Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба як глобальна проблема
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) займає лідируючі позиції в сучасній клінічній медицині у зв’язку з прогресуючим зростанням захворюваності, частими рецидивами і не завжди задовільною ефективністю лікування.
За останнє десятиліття у всьому світі спостерігається значне збільшення числа хворих, що страждають на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу. Поширеність ГЕРХ серед дорослого населення становить близько 40%. У США печію 1 раз на місяць відчувають 44% дорослих американців, 1 раз на тиждень – 20%, а щодня від печії страждають 7% опитаних. У країнах Західної Європи печію хоча б один раз протягом кожного місяця відмічають до 40-50% дорослого населення. Щодня в промислово розвинених країнах симптоми ГЕРХ проявляються у 4-10% населення, щотижня – 30%, щомісячно – 50%.
Формування ГЕРХ проходить під впливом багатьох чинників, але загальновизнано, що пусковим механізмом є зниження тонусу та недостатність нижнього стравохідного сфінктера (НСС), генез якої пов'язаний з порушенням нейрогуморальної регуляції. Перебіг ГЕРХ погіршує наявність кили стравохідного отвору діафрагми, яка найбільш поширена серед осіб із надмірною масою тіла та ожирінням. У великому дослідженні, що охоплювало 6215 хворих на ГЕРХ, було виявлено, що стать, вік та ІМТ не впливають на швидкість загоєння ерозій. Актуальність проблеми ГЕРХ, поряд з її високою поширеністю, обумовлена наявністю як типових симптомів, що значно погіршують якість життя хворих, так і нетипових клінічних проявів, які утруднюють діагностику ГЕРХ, приводять до гіпердіагностики ІХС, бронхіту та бронхіальної астми та ряду важких ускладнень: стриктури стравоходу, кровотечі, стравохід Баррета, аденокарцинома нижньої третини стравоходу.
Консервативне лікування ГЕРХ не приводить до зникнення причини захворювання, а направлене, як правило на блокування симптомів, що з'являються відразу ж після припинення прийому препарату. У 10–30% хворих при застосуванні препаратів не відбувається повного зникнення симптомів захворювання. Кислотосупресія, що викликана прийомом даних препаратів, порушує процеси травлення, підвищує ризик виникнення онкологічних ускладнень та змінює баланс мікрофлори ШКТ. У хворих психологічні прояви захворювання часто приводять до порушення соціального та професійного функціонування та сприяють зниженню якості життя.
Хірургічне лікування – високотравматичне та супроводжується тривалим періодом реабілітації, тому значна частина хворих відмовляється від цього методу лікування. Потужнім фактором, що пролонгує тривалість ремісії та знижує кількість рецидивів, є застосування мінеральних вод. Перспективним напрямком|направленням| в цьому процесі є|з'являється| збагачення питних вод макро- і мікронутрієнтами з метою підвищення ефективності лікування.
При цьому варто пам’ятати, що підтримуюча терапія, суть якої полягає в дотриманні правил харчової поведінки, є обов’язковою умовою запобігання розвитку загострень та ускладнень даного захворювання.
Підготував Іван МИГОВИЧ
_thumb_wide.jpg)
