Кримінальна відповідальність за розголошення лікарської таємниці
Відповідно до ст.32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Можемо вважати, що ця норма є основоположною права пацієнта на нерозголошення інформації про стан його здоров'я.
Одночасно, чинне законодавство зобов'язує медичного працівника дотримуватися принципу нерозголошення інформації щодо стану здоров'я пацієнтів. Поняття “лікарська таємниця” включає в себе не лише конкретний діагноз пацієнта, а й сам факт звернення за медичною допомогою, загальний стан здоров'я, відомості про перенесені раніше хвороби, та будь-яка інформація, що стосується сімейного чи інтимного життя пацієнта, яка стала відома медичному працівнику.
Обов'язок нерозголошення покладається не лише на лікуючого лікаря, а й на весь медичний персонал ЗОЗ, який у зв'язку з виконанням своїх професійних та службових обов'язків дізнався дану інформацію.
Окрім, великої кількості міжнародних декларацій та конвенцій, дане питання регулюється широким колом національних нормативних актів, а саме:
Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я";
Закон України "Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині";
Закон України "Про захист персональних даних";
Закон України "Про інформацію";
Закон України "Про доступ до публічної інформації";
Закон України "Про психіатричну допомогу".
Щодо відповідальності за розголошення лікарської таємниці, то законодавством передбачені дисциплінарна, цивільна, матеріальна та кримінальна відповідальність.
Відповідно, до ст.145 Кримінального кодексу України, умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.
Тут слід зазначити, що кримінальна відповідальність наступає виключно за настання тяжких наслідків для пацієнта, а саме, завдання тяжкої шкоди здоров'ю (важкі тілесні ушкодження, що тягнуть за собою повну чи часткову втрату працездатності) чи смерть пацієнта (в тому числі і випадки суїциду).
Також, важливою складовою для кваліфікації злочину по 145 статті, є причинно наслідковий зв'язок між діями медичного працівника, та настанням наслідків для пацієнта.
Стаття 132 ККУ також передбачає кримінальну відповідальність медичних працівників за розголошення лікарської таємниці, а саме:
Розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням службових або професійних обов'язків, - карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або обмеженням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Підготувала доц. Ольга АНТАЛОВЦІ
