Людина з легенди. До 95-ї річниці від дня народження Івана Коршинського
«Я ніби жартую з життям. Мені минає 81-й рік, а я сідаю писати спогади. Це зухвальство старої людини, скаже дехто. Можливо. Не перечу. Але зухвальство ненавмисне. Воно зумовлене обставинами мого життя. Їх (цих обставин) було багато. Тільки – не байдикування. За ним я тужу все своє життя. Але мати його не міг. Не міг або через насильство чорних сил моєї доби, або через добровільне «рабство» в копіткій, морочливій, суспільно-відповідальній, але духовно мені неорганічній праці. Тепер мені це легко сказати й навіть картати себе. Але тоді, в інших обставинах, коли я втягувався в ту чи іншу працю, вона здавалася мені найпотрібнішою, найактуальнішою. Така людська, а моя зокрема, вдача, і нема ради». Ці рядки належать видатному українському літературознавцю Іванові Костюку. Він їх написав у «Вступних роздумах» до своїх фундаментальних мемуарів «Зустрічі і прощання» (Київ: «Смолоскип», 2008). Сьогодні, коли повертаються із забуття імена письменників так званого «розстріляного відродження», завдяки спогадам Івана Костюка ми дізналися багато цікавого й маловідомого про Миколу Хвильового, Миколу Куліша, Івана Багряного, Остапа Вишню, Віктора Петрова (Домонтовича), Миколу Зерова та багатьох інших.
Визначний громадсько-політичний діяч Закарпаття, талановий лікар, науковець і публіцист, багаторічний в’язень московитських таборів Іван Юрійович Коршинський першу свою книгу спогадів «Сторінки життя. Мої гулагівські, лікарські, депутатські та громадські університети у спогадах, роздумах, бувальщинах, листах, публікаціях» (Ужгород: Ґражда, 2010) опублікував у 82 роки. Вона викликала величезний резонанс, про що свідчать численні схвальні рецензії та відгуки на неї. Завдяки цій книзі ми дізналися багато раніше невідомого про рух опору на Закарпатті в 20–30-х роках, про юнацтво ОУН, національно-визвольну боротьбу УПА, мали змогу більш детально познайомитися з такими яскравими постатями борців за незалежну Україну як Юрій і Микола Бандусяки, Федір Удичка і Микола Сулима, легендарний історик і в’язень гулагів Ярослав Дашкевич…
Мені випала велика честь не тільки особисто познайомитись з Іваном Юрійовичем, але й бути причетним до всіх наступних його книг мемуарного плану. Зокрема, двома виданнями (2004, 2008) побачила світ наша праця «Назустріч волі: Нариси історії визвольних змагань», на сторінках якої були поміщені всі наявні листи українського підпільника Федора Удички до Івана Коршинського. На моє прохання Іван Юрійович суттєво доповнив перше видання своїх мемуарів новими, раніше неопублікованими документами. У 2011 році в ужгородському видавництві «TIMPANI» вийшла його книга «Скальпелем і пером: Факти, події, роздуми у дзеркалі преси», а в 2019 році видавництво «Ґражда» опублікувало найґрунтовнішу працю Івана Коршинського «Про незабутнє» з присвятою автора своїм тячівським землякам.
На людину, яка пише спогади, нерідко дивляться як на особистість, що вичерпала себе. Саме таким чином колись відреагував на пропозицію написати мемуари про Івана Франка і «Молоду музу» славетний український поет Микола Вороний: «Так… Можливо, що треба буде про це розповісти… Але, молодий чоловіче, – раптом з притиском мовив він, – невже ви думаєте, що я як поет викінчений? Що я – поетичний труп і мені залишилося писати тільки мемуари?». У передньому слові автора до книги «Про незабутнє» Іван Коршинський навів фрагмент із «Заповіту» Ліни Костенко:
Тим людям, яких ти на світі бачив,
Тим думам, якими свій шлях позначив,
Всьому, що в серце прийняв ти, брате,
Яке ж воно право мовчати?
Так, він не мав права мовчати… «І насамперед хочеться поділитися спогадами, – писав Іван Юрійович, – що пов’язані з національно-визвольним рухом у Закарпатті за незалежність України. Звичайно, хочеться додати також роздуми про події, пережиті мною. Із вдячністю Всевишньому, мушу сказати: все, що випало мені за життя, я завжди прагнув узгоджувати з Його волею. Дуже хотілося б, щоб читача, особливо молоду генерацію, що з’явилась на світ уже в незалежній Україні, не вабило тоталітарне минуле, продовжене комуністичним режимом, з яким я аж ніяк не збирався миритися». Важливість і актуальність цих думок справжнього українського патріота важко переоцінити.
Він ще юнаком взяв активну участь у підпільному русі опору – не хотів змиритися із запровадженням на його рідному Закарпатті більшовицького тоталітаризму. Очевидно, немалу роль зіграла в цьому і його участь у молодіжній організації «Пласт». Уже в десятирічному віці він очолює в рідному селі «вовченят», майбутніх повноцінних пластунів. Самоусвідомивши себе переконаним українцем ще в часи Карпатської України, він у другій половині 40-х років перетерпів нелюдські знущання та поневіряння за свої політичні погляди. Однак, попри все, вистояв… Відомий закарпатський хірург, кандидат медичних наук, доцент Ужгородського національного університету, заслужений лікар України, народний депутат України другого скликання, багаторічний в’язень сталінсько-беріївських таборів, Почесний громадянин Ужгорода і керівник Закарпатської крайової організації політв’язнів і репресованих Іван Юрійович Коршинський. Він – наче людина з легенди, яка ніколи не діяла всупереч своїй совісті, яка належить до когорти борців за свободу, яких шанобливо називають «в’язнями сумління» …
професор, доктор історичних наук Микола Вегеш
Повний текст історико-біографічного нарису Миколи Вегеша «Людина з легенди» за посиланням.
Інформаційно-видавничий центр
