СИНДРОМ ОБСТРУКТИВНОГО АПНОЕ/ГІПОПНОЕ СНУ: у чому небезпека і що робити?

Третину свого життя людина проводить уві сні. Від того, як людина спить, чи висипається, чи повноцінний та достатньо тривалий в неї сон, чи не порушує його що-небудь, залежить її денна активність, психічне та соматичне здоров’я.

         Хропіння та інші порушення сну люди часто сприймають як зовсім безпечні явища, але це не так. Вони виникають в результаті звуження дихальних шляхів, а також зниження тонусу м'язів глотки і м'якого піднебіння. За статистикою, кожна п'ята особа після 30 років хропе уві сні. Здавалося б в цьому немає нічого страшного, окрім погіршення відносин з оточуючими, але близькі, які сплять поруч з людиною що хропе, недосипають мінімум одну годину кожної ночі.

       Як виглядає «хропун»? Найчастіше він має вік старше 40 років, труднощі засипання і часті пробудження, страхітливі сновидіння, періоди порушення дихання у сні, сонливість вдень, головні болі, наявність різних захворювань, індивідуальні зміни характеру, дратівливість, відчуття втоми, зниження працездатності та пам’яті.

    Іноді хропіння супроводжується зупинкою дихання, а це - ознака синдрому нічного апное або синдрому обструктивного апное/гіпопное сну (СОАГС). Внаслідок різних причин під час сну відбувається повне спадання (обструкція) дихальних шляхів з наступною зупинкою дихання. Протягом ночі таких зупинок може бути до кількох сотень, під час яких рівень кисню в крові різко падає. Найбільш страждає від гіпоксії мозок та серце. Крім того, значно підвищується ризик розвитку гіпертензії.

     З історії: Вперше прояви нічного апное були описані у 1919 р. у молодих осіб з надмірною масою тіла, які відмічали денну сонливість. У 1966 р. Burwellта співавт. назвали подібний стан “синдромом Піквіка”. Пізніше з’явились дані про можливість існування апное у осіб з нормальною масою тіла та відсутності денної сонливості. На початку 70-х років минулого століття Guilliminault та колеги описали сонне апное як синдром, пов’язаний з безсонням. Пізніше Gould запропонував використовувати термін “гіпопное під час сну” для характеристики хворих з ознаками апное під час сну. Оскільки фізіологічні ефекти апное і гіпопное подібні, для відображення цих порушень був  запропонований термін “апное-гіпопное”.

         За різними даними поширеність СОАГС серед населення старше 30 років - 5-7%, з них у 1-2% - з важкими проявами. У осіб старше 60 років частота синдрому складає близько 30% у чоловіків і близько 20% у жінок, а у осіб старше 65-70 років частота досягає і до 60%. У більшості випадків синдром апное уві сні спостерігається у пацієнтів з ожирінням.

     Факторами ризику розвитку СОАГС є анатомо-функціональні порушення, а саме: зменшення калібру верхніх дихальних шляхів, генетична схильність, паління, ожиріння, чоловіча стать, жіноча стать в постменопаузі, похилий вік.

         Як проявляється СОАГС?

   «Хропунів» підстерігають серйозні життєві проблеми: денна сонливість – 90%, зниження лібідо - 20-28%, артеріальна (резистентна до терапії, особливо в ранкові години) та легенева гіпертензія – 50-90%. Людей, які страждають від регулярних зупинок дихання уві сні, часто в нічний час турбує стенокардія. Нічні порушення ритму серця (аритмії) також тісно взаємопов'язані з явищами апное сну і є наслідком важкої гіпоксії. Характерною рисою таких аритмій є висока частота їх саме під час сну (до 40% хворих), особливо в періоди апное і повна або майже повна відсутність вдень. Внаслідок постійної нестачі кисню в організмі в осіб, у яких проявляються зупинки дихання уві сні, у 2-3 рази більший ризик ішемічної хвороби серця, вдвічі – інсультів.  До 30% раптових смертей під час сну може бути пов’язано із зупинкою дихання.

    Нестача кисню може вплинути також і на стан нирок. При порушеннях сну змінюється секреція гормонів. Це стосується секреції мелатоніну, гормону росту, тестостерону (статевий гормон відповідає за потенцію у чоловіків) і катехоламінів (що відповідають за серцево-судинні реакції в організмі). У дорослих людей гормон росту забезпечує жировий обмін і його нестача може призводити до ожиріння. Важкі форми апное можуть стати причиною розвитку когнітивних порушень.

   Невблаганна статистика свідчить, що автокатастрофи трапляються у 8-10 разів частіше при тяжких формах хвороби через засипання за кермом.

  ! Пацієнтові обов'язково необхідно звернутися до фахівця. Тільки таким чином можна з'ясувати причини захворювання і ступінь його розвитку.

    Діагностика СОАГС

  Пацієнтам рекомендується консультація отоларинголога з метою виявлення/виключення порушень прохідності верхніх дихальних шляхів, проведення (за показаннями) ендоскопічних та променевих діагностичних методів.

   «Золотим стандартом» діагностики СОАГС нині вважається полісомнографія - обс­теження, коли під час нічного сну пацієнта фіксуються (у динаміці) дані електроенцефалограми, електроокулограми, електроміограми підборіддя, електрокардіограми, повітряний дихальний потік (назальний/ротовий), торакоабдомінальні рухи, положення тіла, капнометрія, а також пульсоксиметрія.

   Лікування

  За результатами обстежень проводиться вибір методу лікування. При легкому ступені СОАГС застосовують консервативну терапію, починаючи із загальнопрофілактичних рекомендацій, які передбачають зниження маси тіла, відмову від паління, прийому алкоголю, снодійних препаратів та транквілізаторів, позиційне лікування, лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, тренування м’язів язика, глотки та нижньої щелепи. При ронхопатії  рекомендують спеціальні пристосування (носові смужки для розширення носових ходів, репозиційні ротові аплікатори, електромеханічні підбуджуючі пристрої). В певних випадках необхідна хірургічна корекція.

        ! Основним методом лікування при СОАГС (середньої тяжкості та тяжкому, а іноді за показаннями і при легкому) є СРАР-терапія, яка відрізняється ефективністю та безпекою, які підтверджені в багатьох дослідженнях за останні 30 років. СРАР-терапія (Continuous Positive Airway Pressure) фактично є різновидом неінвазивної допоміжної вентиляції легень.        

СРАР-терапія дозволяє підтримувати під час сну постійний позитивний тиск в дихальних шляхах протягом всього дихального циклу, що попереджає колапс м’яких тканин і унеможливлює виникнення апное. Перевагою СРАР-терапії є відсутність абсолютних протипоказань. В деяких випадках застосовують ВІРАР-терапію за допомогою апаратів, які створюють різний тиск на вдиху та видиху. Таким чином, досягається не лише відкриття верхніх дихальних шляхів позитивним тиском, а й неінвазивна допоміжна вентиляція легень. За показаннями до апаратів можна підключати подання кисню з концентратору.

  При застосуванні СРАР-терапії зменшується набряк верхніх дихальних шляхів, припиняється гіпоксія, знижується активація симпато-адреналової системи, знижується середньодобовий систолічний артеріальний тиск, зменшується ризик розвитку інфаркту міокарда (на 20%) і гострого порушення мозкового кровообігу (на 30%). СРАР-терапія поліпшує функцію зовнішнього дихання та газообмін, полегшує перебіг бронхіальної астми (зменшує запалення дихальних шляхів, спазм бронхіальних м’язів), нормалізує тонус сфінктера стравоходу, перешкоджаючи гастроезофагеальному рефлюксу. На тлі цієї терапії зростає тривалість життя хворих на хронічне обструктивне захворювання легень, зменшується інсулінорезистентність у діабетиків, знижується надмірна маса тіла у пацієнтів з ожирінням.

  Звісно, СРАР-терапія — це не етіотропне лікування, але дуже дієве, яке дозволяє покращити не тільки стан здоров’я, але і якість життя пацієнтів.

• Навчально-науковий інститут післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки