Світлій пам’яті доцента Івана Чаварги
Колектив Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» з глибоким сумом повідомляє про смерть кандидата історичних наук, доцента, громадського діяча, голови комітету старійшин Міжнародної асоціації випускників Ужгородського університету, патріота Срібної Землі Івана Михайловича Чаварги, яка настала 8 березня 2022 року на 87 році життя.
Він народився 18 травня 1935 року в селі Гусний, що на Великоберезнянщині, в працьовитій родині. Його дитинство було нелегким. Коли йому виповнилось лише три роки помер батько. Доводилось виконувати чимало роботи по господарству. Але він із задоволенням відвідував початкову школу у рідному селі. Згодом продовжив навчання у Волосянській середній школі, яку закінчив у 1954 році. Відслужив строкову службу в армії. У 1957 – 1962 роках навчався на історичному факультеті Ужгородського державного (тепер національний) університету.
Закінчивши виш Іван Чаварга майже 50 років пропрацював в Ужгородському університеті, у тому числі проректором (спочатку відповідав за заочне та вечірнє відділення, потім – за наукову роботу). Ректори і колеги завжди наголошували на його дуже серйозному ставленні до виконання своїх службових обов’язків і постійному прагненні прийти на допомогу. Згодом був завідувачем кафедри політичної історії та доцентом кафедри історії України.
Працюючи в ректораті УжДУ, вступив до аспірантури. Тут під керівництвом професора Бориса Співака досліджував особливості розвитку Закарпатської області в роки семирічки. У публікаціях аспірант показав динаміку розвитку краю у досліджуваний період, звернувши увагу як на здобутки, так і прорахунки. Іван Михайлович написав ґрунтовну дисертацію «Боротьба трудящих Закарпаття за подальший розвиток народного господарства і культури в 1959 – 1965 рр.», яку успішно захистив на початку січня 1974 року. Продовжував займатись наукою майже усе своє життя. На жаль, у силу різних причин він не захистив докторську дисертацію.
В коло наукових зацікавлень історика входила й непересічна постать президента Карпатської України о. Августина Волошина (1874 – 1945). У його студіях показано внесок Волошина у піднесення національно-визвольної боротьби і державницьких змагань закарпатців у міжвоєнний період. Він був співавтором дослідження «Смерть президента:(Останні дні життя і смерть президента Карпатської України АвгустинаВолошина)» (Ужгород, 1995.). Підкреслимо, що усі праці І. Чаварги мають міцне документальне підґрунтя, вдалу структуру, логічний виклад матеріалу, аргументовані узагальнення і висновки. І вони продовжують зберігати свою наукову цінність.
Був відомим педагогом і методистом. Студентам Іван Михайлович викладав нормативні курси: «Політична історія» і «Історія України» та спецкурси. Варто наголосити, що колега завжди вирізнявся доброю фаховою підготовкою, відмінним знанням фактичного матеріалу, глибоким розумінням психологічних особливостей студентської молоді, оптимальним використанням педагогічних методів і прийомів. Заняття завжди мали динамічний, насичений характер.
У контексті до вищенаведеного додамо, що Іван Михайлович вирізнявся активністю і у громадській роботі. Так, він був головою правління Закарпатського обласного відділення культурних зв’язків з українцями за кордоном, членом президії Закарпатського обласного відділення Товариства дружби і культурних зв’язків із зарубіжними країнами, активним учасником самодіяльної народної хорової капели викладачів і співробітників університету «Боян» тощо. Останній часом він – голова ветеранів та голова комітету старійшин Міжнародної асоціації випускників Ужгородського національного університету.
Іван Михайлович був чудовий сім’янин. Разом з коханою дружиною Єлизаветою Амброзіївною виростили і виховали двох чудових синів – Віктора і Михайла, які створили свої сім’ї і подарували батькам п’ять онуків та двох правнуків. Тепер з Неба дідусь буде спостерігати за успіхами своїх кровинок.
Багаторічна сумлінна праця на благо рідної alma mater не залишилась непоміченою. Він мав десятки подяк від ректорів вишу, грамот від керівників обласних органів виконавчої і представницької влади, очільників галузевого Міністерства. А ще був відзначений двома медалями: «За доблесну працю» (1970) і «Ветеран праці» (1984). Але найбільшою для нього нагородою була шана і повага людей.
Висловлюємо найщиріші співчуття родині Івана Михайловича Чаварги. Нехай рідна закарпатська земля буде йому пухом, а пам’ять надовго збережеться в серцях студентів, аспірантів та колег з якими він працював в Ужгородському університеті, усіх тих, хто знав цю високопорядну та інтелігентну людину. Нехай Всевишній дарує йому Царство Небесне.
Прощання та поховання відбудеться 9 березня о 14:00 на кладовищі села Доманинці.
Ректорат, профспілкова організація та колектив
Ужгородського національного університету.
