Новини

26.09.2022
967

Як в УжНУ з допомогою міжнародних партнерів створили гарний простір для дітей переселенців

Як в УжНУ з допомогою міжнародних партнерів створили гарний простір для дітей переселенців

З початку війни у 6 гуртожитках Ужгородського національного університету знайшли прихисток тисячі внутрішньо-переміщених осіб. Значна частина з них – сім’ї з дітьми. Після перших тижнів шоку прийшло розуміння, що ця війна – надовго. Тож багато хто прийняв рішення шукати роботу і облаштовуватися в Ужгороді. Але люди стикнулися з проблемою нестачі місць у садках. А як не маєш де прилаштувати дитину – на роботу не підеш.

Для багатьох порятунком стало відкриття в одному з університетських гуртожитків дитячої кімнати, або дитячого простору. Це – гарне відремонтоване приміщення з закупленими сучасними меблями, обладнанням, іграшками та дидактичними матеріалами. І що найважливіше – з професійними педагогами та психологом. Яким, як виявилося, довелося працювати не тільки з дітьми, а й із їхніми батьками…      

Давня ідея Маріанни Колодій

Проректорка УжНУ Мирослава Лендьел розповідає, що ідея створення такого простору виникла доволі давно, а її автором є старша викладачка кафедри політології і державного управління Маріанна Колодій, яка очолює Центр ґендерної освіти, що діє при УжНУ.

– Маріанна сформулювала ідею, що в університеті повинна бути дитяча зона. Це мав би бути простір, де матусі – викладачки і студентки з маленькими дітьми, яких не можуть залишити чи в садочку, чи з іншими членами родини – могли би залишати своїх дітей на час освітнього процесу. Тобто вони могли б прочитати пари, або відбути пари, якщо це студентки, і потім своїх діток забрати, – пояснює Мирослава Олександрівна.

Із різних причин цю ідею тривалий час не вдавалося реалізувати: не вистачало то часу, то ресурсів, то приміщення під дитячий простір. Однак минулого року був розроблений проект Концепції сталого розвитку університету. І одним із заходів, який планувалося реалізувати саме цьогоріч, було створення простору для матері і дитини. Розглядався варіант, що він має бути розташований на факультеті суспільних наук, де є спеціальності «соціальна робота», «психологія», «дошкільна освіта». Відповідно, студенти могли би бути вихователями, допомагали б дивитися за дітьми і водночас проходили б практику.

За дивним збігом обставин Концепцію мали розглядати і схвалити на Вченій Раді університету 24 лютого 2022 року. Але того дня почалася війна. Вчену Раду не збирали, Концепцію не розглядали, вирішили її доопрацювати з урахуванням реалій воєнного і поствоєнного часу. Тобто цей документ буде прийнятий, але він вже вимагатиме внесення певних коректив.

Таким чином ідея створення простору матері і дитини знову була відкладена. Але ненадовго.

Зі світу по нитці – діткам гарний простір

–  Коли розпочалася війна, до Ужгорода приїхало багато ВПО, які поселилися в гуртожитках університету. Ми з ними спілкувалися, і багато хто говорив, що важко влаштуватися на роботу, бо мають маленьких дітей, яких нема з ким залишити. Водночас ужгородські садочки переповнені і є проблеми з місцями навіть для ужгородських дітей. Тоді ми згадали про ідею створення цього простору. Ситуація з переселенцями і їх дітками стала для нас остаточним поштовхом і стимулом реалізувати давній задум, –  каже Мирослава Лендьел.  

Буває так, що тривалий час нічого не клеїться, а раптом – сходяться зірки і все швидко вирішується. Саме так вийшло і з дитячою кімнатою.

Керівниця відділу міжнародних зв’язків УжНУ Оксана Свєженцева розповідає, що буквально в той же день, коли прийняли рішення шукати спосіб допомогти переселенцям з університетських гуртожитків, побачили оголошення Вишеградського фонду, що він підтримує організації з України, які створюють соціальні можливості для ВПО.

–  І ми вирішили спробувати реалізувати нашу давню ідею. Описали задум, наша грантова заявка була підтримана. Паралельно домовилися з Волонтаріатом УжНУ, що він буде подаватися на ті гранти, на які не може подаватися університет. Волонтаріат подався на фінансування Карпатського фонду, який працює лише з громадськими організаціями, і частина ресурсів, необхідних для реалізації цього задуму, були залучені з Карпатського фонду. За кошти УжНУ було завершено ремонт кімнати для майбутнього дитячого простору. А ще нам допомогла громадська організація «Неємія», яка привозить діткам водичку, печиво та фрукти. І звичайно, працівники університету, які приносили з дому іграшки та книжки для діток. У підсумку буквально за принципом «зі світу – по нитці» ми створили дуже гарну кімнату для дітей у гуртожитку №3, – розповідає Оксана Свєженцева.

 

Жанна Милян: «Працюємо не тільки з дітьми, а й із батьками»

Робота в дитячому просторі побудована наступним чином: зранку до обіду (з 9 до 13 години) з малечею займаються психолог і педагоги-організатори (викладачі кафедри педагогіки і педагогіки вищої освіти), потім батьки забирають діток на обід і обідній сон, а далі – з 15 до 7 години – гурткова робота. Гуртки ведуть студентки-магістри, які вже мають досвід підготовки діток-переселенців до школи – працюють у недільній школі при одній із ужгородських церков. Важливо зазначити, що послуги дитячого простору для батьків-переселенців – повністю безоплатні.   

Жанна Милян, провідна спеціалістка кафедри педагогіки та педагогіки вищої школи і педагог-організатор у новоствореному дитячому просторі, розповідає, що в пікові періоди доводилося працювати з 25 дітьми одночасно. Це були як дошкільнята, так і вже 6-річні малюки, яких готували до школи.

–  Зараз у нас відносне затишшя і спокій, бо маємо наразі тільки 5 вихованців. З 1 вересня деяких діток батьки прилаштували в школи, дехто повернувся додому або поїхав до родичів, декотрі малюки пішли в садочки тут, в Ужгороді. Завдяки цьому батьки або їх родичі, з якими вони тут проживають, змоги працевлаштуватися і пішли на роботу, –  розповідає Жанна Іванівна.  

Вона каже, що головне завдання педагогів і дитячого психолога – налагодити соціальну адаптацію дітей. Але додає, що деяким дітям було дуже важко. Коли чули сирени, різний шум чи, наприклад, гул літаків і гелікоптерів, то деякі малюки спочатку дуже лякалися.

–  Але ми працюємо з ними, допомагаємо позбутися наслідків стресу, який вони пережили, стараємося, щоб дітям було комфортно і добре. Працюємо, до речі, не тільки з дітьми, а й із батьками. На жаль, не всі батьки прислухаються до наших порад і реагують. Дехто зважав на наші рекомендації одразу, а декому треба було місяцями говорити, щоб вони лиш зараз почули нас, почали реагувати і працювати з дітьми, – каже Жанна Милян.

 Післяобідні гуртки в дитячому просторі мають три спрямування: мистецьке, логіко-математичне і філологічне, мовне. Але на гуртку з англійської вихователі стараються допомогти малюкам також освоїти українську. Бо майже всі діти говорять або російською, або суржиком.

 – Є дітки, які в нас тут останні 2-3 місяці готувалися до школи, зараз пішли в перший клас, але після уроків продовжують приходити до нас на гурткову роботу, аби й далі вивчати українську. Бо їм це потрібно в школі, щоб краще розуміти свою вчительку, –  розповідає Жанна Іванівна.  

 Світлана Кулакова: «Вигорання – величезне. Але наша робота – не марна»

Світлана Кулакова, провідна фахівчиня соціально-психологічної служби УжНУ, в цьому проекті є дитячим психологом. Раніше з внутрішньо-переміщеними особами вона не працювала, тому, каже, очікування від роботи і реальність суттєво різняться. Хоча пані Світлана до роботи в дитячому просторі спеціально готувалася.  

– Перед тим, як піти сюди працювати, я відвідала тренінги організації «Лікарі без кордонів». І ці тренінги дали мені дуже хорошу основу, щоб я могла відрізнити травмованих дітей. Я спиралася і спираюся в цій роботі на ті знання, які отримала від тих лікарів, за що їм дуже вдячна, – каже Світлана Вікторівна.  

Вона розповідає, що потрібно працювати з дітьми як індивідуально, так і в групах. Декотрі малюки пережили дуже серйозний стрес, мають травми. Один із хлопчиків на початку постійно кидав і трощив іграшки. Психолог показує один із поламаних пластикових кошиків, який розтрощив малюк.

–  Спочатку в нього була така поведінка. Я спостерігала і потім почала втручатися з метою корекції. Щоб він зупинився трощити і ламати і почав створювати. Кожен раз я мусила до нього підходити і працювати індивідуально. Також використовую тілесно-орієнтовану терапію. Якщо дитина зажата, скута, і це помітно в тілі – потрібні вправи на розслаблення. Гладити і носити дитину на руках – це наша звичайна буденна робота, – каже Світлана Кулакова.

Психолог розповідає про переломний момент у роботі з дітьми в групі. На початку дітлахи будували бомбосховища, приносили туди воду, уявні харчі і ховалися. А в серпні, якраз перед Днем Незалежності, вони створили … спільний дім.

–  Це було настільки вражаюче. Вони взяли пледи і почали створювати для себе простір. Перестали штовхатися та битися і всі, як у рукавичку, залізли в цей дім, який собі створили. Це був результат нашої майже тримісячної роботи і ми були дуже сильно вражені, - каже Світлана Кулакова.  

Вона зізнається: працювати з такою великою кількістю дітей (а також і батьків), які пережили стрес, – дуже важко.

 – Якби я знала, скільки і як мені доведеться самій відновлюватися, я би, може, і не пішла в цей проект. Чесно кажу. Вигорання – величезне. Ти маєш розрахувати свої ресурси, як будеш жити. Маєш мати всередині спокій, щоб тут працювати. А спокій – не безмежний. І потрібне відновлення. Ми стикнулися з тим, чого ми не очікували. І одна наша колега просто пішла – не витримала цього навантаження, – каже Світлана Кулакова. А втім, за хвилину, додає. – Але ця робота стала ще й серйозним професійним і життєвим досвідом. І дуже приємно бачити результат – людей, в яких помітні зміни. Вони не ведуть паразитичний спосіб життя: віддали дітей в школу чи садочок, знайшли роботу, облаштовуються на новому місці. Розвиваються. І дякують нам. І ми розуміємо, що наша робота – не марна. Це додає наснаги, дає нам поштовх і силу працювати далі.

 

Ярослав Світлик, zaholovok.com.ua

 

P.S. До уваги батьків з числа працівників або студентів УжНУ. Якщо у вас є потреба і бажання скористатися можливостями дитячого простору для ваших дітей, заповніть, будь ласка, форму за цим посиланням.

Категорії: