спілкування у нас була можливість неодноразово звіряти життєвий годинник. Ми дискутували, сперечались, підказували один одному як у питаннях науки, так і життя. Але жодного разу ми не переступили «червоної» лінії наших взаємин – жодного разу не зрадили один одного. І це давало кожному з нас життєву енергію і впевненість у собі. Ці принципи наших стосунків ми вклали й у відносини наших родин, за що я вдячний йому.

Динаміка наукової роботи Ігора Петровича, особливо в останні п’ять років, була вражаючою. Десятки наукових публікацій щороку у провідних журналах світу, захисти кандидатських дисертацій його учнями, тісна співпраця з науковцями Європи, спільні міжнародні та держбюджетні проєкти, низка пропозицій щодо розвитку університетської науки у цілому. У вересні 2021 року Вченою радою УжНУ було прийнято рішення про присвоєння професору Ігорю Студеняку почесного звання заслуженого професора Ужгородського національного університету.

Ігор Петрович був самоорганізованою людиною, з високою самовіддачею і працездатністю, мав грандіозні плани щодо підсилення університетської науки, був хорошим батьком, а віднедавна і дідусем, щиро ділився своїми особистими планами.

Останній рік його життя згадувати дуже важко. У березні я захворів на ковід і зліг у лікарню. Кожного вечора Ігор телефонував мені, всіляко підтримував. Нині згадую нашу останню розмову у вересні у парку під каштанами біля ректорату – рівно за місяць до його смерті. А далі – жовтень 2021 року. Саме у жовтні Ігор потрапив до лікарні з тим же діагнозом, але перебіг хвороби у нього виявився більш складним і трагічним. Останній тиждень спілкувався з ним  лише з допомогою СМС. Я старався всіляко підтримати його, але вже розумів, що почався незворотній процес… Важко підбирати слова підтримки, коли усвідомлюєш, що фізично не можеш допомогти близькій людині. Сподівався на якесь чудо. Але, нажаль, воно не сталося.

… Ранок 25 жовтня, понеділок, нарада у ректора. Володимир Іванович першим отримав трагічну звістку і з великим сумом озвучив її – Ігор Петрович помер …

Людина живе доти, доки про неї пам’ятають в родині, у колі друзів та в суспільстві. Тому, вічна тобі пам'ять, друже – Ігоре Петровичу!

Володимир Лазур – доктор фізико-математичних наук, професор, декан фізичного факультету УжНУ:

Мені пощастило особисто брати участь у формуванні та становленні визнаного вченого, талановитого педагога та організатора університетської науки й освіти ще з перших днів його навчання на фізичному факультеті. Разом зі своїми колегами я читав студенту Ігорю Студеняку лекції та проводив практичні заняття з багатьох курсів теоретичної фізики. Як відзначав сам Ігор Петрович, більшість викладачів фізичного факультету УжНУ були людьми надзвичайно значущими. Вони давали студентам не тільки знання, але й передавали їм «велич своїх думок та захоплення сучасною фізикою». Саме тому 5 студентських років, проведених на фізфаці УжНУ, І. П. Студеняк вважав найщасливішим періодом свого життя. 

Перебуваючи на посаді проректора УжНУ з наукової роботи Ігор Петрович утвердився як талановитий організатор університетської науки і освіти. Під його умілим керівництвом відбувалися значні зміни в науково-дослідній роботі УжНУ, виникали і розвивалися нові наукові напрями досліджень, продуктивно працювала аспірантура, поглиблювалися зв’язки з провідними науковими центрами України та світу. Зусиллями Ігоря Петровича при кафедрі прикладної фізики створено Центр колективного користування науковим обладнанням «Лабораторія експериментальної та прикладної фізики». Підставою для його створення став успішний розвиток започаткованих І.П. Студеняком нових наукових досліджень – оптика розупорядкованих середовищ, у тому числі напівпровідників, фероїків та суперіонних провідників з різними типами фазових переходів. У світовій науковій літературі сьогодні налічується близько 1300 посилань на праці Ігоря Петровича з цієї проблематики (тільки у виданнях, що враховуються базами даних WoS і Scopus). Індекс Гірша І.П. Студеняка вражаючий - Н = 20, що є одним з найбільших показників в університеті. Численні науково-організаційні обов’язки не змогли завадити йому творити велику науку, яка займала в його житті величезне місце. Він є високоцитованим вченим зі світовим ім’ям і визнаними науковими результатами.

Велику роботу проробив І. П. Студеняк і на посаді завідуючого кафедрою прикладної фізики. У нього був власний погляд не тільки на науковий, але й на освітній процес, який виник завдяки співпраці з такими яскравими особистостями, яка Д. В. Чепур, В. Ю. Сливка, В. М. Бенца, Ю. В. Попик та Д. Ш. Ковач.

Будучи відомим вченим Ігор Петрович був дуже скромною, приємною та привітною людиною у спілкуванні з колегами та студентами, готовий допомогти і підтримати не тільки близьких друзів, але й незнайомих йому людей. Він чудового читав лекції – без мікрофона його голос заповнював будь-яку аудиторію – і після лекції студентам здавалося, що їх «накачали» знаннями та енергією.

Світла пам’ять про Ігоря Петровича, як про талановитого вченого і людину, якого природа наділила унікальними якостями, залишиться в серцях тих, хто його знав, а написані ним підручники і наукові праці будуть надихати покоління численних учнів і послідовників.

Василь Ільницький – директор Інформаційно-видавничого центру УжНУ, заслужений журналіст України:

Передчасна і раптова смерть Ігоря Студеняка особисто для мене стала важким ударом – я втратив не лише колегу, але й свого чи не найближчого друга ще з часів шкільної юності.

Він був першим, з ким я познайомився щойно переступивши поріг 9-Б класу Ужгородської СШ №1 ім. Т. Шевченка 1 вересня 1975 року. Початок навчання у найпрестижнішій школі Ужгорода, з традиційно високими вимогами, давався мені, випускнику верховинської «восьмирічки», непросто. Ігор Студеняк, Юрій Ажнюк та Віктор Врабель були тими, хто з перших днів заприятелював зі мною та допомагав у навчанні. Ми часто спільно виконували домашні завдання, готувалися до контрольних, самостійних і практичних робіт, разом грали у футбол, настільний теніс, їздили на екскурсії, ходили в походи, на танці, організовували святкові тусовки однокласників.

Згодом, успішно студіюючи в університетах різних міст та заклопотані особистим становленням, ми контактували не так часто, як у юності. Але при зустрічах так само щиро раділи особистим професійним здобуткам один одного: я тішився успішній науковій кар’єрі Ігоря, блискучим захистом кандидатської та докторської дисертацій, писав про впроваджені ним новації і здобутки на посадах завідувача кафедри та проректора; він був уважним і доброзичливим глядачем моїх телепрограм, вимогливим читачем редагованих мною обласних часописів та аналітичних публікацій. А кілька років тому запропонував мені реалізовувати свій професійний досвід в УжНУ.

Мені поталанило бути знайомим і спілкуватися з батьком Ігоря –  Петром Юрійовичем – особистістю напрочуд толерантною, вдумливою, компетентною у багатьох сферах, відповідальною та надзвичайно доброзичливою до молодого покоління. Ці якості Ігор сповна успадкував від свого батька, котрий значний період свого життя також присвятив науковій та викладацькій роботі в Ужгородському університеті, очолював НДЧ.

І. Студеняк був людиною щедрої душі, доброї вдачі, надійним товаришем, любив гумор та чудово розумів силу Слова. Він жив науковими дослідженнями у природничій  сфері і, водночас, володів обширними знаннями і масштабним мисленням в гуманітарній площині, активно переймався суспільними процесами в Україні, цікавився історією і добре розумів, що її своїм життям пишуть мільйони, а фахівці – лише узагальнюють і фіксують для нащадків плин суспільних процесів. Очевидно тому він запропонував видати до 75-річниці УжНУ книгу про сучасників університету, які своїм життям і діяльністю творили і творять нині історію вишу – невичерпної криниці знань на обширах рідного краю. Він мав намір підготувати й літопис розвитку науки в УжНУ і незадовго до його недуги ми ще встигли обговорити основні етапи становлення наукової думки.

