Що траба знати про СИНДРОМ ПОДРАЗЛИВОГО КИШЕЧНИКА
Патологія кишечнику не обмежується тільки запальними захворюваннями. Бувають випадки, коли на прийом приходить пацієнтка з товстою папкою обстежень, консультативними висновками десятків гастроентерологів. Перша фраза, яку ви чуєте від неї: «Доктор, Ви моя остання надія, допоможіть!». А вже потім починає скаржиться на порушення стільця (діареї або закрепи), інтенсивні болі в животі, які посилюються на тлі стресу, турбують протягом дня вже багато років. Ознайомившись з багатотомною історією хвороби, можна зробити однозначний висновок – у пацієнтки синдром подразненого кишечника (СПК).
СПК – це хронічне захворювання товстої кишки, широко поширене в світі: за даними досліджень воно зустрічається у 25% населення планети. СПК є найбільш частою причиною для консультації лікаря-гастроентеролога і другою за частотою причиною відсутності на роботі за медичними показаннями у світі. Та не вважаючи на це СПК є вельми делікатною проблемою. З цієї причини далеко не кожен пацієнт може пересилити незручність і своєчасно звернутися до лікаря..
Стійкий, хронічний характер болю є приводом для регулярного звернення пацієнтів з СРК до лікарів різних спеціальностей: терапевтам, гастроентерологів, хірургів. Зазвичай це супроводжується численними (нерідко дорогими) обстеженнями в спробі виключити, в тому числі, дуже рідкісні захворювання. Прийом великої кількості різноманітних лікарських засобів найчастіше призводить до тимчасового полегшення симптомів або не допомагає зовсім.
Що ж так дратує кишечник?
На жаль, на даний час немає чіткого уявлення про точні причини виникнення СПК. Передбачається роль психоемоційного фактору (гострий і хронічний стрес, тривожні розлади, депресія), спадковість (виявлені кілька генів, асоційованих з СПК), перенесені кишкові інфекції або запальні захворювання кишечника.
Незважаючи на відсутність розуміння точної причини виникнення СПК, медичній науці відомий ключовий механізм розвитку болю при цьому захворюванні – підвищена чутливість рецепторів товстої кишки до розтягування. У хворих на СПК навіть нормальний рівень розтягування товстої кишки газами і каловими масами викликає поява болю. Больовий сигнал передається в головний мозок, що в свою чергу може викликати стимуляцію кишечника, посилюючи його моторику і біль в животі, порушуючи частоту і консистенцію стільця. Тривале «роздратування» головного мозку може привести до появи скарг, зовсім не пов’язаних з кишечником: поколювання і болі в м’язах, головний біль і мігрені, порушення нічного сну, порушення сечовипускання без ознак ураження сечового міхура і т.п.
Як діагностувати СПК?
Саме характер болю в животі і пов’язаних з ним порушень стільця лежать в основі так званих «Римських діагностичних критеріїв» – простого способу запідозрити СПК на підставі характерних симптомів. Безсумнівно, встановлення діагнозу грунтується не тільки на скаргах пацієнта. Зазвичай проводиться лабораторне обстеження: клінічний і біохімічний аналіз крові, аналіз калу на фекальний кальпротектін (що виключає запальні захворювання кишечнику), дослідження калу на приховану кров, дисбіоз, гельмінти і найпростіші, визначення маркерів целіакії, проведення водневого дихальног тесту для діагностики синдрому надлишкового бактеріального росту. Проведення колоноскопії необхідне для для виключення дивертикулів, пухлин, мікроскопічного коліту та іншої органічної патології. Якщо у пацієнта немає так званих «симптомів тривоги» – крові в калі, лихоманки, нез’ясовного зниження маси тіла, а проведені обстеження не виявили патології, лікар має всі підстави поставити діагноз СПК.
Лікування СПК. Можливо головне в лікуванні цієї патології вміння вислухати і роз’яснити, так як такі пацієнти потребують більших затрат часу та витримки від лікаря. Гіппократ казав: «Деякі хворі, незважаючи на усвідомлення приреченості, одужують лише тому, що впевнені в майстерності лікаря».
Лікування СПК вимагає комплексного підходу і включає в себе дієтичні рекомендації, фізичну активність, медикаментозні препарати і немедикаментозні психотерапевтичні методики. Потрібно порекомендувати дотримання режиму харчуванні, обмеження напоїв з кофеїном (вони є стимулятори кишкової моторики), газованих напоїв, свіжих фруктів (не заборонені, але кількість їх обмежена).
Помірна фізична активність (ходьба, фітнес, повільний біг, їзда на велосипеді, плавання) достовірно покращує загальне самопочуття пацієнтів з СПК, а при переважанні закрепів може бути додатковим фактором для стимуляції стільця.
Медикаментозна терапія включає в себе призначення препаратів, що зменшують спазм (спазмолітики), послаблюючих препаратів у пацієнтів з запорами, ліків для зменшення діареї, а також допоміжних засобів (селективні кишкові антибіотики, пробіотики).
Неефективність вищеописаної терапії зазвичай є показанням для призначення антидепресантів. Препарати цієї групи високо ефективні в лікуванні пацієнтів з СПК, оскільки вони впливають безпосередньо на основний механізм розвитку захворювання – підвищену чутливість рецепторів кишки до розтягування. Нерідко призначення антидепресантів поєднується з немедикаментозної психотерапією, що покращує ефективність лікування.
У більшості закладів лікуванням даної групи пацієнтів займається команда професіоналів, яка складається з лікаря-гастроентеролога, психотерапевта, фізіотерапевта і дієтолога. Саме колегіальний підхід до проблеми сприяє більш швидкому відновленню пацієнта. На підставі результатів обстеження наші фахівці встановлюють діагноз і розробляють індивідуальний план лікування СПК. У комплексній схемі терапії присутні медикаментозні препарати, фізіотерапія, прийоми психотерапевта, рекомендації щодо нормалізації харчування і способу життя (за матеріалами ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України»).
_thumb_wide.jpeg)
_thumb_wide.jpg)
