Професор Ігор Айзенберг: «В УжНУ, як і в України, – унікальний шанс, і ним треба скористатися»
Упродовж останніх двох тижнів завдяки Програмі Комісії Фулбрайта та її Інституту міжнародної освіти в Ужгородському національному університеті викладає професор Техаського університету, знаний у світі науки вчений Ігор Айзенберг. Для УжНУ це знакова постать, адже батько професора – один із засновників математичного факультету, а сам Ігор Наумович свого часу навчався і викладав в Ужгороді, звідки й почалася його майбутня кар’єра світового рівня (працював у Бельгії, Німеччині, Ізраїлі, Фінляндії, вже 10 років – в США).
Які спогади залишив по собі Ваш ужгородський період життя?
Найприємніші! Саме тому я і тут. Для мене взагалі візит до Ужгорода дуже зворушливий. Бо я вдома. Абсолютно від щирого серця хочеться підтримати Україну в цей час і зробити щось корисне – передати знання, досвід, навчати студентів. Я читаю в УжНУ курс лекцій щодо досліджень, які сьогодні у світі дуже поширені та витребувані, а в Україні, на жаль, з об’єктивних причин вони не на тому рівні, на якому могли б бути. Я впевнений, що це «відставання» можна швидко подолати.
Як, на Ваш погляд?
Пам’ятаю часи, коли Ужгородський університет був дуже відомий в СРСР. Отож, зараз треба працювати над тим, щоб він став дуже відомим знову, при чому відомим у світі. Впевнений, що це можливо. Зокрема, якщо і ті, хто поїхали з тих чи інших причин за кордон, будуть допомагати. Бачу конкретні шляхи, як цього можна досягти. Наприклад, через співкерування аспірантами, студентами-магістрами, бакалаврами. Слід залучати молодь до найсучасніших досліджень, вони залучать інших земляків і за 5-7 років університет буде не впізнати – він звучатиме на достойному світовому рівні. Бо люди тут завжди були талановиті, треба їм тільки трохи допомогти відкрити свої здібності, відкритися світу, бо вони не винні, що Україна була досить довгий час замкнена для світу, 23 роки тримала себе у певній ізоляції. Впевнений, що революція відкрила для України і УжНУ зокрема інші можливості. І дуже швидко країна повинна стати частиною цивілізованого світу, як і УжНУ – частиною світового наукового простору.
Ви працювали в Ужгороді у складні 90-ті. Чи може досвід тих років допомогти у кризовий період сьогодення?
Так, і тоді, до слова, було набагато гірше, ніж зараз. Знаєте в чому головна різниця? Я не був в Україні 7 років (відтоді як організовував тут міжнародну конференцію пам’яті мого батька). Так от, різниця в тому, що зараз я бачу реальну перспективу для молодих людей. Я поїхав з України у 36 років, у 1996 році, бо, як і багато інших людей, не бачив можливості займатись тут наукою, не бачив ніякої перспективи того, що наука буде комусь потрібна. А зараз я бачу нове покоління викладачів, вони хочуть працювати і розуміють, що можуть досягти значно більшого, ніж мають зараз. І найголовніше те, що в 90-ті роки ніякого просвіту попереду не було, а тепер, я в цьому впевнений, перспектива є.
Це взагалі унікальний момент в історії України, з моєї точки зору. Як це не парадоксально звучить. Йде війна, це горе, гинуть кращі люди на фронті, але водночас в України з’явилася абсолютно унікальна перспектива стати повноправною частиною цивілізованого світу, такого шансу раніше ще не було ніколи.
Світ Україну підтримує (навіть якщо комусь тут здається, що ні). І ця підтримка буде тим більшою, чим більше Україна рухатиметься у напрямку світу. Це справді унікальний шанс, яким обов’язково треба скористатися.
Над якими темами Ви працюєте у рамках власної наукової діяльності?
Це, зокрема, штучні нейромережі - система обробки інформації, яка здатна «навчатися». Вона обробляє інформацію не за програмою, що закладена людиною, а згідно із знаннями, отриманими нею в ході навчання. Тобто цей процес є подібним до того, як працює людський мозок – біологічна нейромережа. Звідси й назва.
Це, напевно, відкриває нові, нереальні досі, можливості. Яке практичне застосування таких нейромереж?
Вони використовуються передусім для розв’язання складних задач розпізнавання образів, розпізнавання зображень, прогнозування. В останні роки почались інтенсивні роботи з моделювання біологічних нейромереж за допомогою штучних нейромереж, передусім з метою розробити нейропротези, що могли б замістити хвору ділянку в мозку. Це дозволило б допомогти пацієнтам, які страждають на хвороби Альцгеймера, Паркінсона або втратили функції руху чи мови після інсульту.
Тобто Ваші наукові розробки порятують людей від таких страшних недуг, як захворювання Альцгеймера та Паркінсона?
Це є чіткою метою і ми маємо цілком реальне бачення, як до неї рухатися. Через років 10-15, максимум 20 це стане реальністю. Сьогодні у подібних розробках дуже зацікавлені уряди, зокрема, й США, де розпочата цільова програма досліджень за цією тематикою.
Цікавим також є, напевно, те, що піонером досліджень, які призвели до створення комплексних нейромереж, що є дуже природніми для моделювання біологічних нейронів, є мій батько, Наум Нісонович Айзенберг, який був професором УжНУ і працював у ньому з 1949 по 1998 роки.
Що Ви викладаєте в УжНУ під час цьогорічного візиту?
Я читаю інтенсивний курс «Комплекснозначні нейромережі та їхнє застосування» для студентів та аспірантів математичного факультету Ужгородського національного університету. Проте інтерес до цієї теми є і у медиків. Так, ми провели дуже цікавий семінар з нейрохурургами, невропатологами, реабілітологами, де навіть намітили певні напрями для спільних наукових експериментів.
Якими є Ваші враження від наших студентів? Чи можливо порівняти їх з американськими?
Враженні позитивні. Бачу серед студентів УжНУ багато здібних молодих людей. А американські студенти досить специфічні. Вони платять за навчання великі гроші і не важливо - свої чи за системою фінансової допомоги. Адже коли люди оплачують високовартісне навчання, то ставляться до нього сумлінніше. Переважна більшість з них чітко знає, що навчається, щоб зразу після університету найти хорошу роботу і почати заробляти хороші гроші. Той, хто не хоче вчитися, просто не піде до університету.
Знаю, що з Вашої легкої руки планується співпраця між УжНУ та Техаським університетом.
Так, крім читання лекцій моєю метою є залучити вчених УжНУ до співробітництва. Ми підготували і, я впевнений, найближчим часом підпишемо на рівні ректорів угоду про співпрацю між УжНУ та Texas A&M University-Texarkana, де я працюю.
Впевнений, що це буде не просто формальна угода, а угода, наповнена реальним змістом. Передусім, щоб можна було проводити співкерування аспірантами, магістрами. Обміни студентами вимагають фінансування. Угода сама по собі грошей не робить, але є можливість подаватися, скажімо, на гранти НАТО, де УжНУ був би представником країни-партнера НАТО. Це можуть бути досить хороші гроші на придбання техніки для виконання робіт, для оплати праці молодих вчених, для поїздок викладачів та аспірантів УжНУ в США та на представницькі міжнародні конференції.
Які це могли б бути теми?
Для України це, наприклад, дослідження з оборони і безпеки. До слова, розпізнавання образів, над якими я працюю, – дуже хороша тематика для цього. Також активно НАТО підтримує проекти щодо енергетичної безпеки – заощадження енергії, зменшення енергозалежності України тощо.
Приємно, що, працюючи в США, Вам цікаво сприяти розвитку й свого рідного вишу.
Я живу там 10 років, вже звик і багато чого досяг завдяки можливостям, які є в США. І хоч мій дім фізично там, але душа, я б сказав, залишається тут. Техас не схожий на Закарпаття, Україну ні природою, ні стилем життя. В Америці взагалі все дуже інше. Коли туди переїжджаєш, то отримуєш певний культурологічний шок - протягом першого часу. Потім звикаєш. І все одно сильні неформальні зв’язки з Батьківщиною залишаються назавжди. Може не у всіх. У мене залишилися, і я дуже радий цьому. З моєї точки зору це просто природно. І дуже щиро хотів би допомогти чим тільки можливо, щоб університет знову став відомим у світі. Своїми досягненнями, роботами своїх вчених. Талановитих вчених тут завжди було багато, і тепер вони є. Треба тільки допомогти їм активніше влитися у світову науку.
Прес-служба УжНУ
