Всесвітній день біполярного розладу
30 березня відзначали Всесвітній день біполярного розладу (БАР), приурочений до дня народження Вінсента Ван Гога, якому посмертно діагностували цей стан.
Мета дня – зменшити стигму, підвищити обізнаність про БАР як медичний стан, що вимагає комплексної терапії, включаючи медикаментозну терапію (стабілізатори настрою) та психотерапію.
Біполярний афективний розлад (часто скорочують БАР чи до біполярний розлад; застаріле – маніакально-депресивний психоз) – психічний розлад, що проявляється афективними станами: маніакальними (гіпоманіакальними) і депресивними, а також змішаними типами, при яких у хворого спостерігають ознаки депресії та манії водночас (наприклад, туга зі збудженням, неспокоєм, або ейфорія із загальмованістю, – так звана непродуктивна манія), або швидка зміна симптомів гіпоманії та субдепресії.
Якщо стан підвищеного настрою важкий або пов'язаний з психозом, це називається манією; якщо вона менш важка, це називається гіпоманією. Під час манії людина поводиться або почувається надзвичайно енергійною, щасливою або дратівливою, і часто ухвалює імпульсивні рішення, мало враховуючи наслідки. Зазвичай під час маніакальних фаз у хворого знижується потреба у сні.
У періоди депресії людина може плакати, відчувати відчай та уникати зорового контакту з іншими. Ризик суїциду високий; протягом періоду в 20 років 6 % хворих на біполярний розлад померли від самогубства, тоді як 30–40 % займались самопошкодженням. Інші проблеми психічного здоров'я, такі як тривожні розлади та розлади вживання наркотичних речовин, зазвичай асоціюються з біполярним розладом.
Біполярний розлад зустрічається приблизно у 1 % світового населення. Найпоширеніший вік, у якому починаються симптоми – 20 років. Приблизно від чверті до третини людей з біполярним розладом мають фінансові, соціальні або робочі проблеми через хворобу.
Причини та механізм розвитку біполярного афективного розладу повністю поки не зрозумілі, хоча останнім часом у цій галузі з'явилися суттєві нові дані, насамперед про характер спадкування схильності до захворювання та про його нейрохімію.
Кількість фаз, можливих у кожного хворого, непередбачувана – розлад може обмежитися навіть єдиною фазою (манії, гіпоманії або депресії) за все життя, проте в цьому випадку правильніше говорити про тривалу, іноді в десятки років, інтермісію. Захворювання може виявлятися тільки маніакальними, тільки гіпоманіакальними або лише депресивними фазами або їх зміною з правильним або неправильним чергуванням. Тривалість фаз коливається від кількох днів до 1,5- 2 років (у середньому 3-7 місяців), при цьому (гіпо)маніакальні фази у середньому втричі коротші за депресивні.
Тривалість «світлих» проміжків (інтермісій або інтерфаз) між фазами може становити від 3 до 7 років; «світлий» проміжок може бути відсутнім. Атиповість фаз може виявлятися непропорційною вираженістю стрижневих (афективних, моторних й ідеаторних) розладів, неповним розвитком стадій усередині однієї фази, включенням до психопатологічної структури фази нав'язливих, сенестопатичних, іпохондричних, гетерогенно-маячних (зокрема, параноїдних), галюцинаторних і кататонічних розладів.
Шкода від біполярних депресій перевищує шкоду від (гіпо)маніакальних фаз, оскільки пацієнти проводять у депресії більше часу, у них набагато більше порушень у професійному, соціальному та сімейному житті, високий ризик самогубства під час та після депресії.
Для лікування біполярного афективного розладу та профілактики обох фаз захворювання використовують медикаментозну терапію, зокрема препарати, які називаються нормотиміками (стабілізаторами настрою, тимостабілізаторами).
До завдань психотерапії при біполярному афективному розладі відносяться: навчання навичок управління симптомами, поліпшення соціального та професійного функціонування, дотримання пацієнтами режиму приймання медикаментів. Найсильніший аргумент на користь застосування психотерапії при БАР – ефективність допомоги пацієнтам в опануванні стресових факторів. Ті чи інші життєві події та сімейні конфлікти є факторами ризику посилення біполярного розладу, і психотерапія може бути спрямована на ці фактори, дозволяючи навчати пацієнтів адаптивним механізмів долання, що мають значення для профілактики рецидивів у майбутньому.
З конкретних методів психотерапії при БАР можуть застосовуватися когнітивно-поведінкова терапія, інтерперсональна терапія, сімейні втручання, соціальна підтримка, терапія соціальних ритмів. Для розв'язання проблем підтримувального психофармакологічного лікування використовується терапія підвищення комплаєнсу (комплаєнс-терапія).
_thumb_wide.jpg)
