Новини

17.04.2020
207

«Людству не вистачає солідарності, а також світових величин у політиці» Проректор УжНУ — про «середньовіччя 2019—2020 років» і роль міжнародної університетської комунікації

«Людству не вистачає солідарності, а також світових величин у політиці»
Проректор УжНУ — про «середньовіччя 2019—2020 років» і роль міжнародної університетської комунікації

Проректор з науково-педагогічної роботи, перша в Ужгородському національному університеті доктор політичних наук, професор кафедри політології та державного управління Мирослава ЛЕНДЬЕЛ уже п’ять років поспіль забезпечує успішне функціонування напрямку міжнародних зв’язків. Про його розвиток та її бачення сучасних процесів — наша розмова.

«ПРИЙШЛО УСВІДОМЛЕННЯ, ЩО ПІДРУЧНИКИ, ЗА ЯКИМИ МИ ВЧИЛИ ІСТОРІЮ, ПЕРЕКРУЧЕНО ВИСВІТЛЮЮТЬ ПОДІЇ ХХ ст.»

 — Потяг до історії у вас ще зі школи?

 — До дев’ятого класу я вибирала між історією та математикою. Можливо, тому, що у мене були дуже хороші вчителі — Юрій Мудра та Іван Копча. На жаль, обидва вже покійні. Вони пропонували мені вступати відповідно на історичний і математичний факультети. Дуже добре пам’ятаю, як наприкінці 9 класу навіть кидала монетку, і вона випала на історію. Цей вибір був символічним, адже я закінчувала школу 1989 року — в період горбачовської «перебудови». Мене захоплювало читання популярних журналів «Новое время», «Огонек» — адже в них друкувалося багато публікацій на теми, які раніше були замовчуваними. Прийшло усвідомлення того, що підручники, за якими ми вчили історію, перекручено висвітлюють події ХХ ст. У нас був дуже ерудований клас, і ми регулярно обговорювали теми сталінізму, політичних репресій, дисидентства, дискутували щодо майбутнього Союзу. Не можу не згадати нашого класного керівника, вчителя англійської мови Марію Гечко і завуча з виховної роботи, теж «англійця», пізніше багаторічного директора школи Михайла Мейгеша. З ними ми обговорювали все! І саме вони «не відкрутили» нам голови, коли 1987-го чи 1988 року старшокласники — саме з ініціативи нашого класу чи не єдині в місті визнали роботу комсомольської організації незадовільною.

 — Чи вкладаються сьогоднішні політичні процеси у теоретичні постулати політології?

 — Класична політична наука ХХ століття ґрунтується на принципах раціоналізму, інституціоналізму, прогресивізму. Дотримуватися цих парадигм тепер складно. Останньою темою курсу «Сучасна зарубіжна політологія», який я колись викладала, був «Постмодернізм у політиці». На початку 2000-х років студенти не дуже сприймали цей дискурс, все здавалося логічним та передбачуваним. Так само надуманою здавалася завершальна тема «Глобальні проблеми людства». А сьогодні вже переконувати в доцільності цієї проблематики нікого не потрібно: популізм, хайп, ірраціоналізм, дилетантство стали звичним «джентльменським набором» для багатьох політиків, та й для людей, які оприлюднюють свої дописи в інтернет-просторі як політологи. Тим часом глобальні лиха, які атакують Землю: повені, пожежі, зміна атмосфери, неконтрольована міграція, надмірне зростання і посилення технологій, які контролюють поведінку людини, — очевидні і для скептиків. Пандемія COVID-19 — це своєрідна «вишенька на торті», яка мала б спонукати людство задуматися над своєю роллю в ноосфері — часто згадую цю надзвичайно цікаву концепцію В. Вернадського, а також про споживання. Дуже поважаю багато немарксистських постулатів: і постмодернізм, і глобальна криза мають відчутне економічне підґрунтя. Втім (я непереборна оптимістка), за «середньовіччям 2019—2020 років» неодмінно настане епоха Відродження. Людству не вистачає солідарності, а також світових величин у політиці масштабу Вінстона Черчілля, Шарля де Голля, Конрада Аденауера... На жаль.

«УжНУ Є ПОТУЖНИМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ КОМУНІКАТОРОМ ДЛЯ ВСЬОГО ЗАКАРПАТТЯ»

 — Сфера вашої відповідальності — міжнародна діяльність УжНУ. Як вона розвивається в останні роки?

 — Наш університет мав контакти з вишами сусідніх держав починаючи ще з 1960-х років. Зі здобуттям Україною незалежності чи не кожен факультет ставав ініціатором нових договорів, які сприяли спільним науковим проєктам, організації міжнародних форумів, обмінам викладачів і студентів. За останні роки інтернаціоналізація університету набула системного характеру: маємо чіткі пріоритети — збільшення кількості обмінів викладачів та студентів із залученням до викладання іноземних лекторів; формування програм, які сприяють студентам під час навчання в УжНУ принаймні протягом семестру навчатися за кордоном; залучення коштів міжнародних програм у формі грантів для інституційного розвитку університету, його освітніх і наукових пріоритетів.

