Новини

29.12.2017
511

Михайло Рошко – про 10-ліття «Джинсового покоління»

Михайло Рошко – про 10-ліття «Джинсового покоління»

Рік, що от-от мине, став ювілейним і тому особливим для декана факультету романо-германської філології УжНУ Михайла Рошка. Саме 10 років тому, у 2007-му, Михайло Михайлович презентував творчість найкращих сучасних закарпатських письменників у альманасі «Джинсове покоління». Без перебільшення, ця книга стала етапною у розвитку крайової літератури. За влучним висловом Шевченківського лауреата Мирослава Дочинця, як уся велика російська література, за словами Достоєвського, вийшла з «Шинелі» Гоголя, так уся сучасна закарпатська література вийшла із «джинсів» Рошка.

Натхненник і упорядник «Джинсового покоління» пригадав, як замислював і реалізовував ідею неординарної і яскравої презентації найкращих представників закарпатського письменства.

Михайле Михайловичу, чи пам’ятаєте, як у вас народилася ідея зібрати в одній збірці твори найцікавіших авторів сучасної закарпатської літератури?

Звичайно, пам’ятаю. Річ у тім, що в часи перебудови і потім у 90-х роках минулого століття до нас потоками прийшла література, яка раніше була заборонена. Твори були різні – і якісні, і не дуже. Читач був буквально заполонений новинками, і відійшов від читання закарпатської літератури. Ми мали хороших письменників старшого покоління, яких не читала наша молодь, і мали студентів, які читали книжки, але не закарпатських авторів.

От я і подумав: як би через цю прірву перекинути місток? Вирішив зібрати спочатку своїх однолітків. Бо повважав, що ми, можливо, ближчі до молоді і цікавіші їй. І зібрав. Василь Кузан, Сергій Федака, Тетяна Ліхтей, Оксана Луцишина, Олексанр Гаврош, Петро Мідянка, Мирослав Дочинець – з усіх них лише Мідянка був на той час дуже відомим, хоча ще не мав Шевченківської премії. А Мирослав Дочинець, скажімо, навіть ще не був членом Спілки письменників. Зараз він – один із найуспішніших українських авторів.

Чому назвали альманах саме так?

Назвав нас «джинсовим поколінням», бо ми вже були тими хлопцями й дівчатами, які починали носити джинси в школі. А потім узяв ще й молодих авторів, у моді в яких також були джинси, – Андрія Любку, Ірисю Ликович, Ірину Надворну, Тараса Ващук. І два покоління об’єднав.

Ми почали презентувати цю книжку в кафе і барах. Це було щось нечуване – читати поезію і шматки прози в барах! Але з того часу цей рух і донині існує – молодь починає презентувати себе в кафе, збираючи своїх однолітків на оригінальні творчі вечори. Буквально кілька тижнів тому мене запрошували на такий вечір. Значить, започаткований «джинсовиками» рух живе.

Цікаво, що майже всі автори «Джинсового покоління» нині мають успіх в українського читача…

Справді, сталося так, що «вистрелили» всі ці письменники, в тому числі дуже молоді, за яких мені казали – нащо ти їх туди набрав... Зараз це найзнаменитіші представники сучасної закарпатської літератури. Мідянка став Шевченківським лауреатом, Дочинець не був відомий, але став одним із найпопулярніших письменників України і Шевченківським лауреатом, твори Саші Гавроша включені в шкільну програму і стали основою для фільмів. Беремо молодь: Любка Андрій – феноменально успішний і знаний уже за межами України,  Ірися Ликович – популярна авторка маси романів, Тарас Ващук буквально недавно презентував в Ужгороді книгу «Україна в пісках», яка вийшла у видавництві «Фоліо» цього року. Майже кожен став успішним і відомим.

Я всіма ними пишаюся, своїми джинсовиками…

А от цікаво, ви якось аналізували тексти цих авторів, науково визначали їх потенційну успішність?

Ні, не аналізував. Напевно, просто маю добрий нюх, - усміхається, - вгадую і відчуваю наперед, що буде важливим і успішним.

До речі, через рік, у 2008-му вийшла другий альманах – «Корзо». Він став продовженням «Джинсового покоління» і також мав великий успіх.

Раніше ви публікували і власні художні твори, видавали книжки. Але вже доволі давно не радували читача новинками… 

Не вистачає часу. Зайнятий лекціями, викладаю себе в університеті, багато часу і сил займає робота декана. Крім того, я започаткував відеолекції, які, до речі, теж мають великий успіх. Одне слово, більше зосереджений на викладацькій роботі.

Але зараз потроху повертаюся і до літератури. Зібрав усі свої оповідання, які видавалися у різних альманахах, журналах і збірках, і підготував книгу, яка вийде на початку наступного року у «Видавництві Олександри Гаркуші». Тож новинка для поціновувачів моєї творчості все-таки буде…

 

Розмовляв Ярослав Світлик 

Фото Сергія Гудака

Категорії: