Людина незвичайної енергії і непохитної сили волі, він володів глибокою логікою мислення, мудрістю, почуттям гумору і неймовірною працездатністю. Всі доповіді і виступи на різних форумах писав тільки сам, і вони були неперевершеними за змістом і методикою викладу, логічною послідовністю і переконливістю.

В Ужгородському університеті працював з 1956 року – старшим викладачем, завідувачем кафедри загальної фізики, деканом фізико-математичного факультету, проректором з навчальної роботи і ректором. У 1963 р. він створив і очолив кафедру фізики напівпровідників, чим започаткував новий напрям наукових досліджень, фактично наукову школу в галузі фізики і уже незабаром досягнення колективу стали відомі не лише в Україні, але і за кордоном. У 1972 р. з його ініціативи при кафедрі була створена Проблемна науково-дослідна лабораторія синтезу і комплексних досліджень властивостей нових напівпровідників складної сполуки, а в 1992 р. на її основі – Науково-дослідний інститут фізики і хімії твердого тіла. Нині ця кафедра разом з НДІ є визначним у країні та світі науковим центром. Понад 100 випускників кафедри захистили кандидатські, а 33 – докторські дисертації. Члени кафедри тричі ставали лауреатами Державної премії України в галузі науки і техніки.

Саме під керівництвом Дмитра Венедиктовича наш університет став відомим навчальним, науковим і культурним центром Карпатського регіону, знаним не тільки в Україні, а й далеко за її межами.

Розвиток народного господарства і культури Закарпатської області в 60-х і 70-х роках ХХ століття вимагав забезпечення кадрами нових професій, в тому числі економістів та інженерів. З цією метою у 1963 році з ініціативи Дмитра Венедиктовича було відкрито Ужгородський загальнонауковий факультет з чотирма відділеннями, в тому числі й економічним, яке стало основою майбутнього факультету. Очолив цей факультет професор І.М. Мешко. В цьому ж році відкрито такий же Виноградівський загальнонауковий факультет з відділенням загальнотехнічного, де навчалися в основному студенти східної частини області.

На цих факультетах навчання проводилося лише на перших трьох курсах, після чого студенти у централізованому порядку переводилися в інші виші України, або основні факультети нашого університету. Це була нова і важлива справа у підготовці спеціалістів. На цих факультетах здобули освіту без відриву від виробництва багато вчителів, працівників заводів і фабрик, сільського господарства, торгівлі, установ громадського та державного управління. Багато випускників цих факультетів стали відомими керівниками заводів, фабрик, директорами і завучами шкіл, головами колгоспів і радгоспів, керівниками районних і обласних державних і громадських установ.

У 1966 р. було відкрито новий факультет – романо-германської філології, а фізико-математичний поділено на два окремі: фізичний і математичний. В ті роки у Мукачеві, Міжгір’ї, Рахові працювали постійно діючі консульт-пункти, куди виїжджали за графіком викладачі для надання допомоги студентам, або тим, хто готувався до вступу в університет.

За часів ректорства Д.В. Чепура велика увага зверталась на зміцнення матеріально-технічної бази університету, в тому числі й забезпечення житлом студенів і викладачів. Зокрема було побудовано три гуртожитки, кілька багатоквартирних житлових будинків для викладачів, спортивний комплекс, спортивно-оздоровчий табір «Скалка». У 1974 р. розпочато будівництво головного аудиторно-лабораторного корпусу.

Традиції і методи, закладені ним, успішно розвивалися і вдосконалювалися і в наступні періоди діяльності університету до теперішнього часу.

Професор Д.В. Чепур був яскравою особистістю великого масштабу як вчений-фізик та організатор вищої школи європейського рівня. І цим ми пишаємось.

Іван Чаварга,

кандидат історичних наук, доцент,

проректор з навчальної роботи УжНУ (1965-1981рр.)