Ендометріоз – сучасні підходи до діагностики
Ендометріоз залишається однією з найпоширеніших і водночас недодіагностованих причин хронічного тазового болю, дисменореї та безпліддя у жінок репродуктивного віку.
За даними сучасних досліджень, середній діагностичний термін від появи симптомів до встановлення діагнозу становить 7–10 років, що зумовлює необхідність раннього розпізнавання захворювання та впровадження неінвазивних методів діагностики.
Клінічна оцінка залишається першим і ключовим етапом діагностики. Найбільш типовими проявами є прогресуюча дисменорея, хронічний тазовий біль, диспареунія, біль при дефекації чи сечовипусканні, а також порушення фертильності. Важливим є активний збір анамнезу з акцентом на циклічність симптомів і їх вплив на якість життя. Сучасні рекомендації (ESHRE, ACOG) підкреслюють, що вже на етапі клінічної підозри лікар має право ініціювати діагностичний алгоритм без обов’язкового підтвердження лапароскопією.
Гінекологічний огляд може виявити болючість у ділянці крижово-маткових зв’язок, інфільтрацію заднього склепіння, обмежену рухомість матки або болючі утворення в проєкції яєчників. Проте чутливість клінічного огляду є обмеженою, особливо при поверхневих формах ендометріозу.
Провідну роль у неінвазивній діагностиці відіграють методи візуалізації. Трансвагінальне ультразвукове дослідження з високою роздільною здатністю є методом першої лінії. Воно дозволяє з високою точністю виявляти ендометріоми яєчників та ознаки глибокого інфільтративного ендометріозу (потовщення зв’язок, інфільтрати в ректовагінальній перегородці, ураження сечового міхура). При цьому застосування стандартизованих протоколів УЗД значно підвищує діагностичну цінність методу.
Магнітно-резонансна томографія використовується як метод другої лінії, особливо при підозрі на глибокий інфільтративний ендометріоз або залучення кишечника й сечових шляхів. МРТ дозволяє детально оцінити анатомічні взаємовідносини та ступінь поширення процесу, що є важливим для планування лікування, зокрема хірургічного.
Біомаркери, зокрема СА-125, не рекомендовані як скринінговий чи діагностичний тест через низьку специфічність і чутливість, проте можуть використовуватися як допоміжний інструмент для моніторингу перебігу захворювання у поєднанні з клінічними та інструментальними даними. Активно досліджуються нові молекулярні маркери (мікроРНК, запальні цитокіни), однак на сьогодні вони залишаються в межах наукових розробок.
Лапароскопія тривалий час вважалася «золотим стандартом» діагностики, однак сучасні доказові рекомендації відходять від обов’язкової інвазивної верифікації у кожної пацієнтки. Сьогодні її застосовують переважно у випадках неефективності емпіричної терапії, при тяжких формах захворювання або необхідності хірургічного лікування. При цьому обов’язковою є гістологічна верифікація виявлених уражень.
Таким чином, сучасний підхід до діагностики ендометріозу ґрунтується на поєднанні клінічної настороженості, стандартизованого ультразвукового обстеження та раціонального використання МРТ, із мінімізацією інвазивних втручань. Така стратегія дозволяє скоротити час до встановлення діагнозу, своєчасно розпочати лікування та зменшити ризик хронізації болю і репродуктивних ускладнень.
Підготував проф. Міцода Р.М.
