Московський патріархат в Україні: бути чи не бути?
Повномасштабна російська військова агресія в Україну вплинула на різні сфери суспільного життя, включаючи й релігійно-церковну. Під час війни у складній ситуації опинилися майже усі церкви та релігійні організації в Україні. Проте чи не найбільше проблем з’явилося в Української православної церкви, яка перебуває в юрисдикції Московського патріархату.
Незважаючи на те, що Російська православна церква та її очільник патріарх Кирило благословив війну Росії проти України, глава української церкви митрополит Онуфрій засудив російське військове вторгнення в Україну, висловив підтримку українській державі та її війську, закликав В.Путіна негайно припинити війну, а своїх прихильників - посилити молитви за мир. Українська православна церква надає благодійну допомогу захисникам України, біженцям, вимушеним переселенцям. Її священики здійснювали відспівування військовослужбовців, які загинули в боях за Україну.
Разом з тим, під час війни всередині самої церкви значної гостроти набуло питання про її подальші відносини з Московським патріархатом. На знак протесту проти підтримки патріархом Кирилом російської військової агресії в Україну значна частина священнослужителів Української православної церкви перестали поминати його під час богослужінь.
Крім того, у середовищі цієї церкви почала визрівати ідея повного розриву відносин з Московським патріархатом. Частина віруючих та духовенства Української православної церкви стали порушувати питання не тільки про її вихід з під юрисдикції Московського патріархату, а й про автокефалію.
Однак у ситуації, що склалася, спроби домагання Українською православною церквою повної незалежності є безперспективними. Адже Російська православна церква, яка вважає себе материнською для української церкви, всіляко блокуватиме її рух до автокефалії. У разі ж одностороннього розриву з Московським патріархатом та самопроголошення автокефалії на Українську православну церкву чекають значні труднощі, пов’язані із подальшим її невизнанням світовою православною спільнотою.
Тому віруючим, священнослужителям, ієрархам Української православної церкви, які не бажають й надалі перебувати в юрисдикції Московського патріархату, не залишається іншого вибору, як визнавати рішення Об’єднавчого собору 2018 р. та переходити у канонічну підлеглість до Православної церкви України, яка має підтверджений Томосом статус Помісної церкви. Тим більше, що Синод цієї церкви та її Предстоятель митрополит Епіфаній заявили про свою готовність прийняти їх під свій омофор.
Розглядаючи питання про подальшу долю Московського патріархату в Україні, не можна не зважати й на те, що в Українській православній церкві є не тільки противники, а й палкі його прихильники. Не виключено, що вони будуть домагатися прямого входження їх та створених ними структур безпосереднього до складу Російської православної церкви. Однак, зважаючи на ситуацію, що склалася під час війни у російсько-українських відносинах, значне посилення антиросійських настроїв серед українців, в осяжному майбутньому вони не зможуть комфортно почувати себе в Україні.
Мотивуючи тим, що існування Московського патріархату на українських теренах становить загрозу національній безпеці України, до Верховної Ради України внесено законопроекти, якими передбачається повна його заборона. Реакція Української православної церкви на ці законопроекти була вкрай негативною. Їх внесення розцінювалося як спроба «нагло та цинічно» заборонити її діяльність. На думку представників церкви, прийняття українським парламентом цих законопроектів призведе до порушення норм міжнародних документів з прав людини та положень Конституції України про свободу совісті та віросповідання. Наслідком їх ухвалення стане не «захист національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», а «розкол українського суспільства та послаблення держави». Сам факт їх ініціювання розглядається ними як «ворожа диверсія проти України». Проте останнє слово у цьому питанні за Верховною Радою України та Президентом України.
Розв’язання проблеми подальшого існування Московського патріархату в Україні дасть можливість позбутися неприродного стану, коли в одній державі існує дві паралельні церковні організації та два митрополити з однаковим статусом. Майбутнє України – у створенні єдиної потужної релігійної структури.
Безперечно, ставлення Української православної церкви до Московського патріархату значною мірою залежить від позиція її очільника. Однак нинішній Предстоятель церкви митрополит Онуфрій питання про розрив зв’язків з Московським патріархатом не порушує. Навпаки, добровільний перехід релігійних громад Української православної церкви під юрисдикцію Православної церкви України він та його оточення називають не інакше, як «захопленням храмів». Митрополит Онуфрій продовжує також поминати під час богослужінь патріарха Кирила, який виступає на боці Кремля і є одним із ідеологів «русского мира». Незважаючи на прихильність митрополита Онуфрія, інших ієрархів до Московського патріархату релігійні громади поступово міняють свою канонічну підлеглість. Війна значно прискорює цей процес.
Питання подальшого існування в Україні Московського патріархату в умовах російської військової агресії набуло не тільки релігійного, а й політичного змісту, що вкотре підтверджує тезу про наявність в Україні тісного зв'язку політики і релігії. Його не можна ні розглядати, ні вирішувати поза контекстом сучасних російсько-українських відносин, а чимало релігійно-церковних проблем, що з’явилися в Україні під час війни, остаточно будуть розв’язані після її закінчення.
Вікторія БОКОЧ,
доктор політичних наук
