Новини

08.02.2019
629

УжНУ святкує Міжнародний день жінок і дівчат … у науці

УжНУ святкує Міжнародний день жінок і дівчат … у науці

Світова спільнота звертає дедалі більше уваги на проблеми гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок і дівчат у сферах освіти та науки у кожній країні. Саме тому Резолюцією 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН від 22 грудня 2015 року було  проголошено 11 лютого Міжнародним днем жінок і дівчат в науці. Напередодні свята ми поспілкувалися з декількома з сотень причетних до цієї події – науковицями Ужгородського національного університету, які розповіли про своє ставлення до цього особливого дня, шлях до успіху, труднощі, які неминуче зустрічаються на шляху, та про те, що саме допомагало їм ці випробування долати.

Маріанна Колодій, директорка Центру ґендерної освіти при Ужгородському національному університеті:

«Протягом останніх років міжнародна спільнота досягла значних успіхів у справі залучення жінок і дівчат до сфери науки, але, внаслідок існуючих у суспільній свідомості стійких ґендерних стереотипів та упереджень, жінки й досі стикаються з обмеженнями у цій сфері (у світі лише 28% жінок-науковиць). Жіночі постаті, особливо ті, котрі пов’язані з історією науки, з науковими дослідженнями, винаходами та досягненнями, залишаються маловідомими, а ставлення до жінок, котрі обрали науку сферою реалізації, інколи буває упередженим.

За останні десять років в Україні спостерігається стійка тенденція чисельного збільшення жінок серед магістрів, аспірантів, кандидатів та докторів наук, загальна чисельність жінок у вітчизняній науці складає більше 46%. Представництво жінок є доволі неоднорідним залежно від галузі наукових досліджень. Наприклад, жінок-науковиць багато у педагогіці, психології, філології, біології, фармації, економіці. Натомість їх майже немає, або мало представлено, у фізиці, інженерії, математиці, програмуванні, публічному управлінні. Такий стан справ багато у чому є відображенням ґендерних стереотипів щодо т.з. «жіночих» та «чоловічих» сфер пізнання, що закладаються ще під час навчання у школі. На мою думку, у ХХІ столітті нам варто позбутися таких ґендерних стереотипів і перестати поділяти сфери наукової діяльності за статевою ознакою. Варто стимулювати і заохочувати дівчат та хлопців до тих сфер наукового пізнання, які їх найбільше цікавлять.

Сьогодні для дівчат та жінок, котрі обрали для себе шлях науковиць, існує ще багато викликів. Хоча таких викликів зараз набагато менше, ніж сто, п’ятдесят, чи навіть десять років тому. Один з найскладніших виборів, який доводиться робити майже кожній жінці, котра обирає для себе шлях науковиці – це поєднання професійних та сімейних ролей. Значна частина жінок-науковиць з якими мені доводилося спілкуватися зазначали, що стикалися з нерозумінням оточення, негативним упередженим ставленням, подекуди співчуттям, коли обрали для себе шлях науковиці. Найчастіше таке ставлення до жінок-науковиць провокує ґендерно-рольові конфлікти їх поведінки та ґендерний мобінг, коли жінкам доводиться обирати між науковою кар’єрою та сім’єю. Рівні права та обов'язки, наприклад, у родинних побутових справах, допомогли б позбутись перекладання турботи про сім’ю, домашній побут, дітей виключно на жінку. Коли жінка має намір вступити до аспірантури, здобуває кандидатський чи докторський науковий ступінь, її часто запитують: «що про це думає ваша сім’я, чоловік?» або ж:«а як же ваші діти? Хто про них дбатиме?», натомість, чоловікам таких питань не задають ніколи. Це типовий приклад подвійних поведінкових стандартів.

Після впровадження ООН Міжнародного дня жінок та дівчат у науці університети та наукові установи України почали більш активно впроваджувати програми та заходи спрямовані на розширення можливостей жінок та дівчат у науці, зокрема, серед найвідоміших ініціатив: «Університет дружній до сім’ї» (можливості поєднання навчання та створення сім’ї), «Дитина на робочому місці» (ініціатива, що створює додаткові можливості для дівчат та жінок у поєднанні навчання/роботи із народженням та вихованням дітей), проведення щорічних науково-практичних конференцій «Жінки у науці» та багато інших. Особисто мені вже давно хочеться втілити у нашому університеті ідею «кімнати для дітей». Впевнена, шо користування такою кімнатою було б популярним серед батьків-студентів і студенток та батьків-викладачів і викладачок, котрі часто обирають між тим, щоб відвідати якісь наукові заходи в університеті і залишитися вдома з дітьми.

У всьому світі наука – це діяльність, яка вимагає ресурсних вкладень: знань, інформації, часу та фінансів. В Україні сфера науки стабільно недофінансовується –  видатки на наукові дослідження є незначними, зарплати науковців одні з найнижчих у світі. Такий стан справ впливає і на ґендерне співвідношення науковців, чим меншим буде фінансування науки загалом чи окремих її галузей, тим більшим буде кількісне представництво жінок серед них. Те, що ми спостерігаємо у сучасній науці в Україні, можна назвати «трендом на фемінізацію», серед причин якого фінансова непривабливість науки для чоловіків (т.з. «здобувачів», «годувальників»). Тому кількісне збільшення жінок у вітчизняній науці – процес загалом позитивний, але, очевидно, не однозначний, з точки зору ґендерних можливостей.

Часто проблема можливостей жінок-науковиць полягає не у тому, що їх утискають в науці, а у тому, що вони самі часто переконані, що у них не вийде займатися наукою, бо бути науковцем – це «нежіноча справа». У такій ситуації успішні приклади та досвід жінок-науковиць будуть найкращим інструментом руйнування подібних ґендерних установок та упереджень.

Мирослава Лендьел, проректор УжНУ з науково-педагогічної роботи, доктор політичних наук:

«Я впевнена, що жінка в науці може досягнути того ж, що і чоловік. Варто зазначити, що слово «наука» в українській мові жіночого роду, тож дівчатам, жінкам, які починають свій шлях у науці, не треба боятися певного стереотипу, що це сфера суто чоловіча. Будь-яка наукова діяльність вимагає логіки. Я вважаю, що жіноча логіка подекуди спрацьовує краще, ніж чоловіча. Наука вимагає системності, терплячості, наполегливості і ці якості притаманні як чоловікам, так і жінкам. Наука вимагає інтуїції, евристики і, нехай не ображаються чоловіки, ці якості притаманні жінкам більше. Тому жінки можуть стати успішними так часто, як і чоловіки. Водночас у нашому суспільстві нерідко побутують думки, що жінка-науковиця не може бути реалізованою в інших сферах життя, як жінка, що займається сім’єю, як жінка, що займається творчістю. Я б хотіла спростувати цей міф, тому що я знаю багато науковиць нашого університету, які є успішними в науці й водночас вони є прекрасними дружинами, мамами та зберігають жіночу привабливість. Також жінки можуть виконувати такі функції в науці, які є менш органічними для чоловіків. До прикладу, в  суспільних науках існує так званий феміністичний підхід. Його суть полягає в тому, що деякі сфери: політика, соціальне, громадське життя, аналізуються з жіночої позиції. Коли жінки аналізують якусь проблему, вони її розглядають під іншим кутом зору, ніж чоловіки. Отож, жінка в науці – це добре. Та дуже добре, коли поруч є і чоловіки, які можуть інакше глянути на певну проблему, бо певні труднощі у науковиць ще виникають. На це впливають і стереотипи упередженості – чи зможе жінка без чужої допомоги досягнути успіху, самостійно написати дисертацію. Але стереотипи існують для того, щоб їх ламати. Мені здається, що за останні 20 років жінкам в науці чимало таких стереотипів зламати вдалося».

Ольга Качмар, кандидат філологічних наук, доцент:

«Мені відразу прийшла на думку творчість Елізабет Гілберт, а саме її роман «Природа всіх речей», присвячений життєвій долі науковиці, яка займалася вивченням біології. Жінка освічена, з аналітичним складом розуму, в Америці – і не мала можливості в тогочасному світі бути собою. Героїня роману була змушена видавати свої дослідження під чоловічим іменем. Або ж французька письменниця Жорж Санд, яка через принципи тодішньої епохи публікувала свої твори під чоловічим псевдонімом. І таких прикладів в історії назбирається багато. На щастя, реалії 21 століття є набагато кращими. Але увага в контексті цього свята є приємною. Можу відмітити, що на власному на факультеті я не відчуваю ніякого розмежування науковців та науковиць, навіть навпаки. Наш декан професор Микола Палінчак говорить, що, на його думку, жінки є відповідальнішими в роботі. Можливо, тут має вагу і той аспект, що зараз робота в університеті не є високооплачуваною. Думаю, однією з першорядних проблем науковиць є саме недостатньо високе фінансове заохочення. Чоловіки, трапляється, займаються викладацькою діяльністю як доповненням до іншої роботи, а жінки вибирають науку як основу і ставляться до неї серйозніше. На початку свого шляху в науці я поєднувала науку з бізнесом і певний час зважувала всі «за» і «проти» перед тим, як обрати всуціль науку. Визначальним фактором стало народження дитини, адже важко стало поєднувати поїздки перекладача, я була на той час очільником фірми. На мій тодішній погляд, професія викладача була більш «жіночою». Насправді - нічого подібного! Тільки вступивши в аспірантуру розпочались поїздки, конференції, стажування. Коли я згадую свій минулий рік, то це стажування у Британській раді, у Братиславі, знову у Британській раді, поїздка у США на три тижні, відвідування форуму в Києві. Підсумовуючи хочу сказати, що для жінки націленої на успіх та високий результат в науці зараз є відчиненими всі двері в нашій країні».

Марія Дербак, доктор медичних наук, професор:

«Це дуже добре, що таке свято вирішили заснувати. Це ще один крок визнання жінок в науці в усіх країнах світу. Особисто в мене так склалося, що я мріяла стати науковицею ще в дитинстві. Моя мама працювала завідувачем бібліотеки, тож я з ранніх років багато читала. І серед великої кількості книжок натрапила на роман Веніаміна Каверіна «Відкрита книга» у якому йшлося про життєву долю жінки-науковиці, яка працювала в галузі мікробіології. Я навчалася тільки в 5-6 класі, але так захопилася сюжетом, що вже тоді вирішила –  займатимуся наукою. І таке моє дитяче рішення крок за кроком наблизило мене до того, що у 2017 році я захистила вже свою докторську дисертацію у Вінницькому медичному університеті ім. Пирогова.

Науку поєдную з практикою – займаюся лікуванням складної категорії пацієнтів (вірусні гепатити у хворих на цукровий діабет). Думаю, я б не змогла здобути ніяких досягнень, якби мене не підтримували мої рідні. А в першу чергу - чоловік, на якого завжди можна було опертися. Він ставився до моєї роботи з великим розумінням, адже мені відомі випадки, коли чоловіки, були категорично проти кар’єри своїх дружин на науковій ниві. Мій чоловік теж лікар, кардіолог, часто супроводжував мене на конференції, або залишався з дітьми. Саме коли жінка-науковиця відчуває підтримку, вона зможе  залишатия жінкою і в сім’ї. У мене двоє дітей, старший син також став лікарем і захистив кандидатську дисертацію, молодший, думаю, також пов’яже своє життя з лікарською справою. Молодим дівчатам я б порадила не боятися науки. Ця праця дуже цікава, ти постійно розвиваєшся, працюєш над собою та спілкуєшся з цікавою молоддю».

Міжнародний день жінок і дівчат у науці – свято, яке спонукає до багатьох думок. І, на щастя, більшість з цих думок є позитивними, які вселяють надію в завтрашній день. Щиро вітаємо всіх жінок, які обрали для себе непростий, але неймовірний цікавий, захоплюючий та наповнений шлях, адже тільки зреалізувавши всі свої задатки, зможемо по-справжньому відчути себе щасливими людьми. Бажаємо всім науковицям УжНУ  наснаги, терпіння, сил, задоволення від роботи та багато нових наукових відкриттів і досягнень!

Ганна Фельцан,

Інформаційно-видавничий центр

 

Категорії: