До 75-річчя Івана Івановича Опачко - доктора фізико-математичних наук, професора
Мої спогади про Івана Опачко
Доля звела мене з Іваном Опачко, коли він був студентом фізичного факультету, а я обіймав посаду доцента квантової електроніки. Тоді я читав лекції і проводив лабораторні заняття з курсу «Основи радіоелектроніки». На першій вступній лекції випадково зустрілися наші погляди. Я не тільки побачив але й відчув як ця молода людина сприймає інформацію. Він сидів за першим столом, найвисокий за зростом, кремезний, привабливий. Якщо по закінченню лекції поступило від слухачів запитання, то це було від Опачко.
Контекстом, його приваблювала назва кафедри квантової електроніки, яка співпадала з назвою новітньої галузі науки, започаткованої в 1964 році. В кінці п’ятого семестру він без вагань подав заяву на спеціалізацію кафедри квантової електроніки. Під час спеціалізації був учасником НТС ( наукове студентське товариство), в системі НДРС ( наукова робота студента), проявив здібності самостійно виконувати поставлені перед ним завдання.
В 1972 році закінчив університет з відзнакою і отримав рекомендацію в аспірантуру. Трудову діяльність розпочав на рідній кафедрі. Працював на різних посадах науковцем, аж до ведучого наукового співробітника.
З 1972 по 1975 р.р навчався в аспірантурі. У 1979 році в Інституті фізики АН УРСР захистив кандидатську дисертацію на тему: «Дослідження іонізованих компонент лазерної плазми та їх використання у фізичних експериментах» під науковим керівництвом професора І.П. Запісочного.
Дітищем молодого вченого було створення лазера на парах Міді, а на базі цього лазера був створений лазерний мікроскоп. Коли про це стало відомо за межами університету, пішов потік екскурсій школярів. Ректорат приводив своїх поважних гостей подивитися на чудо-техніку. Навіть, був випадок, коли делегати обласної конференції КПУ захотіли побачити можливості лазерного мікроскопу.
Згодом мене призначили науковим консультантом по докторській дисертації Івана Опачко. Наші уособлені зустрічі по роботі стали планомірними та регулярними. Разом писали наукові статті, тези доповідей на наукові конференції. Разом їздили та доповідали результати досліджень. Наукові конференції відбувалися у великих містах СРСР ( Ленінград, Москва, Рига, Мінськ, Київ, Тбілісі та ін.). Приймали участі в міжнародних конференціях : Варшаві (Польщі) , Тенкешвар (Угорщина), Дрезден (Німеччина), Сібіу (Румунія). В межах договору про науково-технічну співдружність між УжНУ та Північним університетом Румунії (м. Бая Маре), були запрошені на окремі щорічні підсумкові семінари кафедри фізики ( зав.кафедри Поп Дюла, доцент). Після таких семінарів, як правило відбувалися прийоми у ректора ( ректор-професор Пай Йене, почесний професор УжНУ). Нас представляли як делегацію України.
В кінці 90-х нас з І.Опачком відрядили на два тижні в Новосадський університет, тодішньої Югославії, з метою підвищення кваліфікації ( комп’ютеризація навчального процесу, інноваційні форми навчання. Автоматизація техніки експерименту, тощо). Ректорат сприяв нам поїхати в Белград (столиця Югославії) – Белградський інститут фізики в лабораторію фізики електронно-атомних зіткнень під керівництвом професора М.Курепа. Він терміново зібрав колектив ( біля 30 осіб) на семінар. Після огляду лабораторій ми з Іваном Опачком представили дослідження на кафедрі квантової електроніки та проблемної лабораторії фізичної електроніки УжДУ. Наші болгарські колеги були вражені від почутого. Особливо це стосувалося М.Курепи, котрий перебував в Ужгороді на міжнародній конференції з фізики електронно-атомних зіткнень в далекому1967році.
У 1998 році в Інституті фізики НАН України Іван Іванович Опачко захистив докторську дисертацію на тему: «Фізика утворення заряджених і нейтральних компонент лазерної плазми та їх взаємодія з поверхнею твердого тіла».
З 2001 по 2021 р.р. очолював кафедру електронних систем інженерно-технічного факультету УжНУ.
Ювілейну весну 2021 року Іван Опачко зустрів повних сил і енергій. Але, проклятий народами світу КОВІД-19 – зробив свою чорну справу. 8 квітня 1921р. Івана Івановича не стало.
«У кожного своя доля і свій шлях широкий». Народився Іван 11 березня 1951 року у м.Берегово у родині винороба-технолога Івана Юрійовича – одного з творців знаменитої «Троянди Закарпаття».
Доля щедро обдарувала Івана молодшого: він ріс здібним і наполегливим, добре навчався у школі (закінчив з золотою медаллю), університеті, ставши фізиком, вченим, доктором фізико-математичних наук, заслуженим діячом науки і техніки України. На викладачській роботі здобув звання професора, відмінника освіти України.
Опачко І.І. – автор понад 160 наукових праць, більше 10 винаходів, монографії «Фізика, техніка і практика застосувань лазерів на самообмежених переходах» (Наукова думка, 2004). Підготував трьох кандидатів наук.
Іван Опачко був вшанований чимало державними, громадськими, міжнародними визнаннями : членом зовнішньої колегії АН Угорщини (2003), членом Академії інженерних наук України (відділення приладобудування, 2005), віце-президентом Закарпатського регіонального відділення Малої академії наук, членом оргкомітетів міжнародних молодіжних конференцій «Людина і космос» (Дніпропетровськ, 1999-2019р.), членом редколегії міжнародного журналу «Manufacturing engineerіng» (Словаччина). У 2000 р. фахівця нагородили грамотою Міністерства освіти і науки України, у 2015-му р. отримав диплом за кращий винахід року на Всеукраїнському конкурсі винаходів.
Аналіз результатів досліджень Опачко І.І. вимагає окремої публікації. Вони мають наукове і прикладне значення, зокрема у вирішенні питань пов’язаних з проблемами вивчення космосу. Запам’ятався виконання одного з госпдоговірних робіт. Замовник поставив завдання розробити технологію очистки ілюмінатора космічного корабля в умовах космосу. Така технологія була розроблена. Її сутність полягала у використанні лазерного опромінення ілюмінатора з середини космічного апарата . Замовник не тільки нагородив нас премією, але й видав «Акт впровадження» позитивного змісту.
Упродовж трудової діяльності Опачка І.І., тематика досліджень зазнавали змін. Вони ілюструються 10-ма публікаціями, назви яких є у довіднику М.М. Вегеша «Наукова еліта Закарпаття. Доктори наук, професори УжНУ» вид.Гражда,2005.-160с.
Іван Іванович, разом з дружиною Магдалиною Василівною (професорка, доктор педагогічних наук) прожили спільне життя у злагоді і взаєморозумінні. Виростили двох синів, які здобули вищу освіту. Старший став математиком, а молодший - лікарем.
Життєвий шлях Івана Івановича Опачка став взірцем професіоналізму та відданості. Таким він залишиться в пам’яті рідних, друзів та колег.
Людвик Шимон,
Доктор фізико-математичних наук, професор,
Заслужений працівник народної освіти УРСР,
Відмінник освіти України,
лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки,
академік ВШУ,
Соросівський професор.
