Новини

02.05.2022
365

Альтернатив НАТО для України не існує

Альтернатив НАТО для України не існує

73 роки тому був підписаний Північноатлантичний договір. В його преамбулі країни-засновники НАТО підтвердили свою рішучість захистити свободу, спільну спадщину своїх народів і їхню цивілізацію, засновану  на   принципах демократії, свободи особистості і верховенства права. Саме ці цінності є привабливими для більшості країн Північноатлантичного регіону, що дозволило за цей час збільшити кількість учасників Альянсу з 12 до 30. Про своє бажання приєднатися до союзників нещодавно виступили традиційно нейтральні Швеція та Фінляндія. Слід нагадати, що жодна країна не вийшла з Організації!

Відповідно до Конституції України Верховна Рада підтвердила європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України, а Президент України є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Організації Північноатлантичного договору.

професор  Ігор Тодоров

Означені цінності були  абсолютно неприйнятними для Радянського Союзу і теперішньої Росії. Країни Центрально-Східної Європи, які неодноразово відчували на собі поступ російського та більшовицького імперіалізму, з початку 1990-х рр. наполегливо стукали у двері Альянсу і їм відкрили. Україна ж довго перебувала в ілюзіях стосовно Росії і лише 2002 року поставила своєю метою євроатлантичну інтеграцію. Хоча за президентства Януковича відбулася відмова від курсу на НАТО і була оголошена так звана «позаблоковість»

Повернення до євроатлантичної інтеграції відбулося вже після Революції гідності. На початку 2019 року необхідність вступу до НАТО було закріплено в Конституції України. Втім Альянс з 2014 року і початку російської агресії не виявляв бажання надати Україні навіть план дій щодо членства (саме через формат ПДЧ з 2001 року має пройти кожна  країна-кандидат). Проте НАТО і не відмовлялася від резолюції Бухарестського саміту в якій було обіцяно членство Україні. Лише в 2020 році Україна приєдналася до Партнерства розширених можливостей. До речі, слід нагадати, що Україна – єдина країна-партнер, яка  брала участь в усіх(!) операціях Альянсу («Морський Щит», Афганістан, тренувальна місія в Іраку тощо), щорічно долучена до навчань Sea Breeze, Rapid Trident, Joint Juncture, Defender Europe, Coherent Resilience, Cossack Mace тощо.

Україна фактично знаходиться в епіцентрі боротьби між Західною та Московською цивілізаціями. Немає ніяких свідчень, які б говорили, що керівництво Російської Федерації розглядає можливість перегляду своїх підходів до відносин із зовнішнім світом. Навпаки, російські офіційні особи продовжують, зокрема в останніх «ультиматумах», звинувачувати держави-члени ЄС і НАТО, а також їхніх союзників і партнерів у ворожому ставленні до Росії. Москва вважає Захід винним у спробах використати колишні соціалістичні країни та деякі колишні республіки СРСР у своїй політиці, спрямованій проти Російської Федерації.  В багатьох країнах НАТО, і не лише в Центрально-Східній Європі, відбувається усвідомлення, що російсько-українська війна з 2014 року - це війна різних світів, війна між різними цивілізаціями. Росія – не проблемний сусід, з яким можна домовитися, а екзистенційний ворог, метою якого є повне знищення Української держави, руйнація Європейського Союзу та НАТО. Консолідація Заходу (включаючи Україну) спроможна зупинити зухвалу російську агресією та покарати її за системні порушення міжнародного права і масові військові злочини.

Необхідність вступу України до НАТО, як основний спосіб гарантування безпеки країни, викристалізувалась в українському суспільстві з початком війни Росії в Україні у 2014 році. З того часу цю ідею стабільно підтримували майже половина громадян. Напередодні повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року, за членство України в Альянсі виступали 62% громадян, а вже за тиждень після початку воєнних дій рівень підтримки стрімко зріс - до 76%.

Проте ще напередодні початку ескалації російської агресії Посол України у Великій Британії Вадим Пристайко (і колишній багаторічний голова місії України в НАТО) публічно припустив думку про можливість відмови від євроатлантичної інтеграції і набуття нейтрального статусу у відповідь на російськи вимоги. І не випадково, що впродовж перших тижнів війни в Україні розпочалась інформаційна кампанія з фактичної дискредитації НАТО. Це викликало природне занепокоєння з боку партнерів. Мотивація цього була антинатовських наративів була пов’язана з нереалістичними сподіваннями на безпосереднє втручання і допомогу Альянсу. Такі уявлення базувалися в кращому випадку на незнанні сутності  Організації Північно-Атлантичного договору, а гіршому - були пов’язані з рашистською пропагандою. 

У ній брали участь як українські високопосадовці, так і вітчизняні та європейські медіа. Надзвичайно високою була концентрація наративів про слабкий Альянс, який не хоче закрити для України небо, надати Україні озброєння тощо. Така інформаційна хвиля призвела до того, що низка українських експертів-євроатлантистів навіть написали лист-звернення до штаб-квартири НАТО з проханням звернути увагу на проблеми позиціонування Альянсу в Україні та відсутності у публічній комунікації Альянсу чітких меседжів про Україну.

Паралельно з цим українська делегація у Стамбулі сигналізувала про готовність говорити про нейтралітет та відмову від руху до членства в НАТО. У цих доволі сумнівних переговорах з агресором, постійно йдеться про можливість відмови від курсу на членство НАТО в обмін на міжнародні гарантії безпеки для України. Час від часу оприлюднюється список можливих країн гарантів, проте жодна з них не спроможна за визначенням надати безпекові гарантії України тотожні статті 5 Північного Атлантичного договору, а саме на це сподіваються деякі українські очільники. Проте без дійових гарантій такий можливий документ що міжнародних гарантів безпеки України, перетворюється по суті в Будапештський меморандум-2.  

На наш погляд, взагалі не варто обговорювати подібні речі. Курс на євроатлантичну інтеграцію закріплений в Конституції України. Відмова від нього викликає необхідність внесення змін до Основного закону. Проте міняти конституцію під час військового стану не можливо. Такі дії можуть викликати розкол українського суспільства, що абсолютно неприпустимо в умовах ескалації російської агресії. Погодження зі старим російським антинатовським меседжем може розглядатися як слабкість і навіть зрада.

В умовах війни питання про членство України в НАТО не стоїть в практичній площині.  Утім, до нього маємо бути готові в будь який момент. Бо на практиці доведено вірність України засадничим принципам Альянсу.   Саме запрошення України до НАТО спроможне зупинити божевільну і неадекватну Росію! Нарешті країнам Альянсу треба припинити боятися Кремля. Бо імперія зла не розуміє іншої мови, крім мови сили. Саме Україна нині активно боронить спільні засадничі цінності Альянсу. І країни-союзники можуть ухвалити консенсусне рішення щодо України, бо запросивши її, вони посилять власну і відновлять світову безпеку та доведуть, що слова з Преамбули Північноатлантичного договору – це не лише слова.  

Варто нагадати, що збільшенню рівня боєздатності Збройних сил України сприяло впровадження в Україні стандартів армій країн-членів Альянсу. Потужний досвід співпраці та наявність довіри між Альянсом та Україною сприяє наданню Україні зброї після початку повномасштабної війни Росії. І хоча ці дії реалізують окремі країни-члени НАТО, саме Альянс певну виконує певну координуючу функцію.

Не слід забувати, що прагнення вступу до Альянсу визначало необхідність проведення в Україні подальших реформ у сфері безпеки та оборони, встановлення демократичного контролю над збройними силами, реформування СБУ та розвідки, покращення медичного забезпечення військових, тощо.

У нещодавно оприлюдненому документі, підготовленому низкою вітчизняних експертів «Стратегічна концепція НАТО 2030: український погляд» було слушно зазначено, що у 2022 році демократія, права людини, повага до суверенітету і свобод означає не менше, ніж 70 років тому. Ці принципи є основоположними для архітектури Північноатлантичної безпеки, оскільки НАТО об’єднує не лише армії, але й нації. 

Якщо НАТО хоче бути в авангарді глобальної безпеки, йому слід відкинути старі підходи щодо Росії. Попередній підхід НАТО до відносин з Росією – діалог і стримування – продемонстрував свою некомпетентність, оскільки це було сприйнято Кремлем як слабкість Альянсу, а не як запрошення до спільного пошуку рішень. НАТО потребує дотримання чітких умов у відносинах з Російською Федерацією. Надзвичайно важливою є готовність відповісти на російські загрози та обмежити зловживання принципом консенсусу окремими державами-членами, що перебувають під російським впливом. Важливими є заходи побудови довіри, особливо для запобігання можливим військовим інцидентам. Такий же рівень необхідності співпраці існує і в питаннях ядерної безпеки, боротьби з тероризмом та контролю над озброєннями. Однак необхідно вжити всіх заходів, щоб обмежити можливості Кремля використовувати такі питання як квиток для повернення за стіл переговорів, без припинення порушення міжнародного миру і порядку в інших країнах. 

Українські Збройні сили показали свою силу, відданість захисту цінностей і принципів, на яких базується НАТО, і свою здатність робити внесок у безпеку Північноатлантичного регіону. Стратегічна концепція НАТО має містити чіткий сигнал про те, що після завершення бойових дій питання щодо членства України – на порядку денному

На наш погляд, в умовах теперішньої ескалації російської агресії нарешті наша країна має подати заявку, а НАТО прийняти дуже складне але доленосне рішення – запросити Україну до Альянсу і приєднати її за скороченою процедурою (без ПДЧ). При тому безумовно треба врахувати, що Національні річні програми, запроваджені ще в 2009 р,. повністю відповідають структурі та змісту ПДЧ і які Україна, в цілому, успішно виконує.

 

Ігор Тодоров, професор УжНУ



Категорії: