Академіки, віце-президенти та інші… гордощі хімфаку!

 

Відкрити хімічний факультет було не лише бажано, а й необхідно. Адже з  1945 року вже функціонували біологічний, медичний, історичний та філологічний. Зрозуміло, на двох перших потрібно читати хімію. А хімфаку не існувало. Рятував ситуацію ректор-хімік, який устигав викладати одразу на обох факультетах. Однак довго продовжуватися так не могло. І нарешті, 1946 року із запізненням, але тріумфально народився хімічний. Про історію, наукові дослідження, видатних випускників та ситуацію з абітурієнтами «Погляду» розповів декан Василь Лендєл.

 

Примхи історії

— Спробуємо розкласти все по поличках. Спершу існував хімфак, через рік його зробили хіміко-фізичним, далі до нас приєднали ще й математиків. Три факультети потіснилися в одному корпусі. Після того, як математики відділилися, до фізичного приєднали біологів, бо їх було мало. Таким чином виник хіміко-біологічний факультет. Насамкінець його поділили, і тепер окремо існує хімічний та біологічний. Ось так ми стали винятково хіміками, і відтоді почали випускати викладачів своєї дисципліни.

15 років тому, коли почав розпадатися Радянський Союз, на хімфаку відкрили нову спеціаль­ність, і нині функціонують два напрямки: «Хімія» й «Екологія».

 

Матеріальне забезпечення та секрети «виживання»

— Матеріально-технічна база, зрозуміло, зазнала великих змін. Що було на початку? Колби й пробірки... Минав 1946 рік, післявоєнний час, уявляєте? Реактиви мали, але загалом ситуація склалася така: на хімфак приїжджали викладати люди з України й колишнього Радянського Союзу. І кожен із них сам приносив те, що йому було необхідно для роботи. Бо знав: оскільки факультет лише відкрили — значить, тут нічого нема. Прилади й посуд доставляли ентузіасти, а реактиви потроху ми купували. Так із року в рік розвивалися. Утім колись давно в нас працювали фахівці звідусіль, а сьогодні весь викладацький склад — наші випускники.

Якщо говорити про НТР і про те, чи ми встигаємо, то не встигаємо. Бо немає коштів. Але завдяки випускникам, які досягли видатних успіхів, працюють у серйозних установах (і наукових, і комерційних), потихеньку-потихеньку живемо. Щиро кажучи, тримаємося на плаву, оскільки керуємося двома принципами: 1. Хто що може, те дарує... Ні, серйозно. Недавно з Києва нам надіслали атомно-емісійний спектрофотометр (канадського виробництва), який коштує 420 тисяч, а ми заплатили за нього символічну одну гривню. 2. Укладаємо договори про нау­ково-технічне співробітництво як із нашими науковими закладами (академічними інститутами), так і з іноземними. Таким чином синтезуємо речовини, бо маємо «добрі» руки, а для подальших досліджень об’єднуємося з іншими вишами. 

Один із напрямків розвитку сучасної техніки — кристали. І ми маємо їх на кафедрі неорганічної хімії. Тут, до речі, окрема історія. Спочатку підрозділ існував під згаданою назвою, потім його назвали кафедрою напівпровідникових матеріалів, після чого знову перейме­нували на кафедру неорганічної хімії. Дотепер синтезує кристали, які використовують у технічних розробках. Тобто і рідкі кристали, і кристали для лазера. Їх узагалі застосовують в усіх напрямках, де це лише можливо. Утім, якщо колись існував попит у зв’язку з функціонуванням військово-промислового комплексу, то тепер картина змінилася. Тим не менш, нині викладачі працюють ще старанніше й продовжують усебічно досліджувати кристали.

Що б там не казали, а якщо хочеш, аби тебе публікували у видатних журналах — мусиш «робити» сучасну науку. Дослідження, які проводили раніше — зовсім не ті, що нині. Тепер краще. За рейтингом «Scopus» (наукометрична база даних. — авт.), серед факультетів УжНУ хімічний посідає друге місце. Усе, як потрібно! 

 

Видатні випускники

— Спектрофотометр нам подарували не в рамках якоїсь акції. Насправді постарався наш випуск­ник Василь Бойчук. Він працює заввідділу в київській фірмі, котра продає прилади й реактиви.  

Загалом про успішних випускників хімічного факультету можна розповісти чимало. Нинішній віце-президент Академії наук України В’ячеслав Кошечко  — наш вихованець. Думаю, жоден із факультетів УжНУ таким похвалитися не може. До того ж ми випустили одного академіка, 5 членів-кореспондентів НАН та академіка Російської академії наук. Заступник директора Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І.Вернадського НАН України Василь Пехньо «прийшов» від нас. Учений секретар Інституту хімії води АН — також випускник. У принципі маємо вдосталь людей, котрих знають в Україні та за кордоном. До речі, один із наших вихованців уже 22 роки працює в Канаді. Хіміків УжНУ приймають повсюди, бо знають, що ми добре трудимося. 

 

Науково-дослідницька діяльність

— На кафедрі екології займа­ються моніторингом довкілля Закарпатської області й Угорщини. Був проект на Тисі. Спочатку юні науковці досліджували там лише водне середовище, пізніше — повітря й землю. Намагаються показати, де що в нас добре, а де — не зовсім.

Щодо аспірантів, то на всіх кафедрах є своя специфіка. Студенти, які навчаються за напрямом «Хімія», закінчують третій курс, і їх розподіляють між чотирма кафедрами: неорганічної хімії, аналітичної, органічної, фізичної та колоїдної хімії. Потім здобувачі фаху в групах по 10 осіб і більше починають слухати, крім загальних, спеціальні курси відповідно до свого напрямку.

Оскільки я органік, то говоритиму більше про них. Маючи студентів, які хочуть спеціалізуватися на кафедрі органічної хімії, ми читаємо їм свої предмети. Хлопці й дівчата проходять відповідну практику, виконують дипломні роботи спеціаліста та магістерські. Далі захищають дослідження й закінчують хімічний факультет. За результатами успішності кращих рекомендуємо в аспірантуру.

Відтак навчання три роки в стаціонарній, чотири — у заочній аспірантурах, захист робіт. До речі, на хімічному факультеті є спецрада із захисту кандидатських дисертацій, котра спеціалізується на неорганічній та аналітичній хімії. Спецради з неорганічної хімії ще можна знайти у Львові й Чернівцях. А ось спецрада з аналітичної хімії є тільки в нас, в УжНУ, а також у Київському університеті. Тобто на всю Україну їх тепер лише дві.

 

Експерименти

— На кафедрі неорганічної хімії з різних елементів або сполук синтезують кристали, потім їх досліджують фізично й хімічно. Якщо ви на органічній хімії, то синтезуєте нові органічні речовини, далі перевіряєте їх на біологічну активність. У майбутньому це може слугувати засобом боротьби з комахами, бур’янами або ж —  лікарськими препаратами. Після того, як органіки синтезують нову органічну речовину, доводять її склад, пропонують колегам, наприк­лад, біологам, досліджувати ці речовини, скажімо, на стимулятори росту.

Шлях від синтезу речовини до її використання досить тривалий і залежить від багатьох фахівців. Щоб підготувати лікарський препарат для продажу, потрібно спочатку перевірити, як він діятиме на тварин. І аж потім переходять до людей. Тобто процес довгий, але це нас не лякає.

 

Співпраця з іншими вишами

— Ми маємо договір про нау­ково-технічне співробітництво з                                                        23 науковими центрами України й за кордоном. Поляки, словаки, чехи, угорці, румуни — контактуємо з усіма. Важливі наукові партнери — Німеччина та Франція. Половина України з нами співпрацює.

 

Чим найбільше пишаються

— Маємо колектив, який готує справді хороших спеціалістів. Про це свідчить хоч би те, що тут усі викладачі й наукові співробітники — випускники нашого факультету. Проблем із конкурсом на хімію та на екологію як не було, так і нема. Ми впевнені: ті, хто йде вчитися до нас, дійсно хочуть стати хіміками або екологами. То «не мама хотіла», бо, як правило, батьки жадають інших пріоритетів. Мода — звісно, добре, але вона проходить, а їсти хочеться завжди. І тому без хімії нам ніяк не обійтися.

 

Цьогорічний набір студентів

— Ми, слава Богу, заповнили всі місця. Якщо вас цікавить моя думка, то це була така політика Міністерства. Чому? Потрібно зменшити кількість студентів на державному замовленні й відповідно кількість вишів України. Я розумію, що навчальних закладів багато, але не таким же методом економіку покращувати!? Якщо ще декілька років отак пропустимо, якщо фізики й математики не матимуть набору — утратимо значну кількість «природничників».

Ось колайдер що робить? Там збираються фізики з усього світу, із нашого університету зокрема. Тобто «природничники» завжди були, є й будуть потрібними. Бо ж необхідно матеріально щось виробляти.

Я розумію, наша держава молода, ми ще не стабілізувалися в розвитку до такого рівня, аби було гармонійне співвідношення між усіма напрямками. Але погодьтеся: на окремих спеціальностях студентів забагато. Водночас природничі факультети втратили популярність у зв’язку з тим, що в державі слабка економіка. Якби запрацювали заводи та військово-промисловий комплекс — і фізики, і математики, і хіміки, і екологи, і біологи знайшли б собі роботу досить легко... А поки мусимо терпіти.

З усіх сил намагаємося підтримувати напрямки «Хімія» та «Екологія», бо вони дійсно потрібні Україні. До прикладу, є золото, так? Для того, щоб його добувати, обробляти й переробляти, необхідні хіміки й екологи.

На Великоберезнянщині зна­й­шли родовище газу. Там саме потрібні наші спеціалісти. Не забувайте, якщо зробили свердловину, то її не так просто закрити назад: необхідно експлуатувати, інакше доведеться спалити. У студентські роки я бачив, як таке робили в Сибіру: набурили, а використати не змогли. Ось і «обігрівають» землю-матінку. До такого призводить нестача спеціалістів.

Елізавета ЗЕЛЕНЮК,

• УжНУ - 73,
• Хімічний факультет (Навчально-науковий інститут хімії та екології)