… Останній тиждень вересня 2021 року видався насиченим на події. Після наради у ректораті 28 вересня ми поспілкувалися з ним на традиційній «вівторковій каві». Як виявилося – востаннє… У середу я поїхав на міжнародну конференцію в Словаччину, а в п’ятницю, 1 жовтня, презентував на «Книга-FEST 2021» свою щойно видану «Публіцистику українського фронтиру». Заклопотаний безліччю справ Ігор не прийшов на презентацію і тому в неділю, 3 жовтня, я зателефонував йому, аби поділитися враженнями від приємної події. «Друже, у мене учора «стрибнула» температура і завтра йду робити тест на ковід», – незвично сумним тембром голосу мовив Ігор. Через день тест підтвердив підозру на ковід і він зліг у лікарню. Відтоді наше спілкування відбувалося здебільшого письмово. Розуміючи, що йому складно набирати повідомлення, я намагався особливо не дошкуляти. Знаючи його цілеспрямовану натуру, до останнього вірив, що він подолає хворобу. Та не судилося…

Іван Небола – доктор фізико-математичних наук, заслужений професор, завідувач кафедри прикладної фізики УжНУ:

Якщо людина талановита - то  в усьому. Таким він і був. Вмілий організатор, невпинний генератор нового, невтомний трудяга, ефективний працівник і чуйний товариш.

На ньому тримався і рухався вперед величезний  шмат наукової діяльності університету, міжнародне об’єднання наукових однодумців, створений ним колектив, окрилений його вірою в успіх і перемогу. Рій їхньої наукової продукції заповнював силу силенну провідних наукових журналів, служив основою наукових звітів  міжнародних та вітчизняних грантів та нашого університету.

Бог не обділив його і ще одною унікальною здібністю - він дав йому здатність трансформувати здобуті наукові знання в практичні розробки. Завдяки цьому він вивів нашу кафедру прикладної фізики в провідну кафедру університету в оцінці патентної діяльності. Втрата такої ОСОБИСТОСТІ на нашій кафедрі відчувається у всьому: наші потуги закрити прогалини викликані його відсутністю - мізерні і недуже помітні.

Леонід  Сусліков – доктор фізико-математичних наук, професор, директор Центру колективного користування науковим обладнанням «Лабораторія експериментальної та прикладної фізики» УжНУ:

Я мав приємну нагоду понад 30 років працювати поруч з Ігорем Студеняком. Нас тісно пов’язували спільні наукові дослідження та викладацька діяльність. Протягом тривалого часу я сприймав його як справжнього друга і колегу, завжди готового допомогти порадою та ділом. Йому були притаманні такі риси як толерантність, чуйність, компетентність. Він був талановитим організатором науки, надзвичайно кваліфікованим фахівцем у галузі фізики твердого тіла.

Особливо яскраво ці його риси проявилися на посаді проректора з наукової роботи УжНУ. У травні 2018 року він повернувся з Києва і повідомив мені радісну новину: на колегії МОН України йому було запропоновано створити в Ужгородському національному університеті Центр колективного користування науковим обладнанням. Крім нашого університету таку пропозицію отримали всього шість відомих вишів України, розташованих у Києві, Харкові, Одесі, Львові. Цей факт свідчить про високий науковий авторитет нашого університету і провідна заслуга належала проректору з питань науки. Він запропонував мені очолити Центр і ми почали активну роботу з пошуку приміщень, проведення капітального ремонту, придбання меблів, вартісного наукового обладнання, його налаштування і введення в експлуатацію. Особистими зусиллями І. Студеняка був виконаний величезний обсяг робіт і завдяки цьому наш Центр нині ефективно функціонує.

У житті Ігор Студеняк був надзвичайно простою людиною, приємною в спілкуванні, завжди цікавився життям колег, пропонував допомогу і підтримку. 

Олександр Гомоннай - доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач відділу матеріалів функціональної електроніки Інституту електронної фізики НАН України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки:

Про проректора з наукової роботи Ужгородського національного університету, професора, доктора фізико-математичних наук, заслуженого діяча науки і техніки України Ігоря Петровича Студеняка згадувати вельми важко, враховуючи сам факт його втрати для себе особисто та суспільства. Водночас розумієш, що упродовж багатьох років знав цю непересічну людину, талановитого науковця, педагога, керівника і організатора - і це пам’ять на все життя.

Згадується наша перша зустріч зі студентом четвертого курсу фізичного факультету Ігорем Студеняком, який прийшов у науково-дослідну лабораторію кафедри фізики напівпровідників УжДУ для виконання курсової роботи, а потім, через кілька років, у якості аспіранта цієї кафедри. Спливає у пам’яті й процедура захисту його кандидатської дисертації, блискучий захист докторської дисертації в одному з центральних наукових центрів нашої країни – Інституті фізики НАН України, на якому перший опонент його дисертаційної роботи академік НАН України, директор Інституту фізики напівпровідників ім. В. Лашкарьова НАН України Володимир Федорович Мачулін, який за кілька місяців став головою ВАК України, відзначив непересічний талант І. Студеняка як науковця і актуальність результатів його досліджень. Надзвичайно важливо, що після захисту докторської дисертації наукові пошуки Ігоря Петровича не зупинилися, а навпаки, розширилися на важливі й актуальні завдання сучасного матеріалознавства і йому вдалося організувати навколо себе колектив талановитих молодих науковців та однодумців, які сьогодні продовжують справу його життя в науці.

Артем Погодін – старший науковий співробітник НДЧ, кандидат хімічних наук, керівник молодіжної держбюджетної теми:

Моє знайомство з професором І. П. Студеняком розпочалося ще в студентські роки, коли я займався науковою роботою на кафедрі неорганічної хімії хімічного факультету під керівництвом доцента Олександра Кохана. Він і познайомив мене із Ігорем Петровичем, оскільки вони спільно виконували дослідження, пов’язані з вивченням суперіонних провідників структури аргіродиту. У подальшому наша співпраця тільки зміцнювалася: він вчив мене правильно аналізувати одержані результати та представляти їх для публікації у статтях індексованих у наукометричних базах Scopus та Web of Science.

Ігор Петрович був справжнім науковцем та талановитим наставником. У динаміці нашої наукової співпраці ми були не тільки колегами, але й друзями. Ніколи не забуду, що коли Ігор Петрович занедужав і потрапив до лікарні, ми майже кожного дня по електронній пошті обговорювали наявні наукові результати та готували заявки на подання проєктів на різні конкурси.

Сьогодні мені дуже не вистачає Ігоря Петровича Студеняка і я вдячний йому за те, що робота з ним допомогла мені вдосконалити свої знання та навички, так необхідні для науковця.

Ірина Шендер –  аспірантка кафедри прикладної фізики УжНУ:

Ігор Петрович Студеняк був особистістю справді неординарною, яскравою: талановитим, невтомним і самовідданим викладачем та науковцем, чудовим керівником. Я познайомилась з ним ще в студентські роки. Він був завідувачем нашої кафедри та вів у нас спецкурс «Оптика розупорядкованих середовищ». Потім продовжила з ним співпрацю в аспірантурі. У моїй пам’яті Ігор Петрович назавжди залишиться хорошим наставником, надійним порадником та професіоналом своєї справи.

Жорстока, невблаганна смерть забирає кращих - тих, котрі могли ще багато зробити, принести чимало користі справі, якій присвятили своє життя, студентам, колегам, країні. Ігор Петрович був саме таким: спокійною, дуже енергійною, чуйною людиною, великим працелюбом, талановитим керівником, який завжди міг дати слушну пораду та направити на правильний шлях. Завжди виношував нові, цікаві ідеї, умів зацікавити ними інших, невтомно займався науковою діяльністю, якою жив до останнього подиху.

Василь Скрип – кандидат медичних наук, генеральний директор Центру легеневих хвороб, доцент кафедри нейрореабілітації із курсами медичної психології, пульмонології та фтизіатрії УжНУ, заслужений  лікар України:

З Ігорем Студеняком ми були знайомі з ранніх студентських років. Познайомив нас мій однокласник Олександр Сливка.

Уже у ті часи Ігор був не по юнацьки розсудливий, врівноважений, інтелігентний, без шкідливих звичок. Час, проведений з ним, змістовні розмови, додавали оптимізму та спокою. Правильний в усьому: в навчанні, науці, відносинах з друзями, колегами. Відмінний сім’янин, турботливий батько.

Минає рік, як Ігоря Петровича з нами немає. Зовсім недавно - трохи більше двох років тому - на своєму 60-річному ювілеї він ділився з друзями своїми грандіозними планами в наукових пошуках, розбудові університету, родинними перспективами. Важка, агресивна хвороба все звела нанівець.

Трагічність ситуації особисто для мене ускладнюється ще й тим, що мої колеги-лікарі, я особисто, не змогли врятувати життя прекрасній Людині.

Ігор Петрович Студеняк є прикладом для кожної порядної людини, яка знала його. Вічна Йому пам'ять!

 

Інформаційно-видавничий центр УжНУ

Категорії: