Що треба знати про інфекційний мононуклеоз?
Інфекційний мононуклеоз – гостра хвороба з групи інфекцій дихальних шляхів, що її спричиняє вірус герпесу людини 4-го типу (вірус Епштейна–Барр). Проявляється гарячкою, явищами тонзиліту, генералізованою лімфаденопатією, збільшенням печінки і селезінки, появою атипових мононуклеарів у крові.
Вхідними воротами інфекції є слизова оболонка носоглотки і верхніх дихальних шляхів. Вірус інфекційного мононуклеозу є тропним до лімфоїдноїі ретикулярної тканини, внаслідок чого уражуються лімфатичні вузли, печінка, селезінка, деякою мірою — кістковий мозок, нирки. Лімфогенно збудник потрапляє в регіонарні лімфатичні вузли, де розвивається первинний лімфаденіт. У разі руйнування лімфатичного бар'єра виникає вірусемія і відбувається генералізація процесу. Наступна фаза патогенезу — інфекційно-алергічна, яка зумовлює хвилеподібний перебіг хвороби. Остання фаза — формування імунітету і видужання.
Ураження лімфоїдної і ретикулярної тканини призводить до збільшення в крові кількості лімфоцитів, моноцитів і наявності моноцитоподібних лімфоцитів, які називають по-різному: атипові мононуклеари, клітини залозистої гарячки, віроцити, плазматизовані лімфоцити тощо. Вірус не руйнує інфіковані клітини (В-лімфоцити), а стимулює їх розмноження; може довго персистуватив лімфоцитах. Фіксація збудника на поверхні В-лімфоцитів спричиняє активізацію факторів захисту організму. До них належать циркулюючі антитіла проти поверхневого антигена вірусу Епштейна — Барра, цитотоксичні лімфоцити, природні кілери. Основний механізм руйнування інфікованих клітин при інфекційному мононуклеозі — це утворення специфічних цитотоксичних Т-кілерів, які здатні розпізнавати інфіковані клітини.
Джерело збудника – хворий на інфекційний мононуклеоз і вірусоносій. Хвороба передається переважно за допомогою крапельного механізму. Можливе зараження також через воду, харчові продукти, при тісному контакті (хвороба «поцілунків»), переливанні крові. Хвороба малоконтагіозна, проте трапляються сімейні та групові спалахи інфекції. Хворіють переважно діти та особи молодого віку, частіше взимку і навесні. Вважають, що хворі з типовою клінічною картиною інфекційного мононуклеозу становлять незначну частку тих, хто захворів. Після перенесеного захворювання зберігається стійкий імунітет.
Інкубаційний період від декількох діб до 1-2 міс. Починається хвороба звичайно гостро, з високої гарячки (38-40 °С). Хворі скаржаться на загальну слабкість, біль у голові, м'язах і суглобах. Гарячка неправильного типу, триває 1-3 тиж., іноді довше.
З перших днів хворі скаржаться на біль при ковтанні, розвиваються симптоми тонзиліту – від катарального до некротично-виразкового з утворенням фібринових плівок, які інколи можуть виходити за межі мигдаликів. Наліт, як правило, нещільний, легко знімається шпателем, слизова оболонка під ним не кровоточить. У зв'язку з ураженням піднебінних і носоглоткових мигдаликів відзначають закладення носа, утруднення носового дихання, сиплий голос; виділень з носа немає.
Обличчя бліде, одутле, часто набряклі повіки.
Типовим є поліаденіт – збільшення всіх груп лімфовузлів, особливо задньошийних і підщелепних, вони на дотик щільнуваті, еластичні, малоболючі, не спаяні між собою та з навколишньою клітковиною; розміри їх – від дрібної горошини до курячого яйця.
У кожного четвертого хворого спостерігають екзантему, характер якої і строки появи різні. Висипка може бути подібна на корову, скарлатинозну, уртикарну чи геморагічну, триває 1-3 дні. З 3-5-го дня хвороби практично у всіх пацієнтів збільшені печінка і селезінка; селезінка дещо ущільнена, болюча при пальпації; гепатоспленомегалія триває до 3-4 тиж. і довше, особливо при жовтяничній формі.
Дуже характерні зміни крові: лейкоцитоз із різким збільшенням числа одноядерних клітин (лімфоцити, моноцити, атипові мононуклеари), які можуть зберігатись 3-6 міс. і довше. Кількість атипових мононуклеарів коливається від 15 до 40-50%. Нерідко настає зсув лейкоцитарної формули вліво за рахунок паличкоядерних нейтрофілів, ШОЕ помірно збільшена.
Безперечним підтвердженням діагнозу слід вважати виявлення самого збудника за допомогою сучасних високочутливих методів – ІФА, ПЛР, РІА, а також специфічних антитіл до нього (IgM, IgG).
Усі хворі на інфекційний мононуклеоз, за їх згодою, обов’язково повинні бути обстежені на ВІЛ-інфекцію/СНІД.
Показані противірусні препарати: ацикловір, ганцикловір, фоскарнет, інтерферони (лаферон, віферон) або стимулятори ендогенного інтерфероноутворення (циклоферон, аміксин, протефлазид, неовір). При виражених некротичних змінах піднебінних мигдаликів і нашаруванні вторинної бактерійної інфекції – бензилпеніцилін, оксацилін в середніх дозах (протипоказані левоміцетин і сульфаніламіди, які пригнічують кровотворення). У тяжких випадках ефективні глюкокортикоїди, імуноглобулін. Жовтяничні форми лікують як вірусний гепатит.
Хворих госпіталізують в інфекційне відділення або ізолюють вдома. Спеціальні профілактичні заходи не проводять. Медичне спостереження за контактними особами з епідемічного осередку здійснюють протягом 20 днів.
Підготувала ас. Пікіна І.Ю.
_thumb_wide.jpg)
