Вийшло друком монографія нашого аспиранта "Мученик Ференц Пастор – Він не зрікся своєї віри, краще вибрав смерть". Сповідники Закарпатської Римо-Католицької Церкви (1945-1991)

З 2020 року я займаюсь вивченням архівних документів про долю 19 римо-католицьких священиків, які були репресовані радянською владою з місць їх служіння на Закарпатті – пише автор монографії, аспирант ІІ курсу Нандор Дупко.

Серед них є священномученик Ференц Пастор вікарій, папський прелат, парох Берегівського римокатолицької церкви. Йдучи цим шляхом, оцінюючи додаткові архівні джерела та володіючи іншими документальними даними, цього разу я досліджував колопитань, пов’язаних з переслідуванням священика-мученика Ференца Пастора з Берегова (Ужгород, 1880 – табір Озерний, 1951).

У вступі до монографії зроблено огляд опублікованої досі літератури про його життєвий шлях. Виявилося, що згадані мною дослідники не займалися детальним аналізом справи отця Пастора на більше ніж 185 сторінках, яка знаходиться в Закарпатському обласному державному архіві і яка складена слідчими КГБ, та перекладом документів з російської на угорську мову.

У першому розділі під заголовком «Життєвий шлях» Ференца Пастора представлено нарис про юнака, який народився в Ужгороді, розпочав у цьому місті навчання в середній школі і тут готувався до священства, і який закінчив духовну семінарію в місті Сатмарнеметі 1911р. Після висвячення молодий капелан, потім парох у 1902-1911 роках служив в церквах угорських і німецьких поселень Сатмарського і Марамарошського повітів, після чого протягом 21 року був шанованим парохом в селі Доборуска, з іменем якого пов’язана повна реконструкція та розширення тодішнього костелу, збудованого відомою родиною Добо, про повторне відкриття якого отець склав і видав пам’ятний буклет. Пам’ять про Ференца Пастора в Доборуска жива й сьогодні, на його честь створено меморіальну кімнату.

У другому розділі йдеться про діяльність архідиякона Ференца Пастора, переведеного в Берегове на початку травня 1932 року, «у служінні Богу і нації» в мирний час, а потім у воєнні 1941-1944 роки. Далі представляю його як вікарія, призначеного Яношем Шеффлером (1887-1952), Сатмарським єпархіальним єпископом, ймовірно, у 1945 році. У часи насильницької радянізації вікарій продемонстрував зразкову позицію своєї церкви і Ватикану.

У третьому, найбільшому розділі, представлено отця Ференца Пастора як вікарія у Берегові в часи насильницької радянізації, де служив протягом 17 років, й описана його трагічна доля за радянських часів та останні етапи його життя, обставини його переслідування та засудження на основі документів КГБ, створених у 1948-1950 роках за справою № 149252. У межах цього, у десяти параграфах детально представлена архівна справа арештованого отця Ференца Пастора, розділена по темах. У якості відправної точки було важливим проаналізувати протоколи 8 лжесвідків, які свідчили противі карія. У світлі перекладених мною понад 60 пронумерованих документів КГБ описано подальше сходження вікарія на Голготу. Коротко це наступне: арешт, обшук і конфіскація; численні виснажливі допити в Ужгородській та Київській тюрмах; складання обвинувального акта; вирок, конфіскація майна; його полон і мученицька смерть у сибірському таборі; реабілітація. За одностайним концептуальним обвинувальним актом слідчих КГБ з Берегова, Ужгорода і Києва заклеймований антирадянщиною вікарій був засуджений Особливою Радою Московського Служби Беспеки СРСР до 25 років з конфіскацією усього майна 6 липня 1949 року в Москві, що було рівнозначно смертному вироку. 71-річний отець Ференц Пастор, в’язень ГУЛАГу, помер від виснаження 16 жовтня 1951 року в сумнозвісному Озерному таборі «суворого режиму», створеному в Іркутській області, похований 17 жовтня на кладовищі № 15 цього ж табору в могилі М-15-1 підпозначкою С-66.

У документі про реабілітацію 1989 року його визнано невинним. Завершую книгу четвертим розділом, в якому розповідаю про увічнення пам’яті мученика вікарія з Берегова. Після розпаду СРСР стало можливим встановити першу пам’ятну дошку, а згодом, на рубежі тисячоліть, відбулося урочисте відкриття бюсту отця Пастора, була проведена конференція, присвячена його пам’яті і засновано премію імені Ференца Пастора.

• Українсько-угорський навчально-науковий інститут