«Довгий шлях до миру»: словенський репортер представив в Ужгороді книгу про війну

2 червня в Закарпатській обласній науковій універсальній бібліотеці імені Ф. Потушняка відбулася презентація книжки словенського військового кореспондента Боштяна Відемшека «Довгий шлях до миру». Захід пройшов у рамках проєкту «Українське військо — символ звитяги», організованого групою цивільно-військового співробітництва Закарпатського ОТЦК та СП. Мета зустрічі — познайомити ужгородців із новою книгою та осмислити безперервність війни як явища: від карпатських окопів Першої світової до сучасних позицій на Донеччині.

Відкрив захід координатор проєкту Олександр Гаврош: «Сьогодні в нас акція, яка називається "Українське військо — символ звитяги". В рамках неї відбудеться і презентація книжки нашого сьогоднішнього гостя, журналіста, репортера, який приїхав до нас із Словенії — Боштяна Відемшека».

Представляв автора відомий дослідник-краєзнавць, кандидат медичних наук, доцент, керівник ГО Центр військово-історичних досліджень "Memento bellum" Юрій Фатула — людина, завдяки якій і відбулося перше знайомство Відемшека з Ужгородом. Саме Фатула рік тому організував для нього зустрічі з пораненими бійцями у міській лікарні, де він очолює хірургічне відділення.

Розповідь про автора вийшла розлогою. Фатула окреслив постать Відемшека як людини, що пережила війну зсередини: той висвітлював конфлікти в Афганістані, Іраку, Сирії, Газі, Косові, Лівії, Судані — фактично всі великі збройні протистояння XXI століття. «Він знає війну так, як і солдати, які воюють на цій війні», — підкреслив Фатула. Після травми Відемшек переключився на теми кліматичної кризи, написав книгу про останніх двох північних білих носорогів і захопився марафонами. Та повномасштабне вторгнення Росії в Україну змусило його повернутися до воєнної теми.

Отож, центром презентації стала розповідь про те, як народилася книжка. Поштовхом послужив європейський проєкт словенської «Дороги Миру» — 100-кілометрового туристичного маршруту вздовж колишнього фронту Першої світової, де нині розташовано близько 60 музеїв. Організатори звернулися до Відемшека з проханням написати про це — і він погодився, але його задум сягнув дещо більшого масштабу від першочергового обговорення. Книжка охоплює п'ять розділів: від геноциду в Сребрениці та Аушвіцу до подій у Боснії та на сході України. Вона об’єднує їх наскрізною думкою про те, що війна не закінчується підписанням документів. «Його мета була показати, що слід війни є прямим. Вона не зупиняється мирними перемовинами, не закінчується якимось контрактом, документом. Війна залишається в сім'ях, в серцях людей і передається з покоління в покоління», — переказував Фатула слова автора.

Щоб наблизити словенську аудиторію до далекої, на перший погляд, української війни, Відемшек знайшов несочевидний місток: виявляється, на теренах Галичини та Карпат у роки Першої світової загинуло понад 33 тисячі словенських солдатів — більше, ніж усіх партизанів Другої світової. Сімнадцять з них поховані безпосередньо в Ужгороді, на місці нинішнього залізничного вокзалу. 

Особливою кульмінацією вечора стала поява одного з головних героїв книжки — 55-річного львів'янина Андрія Романяка. Фатула зачитав уривок із «Довгого шляху до миру», в якому описано історію військового, його поранення, яке призвело до ампутації пальців на нижніх кінцівках та тяжкий шлях. Нині Андрій — на ногах, без палиці, після чотирьох місяців реабілітації. У знак глибокої шани Юрій Фатула подарував пану Андрію власну книгу про 66-й Унгварський піхотний полк з написом: «Поки є такі, як ви, наша Україна буде жити».

Після цього слово взяв сам Боштян Відемшек. Говорив він через перекладача і одразу визнав незручність свого становища: «Зараз тут, в Україні, я почуваюся трохи дурним говорити про війну в країні, яка є воєнною». Та саме тому, пояснив він, у нього не було вибору — писати чи ні. «В Європі небагато письменників чи журналістів, які дійсно пережили війну. А ті, хто її дійсно бачили, їхній обов'язок — написати про неї», — резюмував журналіст.

Відповідаючи на питання про проросійські настрої в частині словенського суспільства, Відемшек поділився: «Ці люди, що підтримують Росію, вони просто народилися в комфортній зоні і тому легко піддаються пропаганді». 

Наприкінці вечора Відемшек прочитав уривок із щоденника словенського солдата Першої світової — рідною мовою. 

«Довгий шлях до миру» — це не лише репортерський звіт про чужу війну. Це спроба людини, яка бачила десятки конфліктів, довести, що всі вони — ланки одного ланцюга, і що пам'ять про них є не архівною справою, а живою зброєю проти байдужості.

Валерія Мельник,

Інформаційно-видавничий центр.

• Суспільна діяльність