Великоднє диво і вміння гуртуватися: майже пів тисячі сімей ВПО в гуртожитках УжНУ відсвяткували Великдень
Ми очікували, що небайдужі містяни приноситимуть паски, можливо, м’ясні вироби та сир. Та мабуть, наша мрія про те, щоб подарувати людям свято далеко від дому, виявилася дуже сильною! У перший же день Віталій Ковтуненко та Віра Варцаба запропонували, а згодом і дали кошти на придбання традиційних великодніх смаколиків. Олена Маленда посприяла, щоб великодній стіл був із фруктами — ароматними закарпатськими яблуками. Також збір солодощів, яблук і пасок організувала Наталія Реплюк на юридичному факультеті. Майже щодня наші колеги приносили паски, солодощі, ковбасу.
Коменданти кожного з гуртожитків знають, скільки ВПО в них мешкає, де є діти. Це допомагало зрозуміти, скільки продуктів потрібно докупити, щоб не обділити нікого. Врешті смаколики отримали всі 432 родини, у яких на всіх – 485 діток».
Волонтеріат — не єдиний ініціатор святкового настрою в мешканців гуртожитків. За кілька днів до свята великодні атрибути в гуртожитки привезли і члени однієї родини: харків’янки Ірина Качур-Кутявіна, Марія Качур та ужгородець Василь Кепич. Цікаво, що цю ініціативу підтримало багато харків’ян — вони відгукнулися на допис у Facebook і надіслали кошти для придбання смаколиків.
Юрій Бобик пригадує: «Волонтерська родина Качурів та Кепичів привезла в кожен гуртожиток і нам зокрема паски, домашню ковбасу пікницю і крашанки. Паску ми давали на кімнату — їх у нас заселено 138, крашанку на кожну людину індивідуально, а дітям ще роздали по «Кіндеру». Крім того, малечі давали смаколики: сік, яблука та печиво. На додачу їм дісталися ще й іграшки. Більшість наших жителів залишилися освячувати й святкувати Великдень у стінах гуртожитку, по-сімейному. Знаю, що незначна частина людей і в навколишні церкви пішли вранці. Спостерігав, що настрій у людей був святковий — навіть у такі темні часи промінчик добра радує».
«Важко сказати, що відчували люди, для яких призначені продукти. Проте для нас це була особлива мить — гуртування, прагнення допомогти, подарувати свято, підтримати. Події останніх двох місяців спонукають дивитися на світ інакше. І щось мені підказує, що люди з різних куточків країни також по-іншому оцінюють Закарпаття, бо наша область, наше місто стали для них другою домівкою. Пригадую, як десять років тому я й сама вперше святкувала Великдень тут. Було цікаво, незвично. І всі страви смакували зовсім інакше, адже все було вперше. Сподіваюся, у цей новий та прикрий досвід ми змогли внести трохи радості, яку ці люди пригадають і через роки», — резюмує Марина.
Інформаційно-видавничий центр