Крім того, присутність іноземних студентів в університеті (а їх є орієнтовно 1700 осіб) змусила колег-викладачів удосконалювати володіння англійською мовою, що дає їм можливість більш впевнено почувати себе на міжнародних конференціях, готувати статті для престижних видань. Ми стали краще розуміти, що є різні культури, національності. Нас теж почали сприймати як міжнародний університет, оскільки в багатьох рейтингах береться до уваги наявність орієнтовно десяти відсотків іноземних студентів, а ми маємо 15%. І певна річ, також фінансова основа університету.

Радує, що робота колег над удосконаленням своєї мовної кваліфікації, розробки спільних навчальних планів, написання грантових проєктів, а отже, навичок комунікації з різними партнерами якраз у 2019—2020 роках дали достойні результати. Почали реалізовувати п’ять грантів сумарною вартістю приблизно 1 млн євро, що, поряд зі зростанням мобільності студентів та викладачів, сприяє входженню університету у світові рейтинги. Усі вони засвідчують, що за показником міжнародної співпраці — інтернаціоналізації Ужгородський національний входить у десятку кращих університетів країни. У цьому заслуга всіх працівників університету, які активно контактують з колегами за кордоном, але особливо хочу подякувати підрозділам, з якими маю честь працювати, відділам міжнародних зв’язків і з питань роботи з іноземними студентами.

Ще один важливий момент полягає в тому, що УжНУ є потужним інтелектуальним комунікатором для всього Закарпаття. На базі університету проводиться багато конференцій не лише суто науково-освітнього, а й соціально-політичного характеру, коли науковці обговорюють гарячі питання міждержавних відносин, транскордонного співробітництва, і фаховий рівень дискусії часто є вищим, аніж у столицях. Річ у тім, що науковці та практики, які збираються у нас, знають питання, які обговорюються, «наживо». Переконана, що Ужгородський національний університет відігравав, відіграє і в майбутньому виконуватиме роль найбільш стабільної інституції регіону, громадського комунікатора, який гідно виконує свою місію, незважаючи на зміну суспільних режимів, політичних команд, конструкції влади, адміністративно-територіального поділу. Нещодавно один політик сказав, що по-доброму заздрить людям, які працюють в університеті: «Ви — капсула, яка не залежить від кон’юнктури, і ви бачите результати своєї роботи». Кращого компліменту нашому колективу годі й уявити.

«У МЕНТАЛЬНОМУ, ЕМОЦІЙНОМУ ВИМІРАХ ІТАЛІЙЦІ БЛИЗЬКІ УКРАЇНЦЯМ, ЗОКРЕМА ЗАКАРПАТЦЯМ»

— Який позитивний досвід виносите із закордонних поїздок?

 — Кожна країна має свої особливості, і управлінцям необхідно їздити за кордон і переймати добрий досвід колег та партнерів. Намагаюся в кожному університеті, де буваю, знайти деталь, яку можна запозичити. У когось це стиль управління, у когось — облаштування приміщень, інфраструктури, у когось — організація навчального процесу, дистанційного навчання, комунікації, громадська роль закладу. Сила університету в тому, що він автономний і кожен може організовувати своє життя по-своєму. Мені дуже приємно, що й у нас навчаються не лише іноземні партнери, а й українські. Вважаю, що ми на тлі європейських університетів виглядаємо достойно.

— Які країни найбільше захоплюють вас у сенсі гармонійно облаштованого життя?

 — Дуже комфортними для життя є німецькомовні країни — Австрія, Німеччина, скандинавські, зокрема Швеція. Однак ментально ми не дуже схожі на ці нації, тому не так легко запроваджувати норми, притаманні цим суспільствам, хоча на Закарпатті уже можна потрапити у своєрідні «австрійські» острівці. Відпочиваю душею і серцем, згадую увесь курс всесвітньої історії, коли буваю в Італії. Для мене там ідеальний баланс природи, історії, культури, стилю життя, відкритості, незважаючи на всі соціально-економічні та політичні проблеми, які має ця країна. У ментальному, емоційному вимірах італійці близькі українцям, зокрема закарпатцям. Можливо, тому нам там комфортно. У плані літнього відпочинку — неймовірне поєднання моря, природи, прибережних міст, це Хорватія. А загалом Україна — з її різноманітними ландшафтами, історією, культурою, відкритістю, «невестернізацією», енергійними й талановитими людьми — має все необхідне для комфортного життя своїх громадян і щоб туристи з інших країн приїздили до нас із задоволенням.

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, "День"
Категорії: