Безплідний шлюб та допоміжні репродуктивні технології
В умовах економічної кризи, падіння народжуваності й високого рівня загальної смертності проблема охорони репродуктивного здоров’я населення набуває особливу соціальну значущість. Безплідність має значення не тільки для конкретних родин, але й впливає на суспільство в цілому, знижуючи соціальну й професійну активність репродуктивної групи населення.
ХХІ сторіччя характеризується значними досягненнями в галузі діагностики й лікування різних форм безплідності.
Основними науковими досягненнями, які дозволили частково розв’язати проблему безплідності, є наступні:
– розшифрування механізмів ендокринного контролю менструального циклу;
– впровадження в клінічну практику ендоскопічних методів діагностики і лікування;
– розробка й впровадження методів екстракорпорального запліднення (ЕКЗ) та інших допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ).
Збереження й відновлення репродуктивного здоров’я є найважливішим медичним завданням державного значення, розв’язання якого визначає можливість відтворення виду й збереження генофонду нації.
Згідно зі статистичними даними, від 8 до 15 % подружніх пар протягом репродуктивного періоду зустрічаються з цією проблемою (ВООЗ, 2017). При розрахунках на загальну популяцію це значить, що у світі налічується більше 100 млн подружніх пар, для яких проблема безплідності є причиною особистих страждань і нерідко – розпаду родини.
Безплідний шлюб – відсутність вагітності після 12 місяців регулярного статевого життя без застосування контрацепції при умові, що подружжя знаходиться у фертильному віці.
Розрізняють чоловічу й жіночу безплідність. Безплідність може бути первинною, коли в анамнезі немає вказівки на наявність вагітності за умови регулярного статевого життя без використання будь-яких протизаплідних засобів, й вторинною – коли були попередні вагітності (але після цих вагітностей протягом 1 року при регулярному статевому житті без застосування контрацепції наступна вагітність не настає.
Чоловіче безпліддя. Розрізняють секреторне – пов'язане із порушеннями процесу сперматогенезу (impotentio generandi) і екскреторне – виникає при порушенні виділення сперми (impotentio coeundi).
Основними факторами жіночої безплідності є:
- Трубний фактор – зміна прохідності і/або скорочувальної активності маткових труб.
- Перитонеальний фактор – перитубарні злуки, які змінюють співвідношення фімбріальних відділів маткових труб і яєчників, що перешкоджає транспорту гамет.
- Ендокринний фактор – порушення процесу овуляції внаслідок ураження гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи або загальних і системних захворювань.
- Матковий фактор – патологічні стани ендометрію, вади розвитку матки.
- Шийковий фактор – анатомічні й функціональні зміни шийки матки, що перешкоджають руху сперміїв або призводять до їхньої загибелі.
- Імунологічний фактор – вироблення антиспермальних антитіл (АСАТ) у жінки до сперміїв партнера.
- Не встановлені форми безплідності.
На даний момент існує ряд методик лікування безпліддя. Це традиційні; гормональне лікування, малоінвазивні методи (лапароскопія), інше медикаментозне лікування і допоміжні репродуктивні технології (ДРТ).
ДРТ- система методик, які використовуються при лікуванні безпліддя, при яких деякі етапи запліднення відбуваються поза межами організму людини.
Дані методики застосовуються, коли настання вагітності природнім шляхом неможливе через важкі або незворотні зміни в репродуктивній системі одного з сімейної пари або подружжя, або при неефективності традиційного лікування.
До методів ДРТ належать:
- штучна інсемінація спермою чоловіка або донора;
- екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ) із заплідненням ооцитів жінки спермою чоловіка або донора із наступним переносом ембріону (ПЕ) в порожнину матки;
- ЕКЗ із використанням ооцитів жінки-донора;
- ЕКЗ і ПЕ жінці-добровольцеві («сурогатне» материнство) для наступної передачі дитини (дітей) генетичним батькам;
- кріоконсервація ооцитів і ембріонів.
Профілактика безпліддя:
Так як причини, які приводять до безпліддя, самі різноманітні, то і профілактичні заходи не обмежуються лише в межах акушерсько-гінекологічної діяльності. До проведення цих заходів залучаються педіатри, терапевти, ендокринологи, венерологи, андрологи;
- необхідно профілактику безпліддя починати у дівчат ще із народження, попереджуючи можливе потрапляння інфекції в статеві органи від хворої матері;
- в шкільному віці та в період статевого дозрівання необхідно проводити профілактичні огляди лікарів-гінекологів;
- велике значення в профілактиці безпліддя займає просвітня робота серед жінок репродуктивного віку про шкідливість аборту, особливо першого, вибір оптимального методу контрацепції. В цьому питанні велику роль відіграють кабінети по плануванню сім’ї.
_thumb_wide.jpg)
