На міжнародному науково-інформаційному фронті - підтримка і солідарність з Україною
Мабуть не всі у героїчно воюючий проти підлої повномасштабної російської агресії Україні, зокрема в науково-освітянському середовищі, знають про публічне звернення на початку березня 2022 року Ради ректорів вишів Санкт-Петербургу і Ленінградської області до професорів, викладачів, працівників і студентів вищих навчальних закладів, в якому зазначається, що «в цей неспокійний час ми повинні бути разом з країною, що захищає свої національні інтереси, разом з нашим народом, повинні підтримати рішення Президента Російської Федерації, рішення важке і вимушене… Ви – ті, хто будує майбутнє Росії. Покажемо всім достойний приклад витримки, спокою і любові до нашої Батьківщини».
На це ганебне звернення «великомудрих» російських горе-ректорів відгукнулися викладачі університетів України із Заявою «Мы вас услышали…», де наголошується, що у переважної більшості росіян, свідомість яких вже невиліковно отруєно путінською пропагандою, як і у нинішньої Росії, не має і не може бути майбутнього в цивілізованому світі.
Але нам, українським науковцям і викладачам, особливо приємно, що на ці заяви, а також на підступну військову агресію РФ проти України рішуче відгукнулися наші колеги, зокрема історики сусідніх західноєвропейських держав, які в численних листах, публічних зверненнях висловлюють підтримку й солідарність з героїчним українським народом і бажають Україні перемоги над агресором. Наприклад, вже 25 лютого 2022 р. Комітет словацького історичного товариства при Словацькій академії наук прийняв публічну «Заяву про військову агресію Росії проти України», яку надіслав нам співголова Комісії істориків Словаччини та України, зарубіжний член редколегії збірника наукових праць «Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки», що видається Інститутом історії України НАН України, доцент Міхал Шмігель. Від ще одного члена редколегії нашого збірника, польської професорки Дороти Міхалюк надійшла «Заява Польського культурологічного товариства з глибокою солідарністю міжнародної академічної спільноти українському народу і засудженням російського агресора». Висловили солідарність й підтримку Україні також члени нашої редколегії білоруський професор Володимир Снапковський, словацькі історики Любіця Гарбульова та Мар’ян Гайдош. Активно коментує агресію РФ проти України та героїчний опір українців окупантам в ЗМІ Чеської Республіки член нашої редколегії, професор Карлового університету в Празі Ян Рихлік. Також з ініціативи наших зарубіжних колег чимало університетів і наукових інституцій сусідніх з Україною країн Центрально-Східної Європи припинили співпрацю з російськими вишами і науковими інститутами.
А ось остання на сьогодні новина на міжнародному науково-інформаційному фронті. У «Видавництві Лідове новини» в Празі підготовлене до друку друге, доповнене видання книги добре відомих у наукових колах істориків Павла Р. Магочія, Яна Рихліка, Богдана Зілинського «Історія України» (перше видання побачило світ у 2015 р.). Нове видання доповнене окремим розділом про драматичні події в історії України у 2014-2022 рр. На особливу увагу заслуговує передмова до другого видання «Історії України», написана нашим колегою Яном Рихліком в умовах російсько-української війни і з врахуванням брехливих наративів Кремля про історію України, її державність і культуру. Вона, з нашого погляду, настільки актуальна, науково й політично вагома, що вважаємо за необхідне ознайомити українського читача, насамперед істориків, з її перекладом з чеської мови повністю.
Степан Віднянський, член-кореспондент НАН України, завідувач відділу Інституту історії України НАН України, відповідальний редактор міжвідомчого збірника наукових праць «Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки»
Передмова до другого видання книги
Двадцять четвертого лютого 2022 року буде вписано чорними літерами до книги з новітньої історії: в цей день російська армія без офіційного оголошення війни напала на сусідню суверенну державу – Україну. Президент Росії Володимир Путін неодноразово говорив всьому світу, що російські військові не будуть нападати на Україну. Більше того, агресія, з сумішшю цинізму та нахабства, була охарактеризована як «спеціальна військова акція», спрямована на нейтралізацію та «денацифікацію» України. Лідерів української держави абсолютно брехливо було названо «нацистами», «фашистами», «бандерівцями» і навіть наркоманами, які влаштовують погроми проти російськомовного населення. Путін при цьому повністю проігнорував подробиці про те, що президент Володимир Зеленський етнічний єврей, його родина загинула під час нацистської окупації, а його рідна мова - російська.
Путін поставив неприйнятні умови для припинення бойових дій: складання зброї, "демілітаризація" і "денацифікація". У перекладі з дипломатичної мови на зрозумілу чеську мову ці вимоги звучать так: Путін вимагає в умовах прямої агресії беззастережної капітуляції України, визнання всіх російських анексій української території, здійснених після 2014 року, відсторонення законної влади і повного роззброєння армії. Наслідки будуть очевидні: усічена Україна буде повністю беззахисною, російські війська надовго залишаться на українській території за якоюсь угодою про «тимчасове перебування», укладеною з маріонетковим урядом у Києві, як ми про це знаємо з радянських часів і у випадку Чехословаччини. В результаті російські війська вийдуть на кордони з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою. Згодом, як продемонстрував Путін у випадку з Україною, не можна розраховувати на те, що він зупиниться на нових кордонах. Адже російський автократ взагалі не приховує, що хоче відновити Радянський Союз, звичайно, на дещо іншій основі і з формальною незалежністю колишніх радянських республік. Можна припустити, що наступним пунктом реалізації цієї програми стане контроль Грузії, а також Молдови, частину якої – Придністров'я – Москва фактично контролює вже протягом тридцяти років під приводом «миротворчої місії». І можливо, що Путін, у якого на думці невідомо що, врешті-решт вирішить напасти на балтійські республіки.
Загальновідомий факт, що диктатори майже ніколи не наважуються говорити правду: вони ізольовані від реальності, а їхні радники розповідають їм тільки те, що хоче почути автократ. За заявами близьких до Кремля людей, два роки пандемії COVID-19 віддалили Путіна від реального життя в Росії, тому зараз він покладається тільки на відфільтровані новини, які йому надає оточення. Путін мабуть був щиро переконаний, що населення України, якщо не все, то принаймні східне, російськомовне, вітатиме російські війська як визволителів. Але сталося навпаки. Героїчний опір українського народу проти російської агресії здобув заслужене захоплення всього цивілізованого світу. Навіть російськомовні українці на Лівобережній Україні, яких Путін хотів «визволити від нацизму», зараз героїчно протистоять російській агресії і дають чітко зрозуміти, що їх не цікавить «російська свобода». Тому боротьба української нації проти російської агресії сьогодні справедливо викликала захоплення і повагу всього світу.
Коли хтось повторює одну і ту ж помилку знов і знов, йому кажуть в Росії, що він знову наступає на одні й ті ж граблі. Якби Путін краще знав історію, він би розумів, що населення не часто вітає інтервентів, незалежно від того, з якими гаслами вони приходять. Навіть в історії Радянського Союзу, яку Путін вважає спадщиною російського державного права, прикладів цього багато: в 1920 році поляки розгромили інтервенціоністську Червону армію під Варшавою, яка, за радянською інтерпретацією, несла «польському пролетаріату свободу». У 1939 році Червона армія вторглася до Фінляндії, сподіваючись, що її підтримають місцеві комуністи, які, на відміну від Росії, програли громадянську війну в 1918 році і перебували в глибокому підпіллі. Але фінські комуністи та їхні симпатики, так звані червоні фіни, не підтримали вторгнення військ; Арво Туомінен, лідер Комуністичної партії Фінляндії, який перебував у еміграції у Швеції, відмовився приїхати до Москви і зайняти місце в маріонетковому прорадянському уряді «Фінляндської Народної Республіки», створеному за радянськими лініями в містечку Теріокі (нині Зеленогорськ). Він сказав фінським комуністам, що ніколи не буде служити радянським окупантам, що не буде боротися проти незалежності власної держави, і що кожен повинен діяти за власною совістю. В результаті навіть фінські комуністи включилися в боротьбу з радянськими агресорами. Воювала вся нація. Цей «дух Зимової війни», як називають це об'єднання у Фінляндії та фінській історіографії, все ще є основою фінської національної історії сьогодні. У 1968 році Леонід Брежнєв і його посол в Празі Степан Червоненко вважали, що пам'ять про звільнення радянською армією в 1945 році ще не зникла серед жителів Чехословаччини, а тому чехи і словаки будуть вітати радянську армію. Їх ніхто не вітав, за винятком кількох прорадянських колаборантів, які заслужили презирство громадськості.
Український народ об'єднався через війну. На момент написання цих рядків, ракети падають на українські міста, а столиця Київ готується до оборони. Не знаємо, як закінчиться цей бій. Наше повне співчуття, звичайно, на боці України, чий єдиний «злочин» в очах Кремля полягає в тому, що його громадяни хотіли обрати прозахідну орієнтацію. Військова перевага Росії очевидна. Сама Україна може захищати себе від Росії, але, на жаль, вона не може перемогти в цій війні до того часу, поки в самій Росії не відбудуться фундаментальні політичні зміни. Але навіть якщо Путін переможе у військовому відношенні, політично він нічого не здобуде. Політично він вже програв: став ненадійним партнером, тому що публічно брехав світові, і такій людині вже не можна довіряти. Він об'єднав Захід, як ніколи раніше. Він домігся того, що бази НАТО і складні системи озброєнь тепер, безсумнівно, будуть розміщені в країнах Східної Європи. Але найголовніше: він поставив Росію в тотальну міжнародну ізоляцію і викопав траншею між росіянами і українцями, яку не вдасться вилікувати навіть через сто років.
Зрозуміло, що інтерес до історії України зараз зростає. Оскільки перше видання цієї книги вже демонтовано, видавництво «Лідове новини» прийняло рішення про видання другого, доповненого видання. Книга також є відповіддю на тиради Путіна про те, що української нації не існує, що Україна не має жодних традицій власної державності і може існувати тільки в союзі з Росією. Читач цієї книги переконається, що Україна навпаки має багату історію, яка загалом не є історично пов’язана з Росією, і що українська нація виникла подібно і приблизно в ті ж часи як й інші нації цієї частини Європи. У порівнянні з першим виданням зміст цієї книги коротко доповнюється подіями, які відбувалися в Україні у 2015-2021 роках, та новітньою фаховою літературою.
Водночас автори та видавництво цим хочуть віддати належне героїчним захисникам України, які борються не лише за Україну, а й за свободу всієї Східної Європи.
Ян Рихлік, професор Карлового університету в Празі
