Спортсмени – чи медики?

Багатостраждальний колись факультет фізичного виховання та спорту, сьогодні успішний здоров’я людини – яблуко розбрату між загальноуніверситетською кафедрою фізичного виховання і керівництвом факультету. Чому?

Це запитання я ставив собі 365 днів поспіль. І почав рівно рік тому. Не відповів. Пригадую Мюнхаузена, той що барон. І ту боротьбу з вітряками…

Та жийте собі дружно. Вступна кампанія вже під носом, а ті, хто наймані студентами, замість того, аби профорієнтацією займаються, з диверсією граються. Мені соромно, образливо і, насамперед, дивно. Мені набридло мовчати, бо я люблю спорт, я живу заради нього, хоч і не є спортсменом. Я не хочу, аби Ви повторювали моїх помилок. Тому веду інформаційну війну за спортивні об’єкти в краї і не тільки.

Та що ж я про себе. Про факультет поговоримо. І розставимо всі крапки над «і». На відверту і жорстку бесіду погодилась декан Олена Дуло. Отже, поїхали… Точніше, побігли.

– Перепрошую за провокаційне перше питання, але впродовж року, саме перед стартом вступної кампанії, багацько розмов точиться, що на факультеті здоров’я людини готують саме медиків, а не спортивних тренерів чи то викладачів фізичної культури і спорту…

– Віталію, хто говорить? Чому говорять? Ні, я не запитаннями на запитання відповідаю. Це риторика. Кому, як не Вам, добре відомо: коли про людину говорять, добре чи погано – значить вона чогось та й вартує. У нашому випадку, про структурний підрозділ УжНУ. Наш факультет готує залежно від освітньо-кваліфікаційного рівня: бакалавр чи магістр, фахівця із фізичної реабілітації, вчителя чи викладача фізичного виховання. Скажіть будь ласка, Віталію, а кого готували у 2001 році, коли було засновано факультет фізичного виховання та спорту? Знову сама відповім, перепрошую за егоїзм. Наболіло просто. Та знову ж фахівця із фізичної реабілітації, вчителя чи викладача фізичного виховання. Ми маємо ліцензію до 2021 року. Що змінилось окрім назви факультету і відновлення інфраструктури? Нічого. Хоча ні, конкурс виріс.

– Більше того, багато скарг, мовляв, спортсмени у Вас не вчаться. А 32 майстри спорту – це не показник?

– Показник це чи ні – хай спортивна громада краю вирішує. 32 майстри спорту (чемпіони України, Європи, світу) – це студенти виключно денної форми навчання… Плюс, більше того, близького 20 Ваших улюблених футболістів у нас вчаться. А де їм вчитися, як не у нас. Відверто, дуже б хотіла, аби абітурієнти, спортивні абітурієнти, які мають досягнення у спорті, мали і пільги при вступі. Та не маю я такого впливу на профільне міністерство. На жаль, не маю. А більшість великих вишів мають більше держзамовлення, та це вже інша історія. І про неї згодом. Єдине, що ми могли і що зробили, аби талановиті спортсмени мали більші шанси вступити, підняли нормативи з фізичної підготовки.

– Відверто, злі язики дислокуються на кафедрі фізичного виховання, яка, до слова, є загальноуніверситетською і не входить до структури факультету. Комусь з її складу потрібна посада?

– За інших я не звикла говорити. Це аморально. Можу сказати про себе. За посаду я ніколи не боролась і не буду. Зазначу єдине, вважаю, людина на посаді повинна бути рівно стільки, скільки її хоче бачити колектив. Повірте, якби відсотків хоч 20 моїх колег були проти мене, я б дня не залишилась на посаді. Посади – явище тимчасове, а людяність – вічна. Останнє для мене значно важливіше.

– І все ж, маючи хороший настрій, поговоримо про хороше. Останнього більше, ніж поганого. Насамперед про інфраструктуру. Вона значно покращилась.

– За три роки збільшено аудиторний фонд, облаштовано 2 мультимедійні лекційні приміщення. Збудовано за кошти викладачів лабораторію для науково-дослідної діяльності, придбано обладнання. Взагалі на всьому факультеті проведено ремонтні роботи. Про реконструкцію спортивної зали Ви й самі знаєте. Та це не моя заслуга, це заслуга всього колективу та й керівництва УжНУ. Один в полі – не воїн. Я маю хорошу команду і я цим пишаюся. Спасибі, колеги.

– Тож якого біса, вибачте за слово, спортивний зал, футбольне поле, басейн вивели з підпорядкування факультету?

– Не такий він страшний, як Ви його малюєте. Я про біса. Усе, що не робиться – робиться до кращого. Це рішення ректора і воно, певно, правильне. Я роботи маю через вінця. Знаєте, кожен повинен займатися своєю роботою. І спортивна база із хорошим керівником, сподіваюсь, розвиватиметься ще з більшими обертами. Приноситиме користь нашим студентам. Насправді, ніхто ж її не забрав, не приєднав до свого будинку, не взяв у приватну власність. Спортивна база, де була – там вона і є. Підіть і переконайтеся.

– Знаю, що маєте наміри заявити футбольну команду, виключно зі студентів факультету, у чемпіонат Ужгорода. Жінка-президент сьогодні рідкість…

– Це ініціатива наших студентів. Я просто її підтримую. На жаль, не настільки обізнана у футболі як Ви, то про жеребкування кубка міста прочитала в інтернеті. Сподіваюсь, що на чемпіонат ми ще встигнемо, звісно, якщо нас приймуть у Вашу футбольну сім’ю. Чесно, потенціал є. Уже зазначала, на факультеті цей вид спорту в пошані. Форму вже придбали, м’ячі маємо. Ще арбітрів і вперед.

– Незабаром вступна кампанія. Споглядав за статистикою і конкурс сьогодні у Вас шалений. Формула успіху.

– Правильно Ви зазначили, ми наймані студентами працівники. І ми все для них робимо. Наш показник роботи – конкурс при вступі. Тут багато складових: професійний професорсько-викладацький склад, умови навчання, попит на ринку праці. Наш студент конкурентоспроможний. Чекала від Вас питання – чому факультет «Здоров’я людини». Не отримала, а дарма. Ви ж часто говорите: чим більше грошей, ентузіазму ми вкладемо в спорт сьогодні, тим менше завтра витратимо на ліки. Ось Вам і відповідь. Сьогодні, до прикладу відвідувачі фітнес-центру не хочуть лишень красиво виглядати. Вони хочуть бути здоровими. Наші випускники задовольняють їх потреби. До всього, Ви знаєте, наскільки складно сьогодні працевлаштуватися. Це не стосується наших вихованців. Хочеш бути тренером – ласкаво просимо, викладачем фізичного виховання – вперед. Наведу Вам один приклад. Маємо вихованця, який працює у школі. Він веде дві дисципліни: фізичне виховання і основи здоров’я. Увечері ж бо надає послуги фізичної реабілітації людям, які втратили працездатність. Тому судіть самі.

– Студент сьогодні різний, та, чесно, він любить свій професорсько-викладацький склад. Як підсумок, три роки поспіль Ваші підопічні віддячують перемогами на різного роду конкурсах.

– Кажуть, спортсмени, окрім фізичних навантажень, ні з чим не товаришують. Це абсурд. От, до прикладу, три роки поспіль наші вихованці стають кращими у творчому конкурсі «Студентська весна». Вони перші в університетській спартакіаді. Вони перші на чемпіонатах з різних видів спорту на різних рівнях. Спортсмени завжди прагнуть буди першими. На щастя, нашим це вдається. І, повірте, ми це цінимо. Більше не хвалитиму, аби не наврочити. Студенти – наші діти, а батькам хвалити дітей, не гоже.

– Порівнювати курси – справа невдячна. Але все ж. Є улюблений?

– Ви мене сьогодні весь час провокуєте і тепер у Вас це вийшло. Для мене всі рідні, але третій курс… Третій курс трохи кращий, ніж інші. А інші – найкращі. На третьому курсі, відверто, відсотків 50 спортсменів. Тут зібрані і футболісти, і гандболісти, і гирьовики. Вони не лишень можуть гордитись своїми досягненнями у спорті, а й і в навчанні також. Тому, вибачте, але на Ваше друге питання вони вже образились (чи вчаться спортсмени – авт..).

– На якого спудея очікуєте в цьому році?

– В цьому аспекті я не дуже скромна людина. Звісно, із хорошим рівнем знань. Та, найголовніше, з безмежною любов’ю до спорту і не меншим бажанням стати переможцем Олімпійських Ігор. Ми всі працюємо над розвитком спортивної галузі краю і наші випускники повинні бути з нами солідарні. Саме на таких студентів ми чекаємо.

– Ви амбітна людина, плани у Вас, звісно, також амбітні. Чого ще чекати від вашого колективу у цьому році?

– Від колективу чекати лишень хороших справ, однозначно. Якщо не багатослівно, успішно завершити навчальний рік, провести на належному рівні вступну кампанію. Реалізувати грантову програму зі словаками, яка передбачає 5 спільних заходів з водних та зимових видів спорту, велотуризму. Не люблю обіцяти, тому коли щось зробимо, Вас обов’язково повідомимо.

– Ректор, без сумніву, людина зайнята, проте спорт любить. Чи відчуваєте його підтримку?

– Аякже. Насамперед, Володимир Іванович – людина спортивна. Він жодного разу не відмовив у сприянні студентам, які їхали на олімпіади, спартакіади, чемпіонати України, Європи та світу. Зрозуміло, престиж університету напряму залежить від досягнень, спортивних досягнень, його студентів на загальнодержавній та світовій аренах. Наш університету у цьому аспекті задніх, погодьтеся, не пасе. Я вдячна пану Смоланці і за те, що 22 березня 2013-го на засіданні робочого вишу він підтримав доцільність створення у структурі факультету здоров’я людини кафедри основ здоров’я.

– Ви – не спортсменка. Я теж. Але Ви хороший менеджер. Про мене хай говорять інші. А за Вас говорять справи. Успіху!

Ось такі то пироги, мої любі друзі й вороги. Смачного, спортивні кулінари. Гадаю, все зрозуміло. Честь, хвала і слава, здоровому глузду! О, ледь, не забув. Готують на факультеті і викладачів фізвиховання, і реабілітологів (не медиків), і, що найголовніше, конкурентоспроможних фахівців.

Віталій Біровчак

• Факультет здоров'я та фізичного виховання