Новини

04.01.2019
246

Переможці конкурсу студентських есе на тему: "Що я можу зробити для громади/міста/області"

Переможці конкурсу студентських есе на тему: "Що я можу зробити для громади/міста/області"

В кінці листпада відбувся конкурс студентських есе на тему: "Що я можу зробити для громади/міста/області". Після їх оцінення та нагородження переможців Ресурний центр зі сталого розвитку публікує, за згодою авторів, деякі з них.

 

Поінформованість — ключ для згуртування заради спільної мети…

Що я можу зробити для рідного краю?

 Затверджені Генеральною Асамблеєю ООН глобальні цілі сталого розвитку, безперечно, стали важливим кроком на шляху до задоволення потреб сучасників без шкоди для майбутніх поколінь. Профільні центри, як-ось Центр сталого розвитку Ужгородського національного університету, здійснюють активну діяльність задля впровадження відповідної концепції.

Однак, варто визнати: у закарпатців усе-таки бракує знань щодо цілей сталого розвитку. Мою думку підтверджують результати опитування на офіційній сторінці «Медіаценру УжНУ» в Instagram. Так, на питання «Чи знаєте ви щось про цілі сталого розвитку?» схвальну відповідь дали 35 % респондентів. Зрозуміло, що для досягнення визначених орієнтирів необхідно підвищити рівень поінформованості краян про важливість дотримання глобальних цілей сталого розвитку.

Я — студентка четвертого курсу відділення журналістики УжНУ. Що я можу зробити для популяризації концепції сталого розвитку на Закарпатті?

Насамперед, забезпечити інформаційний супровід заходів, улаштованих профільними центрами та громадськими активістами. До слова, у мене є певний досвід конкретно в цьому напрямку. Так, у червні 2017 року, коли в Ужгороді організували урбаністично-культурний проект «Майстерня міста», я підготувала на «Медіацентр УжНУ» статтю про лекцію директорки Центру сталого розвитку вишу Ганни Мелеганич (http://mediacenter.uzhnu.edu.ua/news/u_ramkakh_majsterni_mista_obgovorili_globalni_cili_stalogo_rozvitku_oon_j_virishili_pochinati_z_sebe/2017-06-20-7210). Під час заходу обговорювали 17 цілей сталого розвитку ООН. Тішить, що названа публікація набрала 615 переглядів (на 21 листопада 2018 року).

Крім того, на мою думку, для отримання підтримки громадськості важливо систематично здійснювати інформаційно-просвітницьку політику щодо концепції сталого розвитку, описувати доцільність і важливість впровадження цієї концепції.

До того ж, у професійній діяльності для мене важливо не порушувати орієнтири розвитку. При створенні медіатворів я завжди намагаюся дотримуватися гендерного балансу (це пропагує 5 ціль) і не допускати нерівності в будь-якому прояві (ціль 10).

У майбутньому я прагну реалізуватися в журналістиці й формувати інформаційну картину Закарпаття. Притому намагатимуся дотримуватися 16 цілі сталого розвитку, що проголошує сприяння побудові миролюбного й відкритого суспільства. Одне із завдань 16 цілі, яке стосується забезпечення доступу громадськості до інформації, вважаю пріоритетним у медіадіяльності.

Отож, я хотіла б допомогти активістам краю поширювати інформацію про орієнтири сталого розвитку в нашому краї, що сприятиме соціальній згуртованості заради процвітання області, країни та всієї планети загалом.

Брайлян Ольга Михайлівна,

Студентка 4 курсу відділення журналістики філологічного факультету ДВНЗ «УжНУ».

Вік — 21.

 

“Світ – гарне місце, і за нього варто боротися, і мені дуже не хочеться його покидати”.

                                                                                        Ернест Хемінгуей

Згадую, як мені не радили читати Хемінгуея, бо в нього нудний стиль написання. А зараз вже, мабуть, по п'ятому колу перечитую “По кому передзвін” та не перестаю віднаходити для себе все нові і нові речі, які дуже торкають. Ще один доказ того, що варто робити тільке те, що подобається тобі. Не завжди, звісно, але про читання — так точно!
Вечорами все інакше: погляди, почуття, думки, слова. Хочеться кинути все і всіх, хто не подобається, сказати відверті слова, лишити все, спонтанно помчати в кругосвітню подорож і там, десь далеко, до скону прожити з любими.
А потім проходить певний час, і ти знов живеш буденним життям, в своїй давній квартирі, з такими ж нудними білими стінами, як і для когось стиль Хемінгуея. І нічого більше не цікавить, крім купівлі дешевих макаронів і пустих слів зі світом. А потім знов наступає якийсь магічний вечір, і от ти блукаєш самотніми темними вулицями неосвітленого міста, втупившись в одну точку горизонту і роздумуєш собі сам для себе питання осточортілого буття, народження і смерті, мрій і розчарувань, страждання і насолоди, Бога і сумнівів. І про акцію дешевих макарон в “Сільпо”. Як  без макаронів? І так по колу. Сто мільйонів разів.

Раніше мене лякали ці крайнощі, а максималістські уявлення про світ взагалі дратували? “Як так можна?”, - питала десятирічна я. А зараз розумію, що можна. І б хотіла дати цій дівчинці декілька порад.

Найперше, дитино, ти вирішуєш як жити. І я хочу, аби ти пам'ятала про це до останньої свої хвилини. Так, правда, не тобі обирати, яка саме хвилина буде останньою, але все ж лише від тебе залежить чи в ту хвилину ти нарікатимеш, чи дякуватимеш за прожите життя.

Ти робиш вибір кожного разу, коли бачиш засмучене обличчя зустрічного перехожого, водія маршрутки чи хлопця з простягнутою рукою, і обираєш посміхнутися, замість опустити очі. Прийме те, що тобі можуть не подарувати таку ж посмішку натомість. Ба більше — можуть образити, вдарити, проігнорувати. Але роби те, що можеш ти — посміхнися.

Наступне, спробуй зруйнувати міф про те, що всім не допомогти. Це не правда. Ти можеш врятувати цілий світ, почавши хоча б з того, що вдома обіймеш свою немічну бабусю, твій вічно мовчазний і суворий тато почує від тебе “Я тебе люблю”, а дуже голосного сусіда зверху приголомшить сказане тобою жартома: “Добре, що Ви є. Може ми б разом пішли на танці, щоб Ви не мали сили тупотіти вечорами?”. Правдоподібно, що ти ніколи не побачиш плодів цих вчинків. Але вони є. Можливо, якраз сьогодні через довжелезну низку причин, сусід хотів покінчити зі своїм життям, але твоє запрошення...

А вони, всі ці люди, в свою чергу, натхенні чи ощасливлені тобою понесуть цю радість далі...

Не думай спочатку про щось дуже високе і недосяжне. Лекго відступити, коли на меті — вирішити промислову проблему Африки, і дуже просто замінити лапочку в під'їзді чи нагодувати безпритульного кота. Не мусиш шукати відмовок. Роби маленькі речі, але з величезною любов'ю. Спитайся в того, хто сидить поруч з тобою в маршрутці, чи в нього все в порядку, коли він має явно засмучений погляд, або принеси безхатькові чаю.

І останнє... Займися дослідженням українського фолькльору і неждано з'ясується, що закінчення приказки “Моя хата скраю” зовсім не таке, до якого ми звикли - “нічого не знаю”. “Моя хата скраю — першим ворогів стрічаю”. Пам'ятай, що ти не один. Якби самотньо не були. Ми створені для того, аби бути в спільноті, допомагти один одному, говорити один з одним, вміти служити один одному і першим за всіх зустрічати ворогів.

А тепер... Здавалось, кому треба ці пусті, часом банальні слова? Можливо, хочеться почути конкретні рішення і заходи, як реально допомогти своєму місту, громаді чи краю?

Тоді змушена визнати: я не знаю, що робити. Я не хочу пропонувати прокладати дороги і мости, якщо люди, які ними користуватимуться, нехтуватимуть попутниками і через власні гордощі не візьмуть взимку випадкових пасажирів. Або будувати школи чи лікарні, де працівники без хабарів і грошей відмовлятимуться допомогти тому, хто потребує цього найбільше. Або фінансувати підприємство із виговлення зубних паст і щіток для створення робочих міст, якщо ці люди не будуть показувати свої зубки і посміхатися.

Я вірю, що додавши бодай одну таку думку, зміниться наше мислення. А якщо зміниться мислення — зміниться наш спосіб життя та щоденні вчинки. А якщо змінюся я — то і ті, хто поруч, складно й довго, але також, я вірю, почнуть змінюватись. А як інакше?

Одна наша посмішка може врятувати бодай одне життя. А це значить -  врятувати цілий світ.


Калайда Марія Григорівна

20 років, IV курс, спеціальність “міжнародний бізнес”, факультет історії та міжнародних відносин.

 

“Тільки коли ми будемо знати, за що нам варто померти, тільки тоді зрозуміємо, для чого нам потрібно жити”

Ернесто Че Гевара

Доброго дня!

Звертаючись до теми сталого розвитку та роботи над вдосконалення рідного краю завжди в людини постає питання : що можу зробити я ?

Загалом відповідь на це питання можна отримати від людини в період виборів мера. Що я зробив ?

Я обрав людину яка повинна працювати на покращення мого рідного краю. В  цьому випадку відпадають усі інші запитання, людина віддала повноваження тому хто хоче цим займатися. Що далі ?

Наступне питання про покращення життя на своїй малій батьківщині виникне з голові пересічного громадянина у кращому випадку перед наступними виборами міського голови , а в гіршому ніколи.

Цей комформізм є цілком нормальним адже загалом у нашій країні ці питання не є надто популярними , але все ж вони важливі.

Перше що можу зробити я для свого краю це донести їх актуальність та злободенність в сьогоднішній Україні. Загалом сьогодні цілі України перегукуються з цілями сталого розвитку ми прагнемо економічного зростання розвитку приватного сектору та стабільності. То якщо ці питання будуть важливі на місцях чи стане це важливо на рівні цілої країни ?

Думаю так. Кожна людина  може зробити свій вклад в розвиток свого рідного краю мінімум сумлінним виконанням своїх обовязків та чесності перед державою, максимум у висловленні постійних пропозицій що можуть покращити твою рідну справу, хто ж краще ніж викладач знає які теми будуть учням цікавими, або ж хто краще ніж інженер розбереться в питанні полегшення умов праці людини на заводі. Цей список є досить довгим і думаю даний принцип можна підлаштувати під будь яку професію. Описуючи це можна сказати я говорю про цілий інститут громадянського суспільства , інститут ініціативи.

Іншим аспектом що допоможе розвивати наш край буде співпраця. Співпраця різних людей, що допоможе об’єднати всіх крайчан та допомогти кожному усвідомити свою відповідальність.

Поєднуватися і співпрацювати варто. І це буде можливо якщо кожен втілить при  цьому і свою і загальну мету. Наприклад, я думаю в багатьох в пам’яті відклалася картинка в школі де було написано не шуми, може так а може й ні, а що якби об’єдналися екологи і карикатуристи і розвісили по місту плакати з посмішкою над тими хто не вміє викидати сміття. Думаю це стало б цікавою фішкою нашого міста і можливо люди менше смітили а влада поклала б більше смітників.

Це всього лише маленька ідея але я думаю що долучилася б до неї у ролі людини що розвішувала б ці плакати. І так у кожній сфері життя, найбільше що ми можемо це не бути байдужими і звертати увагу на свій край. Він у будь якому разі пережив багато потрясінь та втрат, і зараз коли його доля в наших руках, тому варто зробити його таким з якого не буде бажання їхати чи емігрувати. А поки це лише теорія і все що ми можемо на практиці це триматися за зміни що все є, і не пускати на самотік а діяти за принципом : критикуючи пропонуй , пропонуючи дій.

Думаю з першим проблем немає тому варто почати розвивати друге , це і є це що я можу зробити для свого рідного краю.


Квич Каріна Анатоліївна

18 років, 2 курс, спец. “Політологія”

Факультет суспільних наук УжНУ

  

Конкурс «Що я можу зробити для рідного міста/краю/громади?» –
це чудовий спосіб дізнатися про креативні ідеї жителів міста і, що не менш важливо, про їхню готовність внести свою лепту у процвітання рідного краю (у  моєму випадку м.Ужгород). Моя ж робота буде швидше відповіддю на питання: «Що я можу зробити для рідного міста за реальної підтримки місцевих органів влади?», бо, як то кажуть: «Один в полі не воїн».

З дозволу майбутніх читачів я обійдуся без голосних епітетів про існуючу ситуацію в місті в певних сферах і без критики вже прийнятих владних рішень, тому одразу перейду до опису того, чим я могла б бути корисною своєму рідному місту.

По-перше, я  б допомогла зі створенням туристичного інфоцентру (знайома нам велика буква «I» в зеленому кружечку, яка є орієнтиром для більшості туристів, особливо у великих містах). Моя діяльність могла б полягати в наступному: 1) вибрати підходяще місце для відкриття центру (наефективніше -в центрі міста); 2)створити каталог послуг,які буде надавати даний заклад; 3) зібрати інформацію про туристичні атракції області і провести переговори з їхніми керівниками стасовно спектру послуг та їхніх розцінок; 4) розробити модель «Uzhhorod City Card», яка б містила карту та список знижок на відвідини визначних місць, проїзд в громадському транспорті і .д.

По-друге, я б допомогла із реновацією візуальної сторони міста, а саме з встановленням правил оформлення вивісок магазинів. На жаль, несмак у деяких власників магазинів спричинив появу захаращених вивісками фасадів, що неприпустимо для культурного центру міста. Я б допомогла підібрати необхідні шрифти та кольори, які могли б бути використаними, або організувати відкритий конкур, який би визначив найкращі варіанти оформлення вивісок нашого рідного Ужгорода.

По-третє, я б допомогла з організацією перекладу табличок та вивісок на англійську мову та мови найближчих країн-сусідів задля кращого орієнтування  в місці для його гостів та туристів. (Це могло б бути реалізовано за підтримки факультету міжнародних економічних відносин та філологічного факультету).

По-четверте, я б допомогла у створенні цифрової бібліотеки, а саме у підготовці каталогу книг для занесення їх в електронну базу (попередньо провівши соціальне опитування серед жителів зі «смартфонами» щодо доцільності створення даного роду «бібліотеки» та їхніх літературних смаків). Ера паперових книжок наближається до завершення, все більше людей віддають перевагу читанню з ґаджетів, тому всі  книги в «цифровій бібліотеці» були б електронними файлами, доступ до яких здійснювався б за допомогою сканування QR-кодів з камери власного смартфону (звичайно, весь контент повинен бути повністю легальний). Доступ до файлів забезпечувався б по бездротовому wifi-з’єднанню, а точки доступу було б заховано в кожній окремій тумбі із “книжками”. (Дана ідея вже була реалізована у деяких український містах, зокрема у Вінниці). Також це хороший шанс популяризувати твори закарпатських поетів та письменників і відкрити їх широкому загалу.

По-п’яте, я б допомогла зі встановленням «соціальних контейнерів» для вживаного одягу, взуття і т.п. та популяризацією цієї ідеї серед жителів міста. Багато ужгородців могли б допомогти своїм співгромадянам, не навантажуючи при цьому свої кишені та «розвантажуючи» свою житлову площу. Хотілося б наголосити, що це б не мало нічого спільного з наявним секонд-хендами, які, в основному, займаються продажем речей, що насправді адресуються нам як гуманітарна допомога.

По-шосте, я б допомогла організовувати регулярні сеанси показу кінофільмів під відкритим небом в теплу пору року для всіх бажаючих: підшукати місце, домовитися за техніку, вибрати кінострічки і зробити рекламу в соцмережах. Думаю, що така ідея відпочинку підійшла б тим, хто хотів би подивитись кіно безкоштовно, не втрачаючи атмосфери «кінотеатру».

По-сьоме,  я б допомогла зробити аналог стіни “Before I Die” ( назвавши його, напр., «Поки я живий, я б хотів/ла…»), на якій би перехожим пропонувалось дописати власні мрії та бажання, які вони хочуть здійснити за життя. Власне ідея належить китайській дівчині Кенді Чанг, що хотіла поділитися зі світом своїми прагненнями. Чому б не дізнатись, які мрії та амбіції жителів нашого рідного Ужгорода?

По-восьме, я б могла скласти своє бачення стратегії екологічної розвитку нашого міста на конкретно визначений період та допомогла б організувати конкурс на найкращий план екологічного розвитку серед студентів УжНУ (або навіть всіх жителів міста). Я вважаю, що стратегії екологічного розвитку  необхідно приділяти більше уваги і її виконання повинно бути під прямим контролем місцевої влади. Важливо не боятися поставити амбітну ціль: стати містом-лідером України за масштабами переробки сміття, запровадити найбільшу мережу еко-таксі чи зайняти першість по кількості «зелених дахів» на м² і т.д. Це не просто підвищить ефективність використання ресурсів, а й стане ще одною візитівкою нашого рідного міста, що покращить його позиції у відомих рейтингах.

По-дев’яте, я б допомогла організувати «обмін людьми» з різних населених пунктів України задля відвідин Ужгорода та обміну досвідом у сфері покращення добробуту рідного краю. Більшість жителів України майже нічого не знають про Ужгород або мають хибне уявлення про нього та його жителів. Чому б не спробувати розвіяти стереотипи, обмінятись досвідом, проблемами та спільно розробити шляхи їхнього вирішення?

Мабуть, вищезгадані рішення/пропозиції буде не так вже й легко втілити в життя або вони вважатимуться не першочерговими завданнями, але, в будь-якому разі, вони слугуватимуть орієнтирами для влади і відображатимуть  очікування молодих людей стосовно бажаних змін та покращень.

Мудрі слова американського президента Джона Кеннеді з інавгураційної промови у 1961 :"Не питай, що твоя країна може зробити для тебе, запитай, що ти можеш зробити для своєї країни!" є вельми актуальними в теперішніх реаліях і повинні бути девізом кожного з нас на шляху до сталого розвитку. Але все ж таки, дане ставлення повинно підкріплюватись з боку влади розумінням того, що найціннішим ресурсом для управління є людський капітал і добробут жителів міста/села є тією найвищою ціллю, до якої треба прагнути.

Повханич-Рибак Ангеліна Юріївна,

магістрант 2 року навчання (6 курс), Факультет міжнародних економічних відносин, спеціальність «міжнародні економічні відносини»

 

Подякуємо мудрій природі за те,

що потрібне вона зробила легким,

а важке - непотрібним.

Епікур

Мені пощастило народитись у Закарпатті, на «срібній землі», яка протягом довгого часу радує своїх мешканців природніми дарами, самобутнім колоритом,   мультикультурністю народів, що зумовлено наявністю кордонів аж із 4 країнами європейського союзу. Але наявність можливостей, на жаль, не означає стовідсоткової реалізації потенціалу. Концепція сталого розвитку дає змогу реалізувати 3 головні складові безперервного розвитку нашого краю, а саме: екологічної, економічної та соціальної.  Тверезо оцінюючи стан речей та економічну ситуацію у країні, можна стверджувати, що це - справа не одного дня і, навіть, не декількох років. Послідовне виконання поставлених задач покращить стан теперішнього і забезпечить повноцінне життя майбутнім поколінням. Слід відмітити, що досить важко думати про природу, про її збереження, про саморозвиток, забезпечення якісної освіти, медицини, проведення дозвілля та здорове спілкування з соціумом, коли першочерговою є проблема виживання,  постійна потреба у зароблянні грошей, щоб прогодувати себе і свою сім’ю. Зважаючи на антропоцентричність світогляду, людина спочатку забезпечує свої найважливіші потреби, а вже потім бере до уваги усе інше. Завдяки вигідному географічному положенню нашого краю і відсутності перспектив розвитку, велика кількість людей їде шукати кращої долі закордон, що спричинює втрату великої кількості працездатного населення, перспективної молоді, яка б і мала виводити нашу країну з цього несприятливого для розвитку стану. Але допоки не буде можливості заробляти гроші на місцях, ця тенденція змінюватись не буде.

На мною думку, щоб покращити економічний стан Закарпатської області, як структурної одиниці нашої країни, воно повинно стати, по-перше, привабливим для туристів, а, по-друге, впровадження раціонального природокористування мало б забезпечувати сталий економічний розвиток, гармонізацію взаємодії суспільства і природного середовища. Створення підприємств на території області збільшить кількість робочих місць, що покращить демографічну ситуацію нашого краю і України в цілому. Коли кожна людина почне з себе, не дивлячись на вчинки інших, і буде сама приймати рішення, тоді можна стверджувати і про загальний позитивний результат. Багатьом людям відкриваються двері в Європу ще з молодого віку і перспектива проживати там не така уже й  примарна, і багато хто робить такий вибір.

Ще у 8 класі  я вирішила стати екологом. На той час мало хто мав уявлення, що це таке, і мені часто доводилось пояснювати. І тепер не можна сказати, що все кардинально змінилось. Розуміння людей слова «екологія» і самої професії знаходиться здебільшого на примітивному рівні. У більшості випадків думають, що це людина, яка збирає сміття, стежить, щоб інші не викидали його в непристосованих  для цього місцях, або вважають фанатиком, що живе в стилі хіпі. На даний час я ще студентка, але в майбутньому планую продовжити свою наукову діяльність, спочатку, як аспірант, а згодом - у викладацькій діяльності. Це надасть мені змогу роз’яснювати людям важливість екологічної культури і пропонувати шляхи вирішення вже наявних проблем.

На мою думку, пріоритетним завданням є розробка Стратегії раціонального природокористування, зокрема на водозабірній території річок, що дасть  змогу покращити екологічний стан нашого краю і здоров`я населення. Дедалі більше зростає кількість і частота екологічно зумовлених захворювань, що несприятливо позначається на соціально-економічному та політичному розвитку держави, адже здоров`я населення є вагомою складовою якості життя, що в свою чергу є головним індикатором сталого розвитку.

 Для підвищення рівня екологічної освіти та культури населення і популяризації екології як науки, вважаю необхідним реалізацію наступних кроків:

1. Враховуючи недоліки традиційної системи освітнього процесу, що призводять до формування в молодого покоління вузького розуміння природничих дисциплін, застосовувати інтерактивні та інтегровані педагогічні технології, що сприятимуть екологічній компетентності, розуміючи важливість збереження природи для сталого розвитку суспільства.

2. Часто навчальні матеріали перевантажені «сухим» інтелектуальним наповненням і є не зовсім зрозумілими  для учнів. Альтернативним і більш ефективним повинен стати проблемний виклад матеріалу, стимулювання учнів до пізнавально-пошукової діяльності, превентивні, імітаційні, та неімітаційні інтеракції   ( тренінги, ділові ігри, конференції, практикуми), моделювання життєвих ситуацій, які забезпечать більш повне розуміння учнями свого зв'язку з навколишнім природнім середовищем.

3. Усвідомлення основ екологічного природокористування населенням, дотримання правил екораціональної поведінки і використання природних ресурсів мають формуватись через активну просвітницьку діяльність, створення екологічних проектів, участь у громадських обговореннях екологічних проблем, публікації матеріалів у засобах масової інформації.

4.  Створювати імідж екології як науки, власним прикладом, тобто ініціювати зміни в екологічній освіті людей у близькому для них середовищі ( школа, громада, соціальні мережі) через публікування фото та відеоматеріалів, проведення  квестів, змагань, екскурсій, зустрічей з відомими захисниками природи, виступів агітбригад, творчих колективів, виставок, перегляд документальних фільмів та театральних вистав на екологічну тематику.

Я впевнена, що екологічна ситуація може змінитися на краще. Вважаю, що варто державну політику і бізнесові інвестиції спрямувати на профорієнтаційну екологічну освіту. Оскільки в майбутньому цим буде забезпечено гармонійне співіснування людей і природи. Населення має докладати зусиль для забезпечення стабільного соціально-економічного становища, яке в свою чергу покращить стан навколишнього природного середовища. І в цьому найважливішу роль має виконувати рівень екологічної освіти та культури населення, який закладається у ранньому віці і повинен неперервно тривати  протягом усього життя.

Глюдзик Емілія Іванівна ( 21 рік ), 1 курс ОС магістр, Хімічний факультет

 

Есе на тему: «Що я можу зробити для рідного краю/рідного міста/громади?»

Процес урбанізації спричиняє зростання міст в геометричній прогресії. Однак якщо зважати на те, наскільки ці міста зручні для того, щоб прийняти таку велику кількість населення. Перед людством постає нелегке завдання: створення стійкої інфраструктури, сприяння всеохоплюючій і сталій індустріалізації та інноваціям.

На мою думку це дасть змогу не лише забезпечити добробут для всіх і кожного. А й дозволить уникнути ряду катастроф в майбутньому.

На сьогоднішній день більшість людей віддає перевагу інтелектуальній праці, що тягне за собою потребу в розвитку комунікаційний них технологій. Для цього я би пропонувала створити якісне інтернет-покриття у всіх куточках міста, що допоможе забезпечити можливість працевлаштування для різних соціальних груп населення, розвантажити автошляхи та сприяти становленню добробуту містян.

Враховуючи, що всі ми різні, то і потреби в кожного свої. Частина населення міст все одно залишатиметься досить мобільною, а отже, потребуватиме якісних доріг та тротуарів, належного транспортного сполучення та облаштування вулиць. Мова йде про доступність та дотримання принципів універсального дизайну. Завдяки цьому легко дістатися з точки А в точку В зможе як мама з грудною дитиною, так і людина на візку, як людина похилого віку, так і незрячий/незряча. Не говорячи вже про численних туристів, яких в будь-яку пору року можна зустріти на вулицях Ужгорода. Створення умов доступності сприятиме зростанню рівня зайнятості та самозайнятості населення, наповненню бюджету та подоланню бідності серед населення.

Все описане вище неможливе без індивідуальної участі кожного з нас. Однак я не можу та не маю права гарантувати, що долучаться всі теперішні та майбутні ужгородці до сприяння процесу впровадження інновацій та розбудови інфраструктури міста. Проте вважаю свою участь обов’язковою. Що ж я можу зробити для цього? Не так вже і мало!

По-перше, це проведення просвітницької роботи за наступними напрямками:

- доступність міста – маломобільних осіб є дуже багато. Хтось має такий статус ситуативно, хтось тимчасово, а дехто і на все життя. Важливо донести до містян та чиновників, облаштування міського простору – це не лише естетика, а й зручність;

- пошук найкращих практик – багато крупних міст вже не перший рік втілюють в життя масштабні інноваційні та інфраструктурні проекти. Нам навіть не доведеться займатися винаходом велосипеду. Хіба що при впровадженні нових практик врахувати певні особливості Ужгорода;

- інформування – нерідко люди не знають про ті можливості, які є в сфері працевлаштування, саморозвитку і т.п. речей. Однак зацікавленість новим з кожним днем зростає. Потрібно навчитися якісно та своєчасно подавати потрібну інформацію.

По-друге, це формування експертного середовища. Для того, щоб зміни були якісними, ними мають займатися фахівці належного рівня кваліфікації. Я готова шукати таких фахівців, сприяти створенню робочих групп та координуванню їхньої роботи.

По-третє. Сприяння апробації інновацій в технологіях та міській інфраструктурі. Це певною мірою знову повертає нас до питання доступності міста та технологій для різних категорій громадян. Вважаю за доцільне, щоб тестування відбувалося на етапі розробки, а не після введення в експлуатацію. Знайти добровольців, які допоможуть в цьому. Наприклад, якщо мова йде про вкладання нового покриття на тротуарах, то сюди потрібно залучити мам з дитячими візочками, осіб, що пересуваються за допомогою милиць, незрячих та слабозорих. Якщо відбувається встановлення нових світлофорів, то сюди можна запросити осіб похилого віку, незрячих, нечуючих, які висловлять свою думку щодо зрозумілості сигналу, трималості переходу. А якщо роботодавець залучає до роботи робота, то потрібен той, хто здатен керувати цим роботом. Словом, знову потрібна апробація та навчання.

По-четверте, контроль та моніторинг ситуації. Нічого немає одвічного, тому час від часу варто проводити планове тестування систем, їх діагностику та заміну. Для уникнення несподіванок, необхідно зробити цей процесс регулярним. І тут знову з'являється потреба інформування, створення експертних групп та відслідковування найкращих практи.

Однак лише так можна досягнути Ціль №9 Сталого Розвитку.


Сташина-Неймет Марина Володимирівна,

Магістрантка. VI курс. Спеціальність «Соціологія»

 

Мабуть, всім доводилось чути фразу, що студентські роки – це найкращий період у житті кожного. І це дійсно правда, адже ти-студент, у тебе повно сил та натхнення, ти – амбіційний, прагнеш самореалізуватись , але часто буває так, що коли доходить до справи, весь твій ентузіазм безслідно зникає. На це існує багато різноманітних причин: відсутність часу, «навчання понад все», незацікавленість у житті університету та багато інших.

Але важливо пам’ятати той факт, що лише спільними силами ми зможемо змінити наш університет на краще. Ми - об’єднані не тільки спільним місцем навчання, а й спільними думками та цілями.

Основна причина теперішньої ситуації - це відсутність організації, яка б об’єднала студентів різних факультетів задля єдиної мети – стати активними учасниками освітнього процесу у своєму університеті для того, щоб створити необхідні умови для забезпечення високого рівня надання освітніх послуг університетом, саморозвитку, навчання та проведення наукової діяльності, генерування і втілення власних ініціатив та відпочинку. Необхідною умовою для втілення цієї мети є командна співпраця студентів різних факультетів, бо наша сила та ефективність в єдності.

На сьогодні в нашому університеті відсутня платформа або простір, яка б об’єднувала всіх або більшість студентів нашого університету. Хоча студенти і займаються різноманітними проектами (наприклад, досить активно подаються проекти на конкурс інноваційних ідей «Старт-ап»), але ця діяльність є прив’язаною до окремих факультетів, між студентами яких практично відсутня комунікація та співпраця. У результаті не відбувається обміну ідеями та досвідом, про проекти, які втілюються знає лише обмежене коло осіб, прямо дотичних до їхнього втілення.

Протягом року проводиться невелика кількість заходів (лекцій, конференцій, воркшопів і т. ін.), які б відповідали справжнім навчальним, науковим, професійним інтересам та потребам студентів.

Разом з моїми колегами, студентами 3 курсу факультету іноземної філології УжНУ, ми пропонуємо створити студентський простір AuraAcademica – відкриту безкоштовну платформу для індивідуальної та командної роботи студентів Ужгородського національного університету за прикладом досвіду Студентського простору Paragraph (на базі ПНУ ім. В. Стефаника у Івано-Франківську), Студентського простору Belka (на базі НТУУ «КПІ») та Студентського простору «Лунотека» (на базі КНУ ім. Т. Шевченка).

За нашим задумом, Студентський простір AuraAcademica має стати вільною безкоштовною платформою, яка буде надавати можливості студентам для самореалізації в різних сферах, а саме: навчанні (створення сучасного лекторію, зон із зручними меблями та дошками для навчання), волонтерській діяльності (благодійні та соціальні проекти), професійній діяльності (проведення лекцій, воркшопів, зустрічей з можливими роботодавцями і т .ін., а також генерування ідей та втілення їх у життя), науковій діяльності (наукові товариства, гуртки і т. ін.) та студентському дозвіллі. Кожну із сфер розглядаємо як підрозділи Студентського простору з відповідальними за них командами. Це дозволить сконсолідувати проекти, які реалізовуються в університеті, забезпечить їхню популяризацію та обмін досвідом, що стане хорошою основою для генерування нових ідей.

Створення Студентського простору буде проводитись поетапно.

На даному етапі створюється команда. За допомогою соціальної мережі Facebook популяризується ідея створення Студентського простору AuraAcademica для розбудови і створення активної команди із студентів різних факультетів.  

Наступними кроками будуть:

Залучення наставників та консультантів проекту.

Розробка ідеї та/або кейсу проекту Студентського простору.

Проведення обговорення з адміністрацією університету щодо надання приміщення та можливої фінансової участі у проекті.

Юридичне оформлення Студентського простору AuraAcademica.

Проведення рекламних акцій, популяризації проекту з метою залучення спонсорів.

Пошук та подання заявок на гранти.

Однією з цілей проекту Студентський простір AuraAcademica є перетворення нашої організації на один із підрозділів студентського самоврядування, що дозволить активно впливати на функціонування нашого університету.

Наша команда сповнена ентузіазму та запалу для реалізації нашої ініціативи.

Микулин  Ірина  Дмитрівна, 21 рік 

студентка 3-го курсу факультету іноземної філології УжНУ 

Категорії: