Літній університет: екскурсія до замку Сент-Міклош та до Палацу Шенборнів
СЕРЕДА, 13 ЧЕРВНЯ
Черговий екскурсійний день у програмі Літного університету. Цього разу дорога пролягла до Чинадієва і до замку Сент-Міклош, де зовсім недавно відлунав уже знаменитий міжнародний фестиваль середньовічної культури «Срібний Татош». Традиційно екскурсію для слухачів Літнього університету провели студенти факультету туризму та міжнародних комунікацій УжНУ – Марія Заболотна і Дмитро Ковнір. 
Ужгородські школярі дізналися, що у 2001 році Громадське об’єднання «Калган-А», до складу якого входять художники і краєзнавці, взяло на себе зобов’язання зберегти цю важливу історичну пам’ятнику, споруджену у 15 столітті.
Під керівництвом художника Йосипа Бартоша середньовічна твердиня стала культурно-мистецьким та туристичним центром, відомим далеко за межами нашого краю. 
Сент-Міклош – це замок-музей зі своєю романтичною історією. Молодь почула історію кохання чарівної княгині Ілони Зріні до молодого короля куруців Імре Текелі, за якою свого часу пильно спостерігала уся західноєвропейська знать. Атмосфера замку просто надихає на романтику і ніжність…
Слухачі Літнього університету з інтересом оглянули середньовічний замок-фортецю зазираючи буквально у всі закутки і фотографуючи на згадку «мешканців» замку. 
Далі за планом – переїзд до Палацу Шенборнів. 
Будівля замку має своєрідну родзинку: її побудовано за астрономічнім принципом. Це означає, що кожний елемент споруди не тільки виконує свою практичну функцію, але й має символічне значення. Так, кількість вікон становить 365 – за кількістю днів року. Ще одне віконце замуроване на випадок високосного року. Димоходів у палаці – 52 – стільки ж, скільки у році тижнів. Входів 12 – за числом місяців, а кути замку прикрашають 4 вежі, що відповідають 4 порам року. Шпилі оздоблені флюгерами й курантами, а на одній з веж встановлено дзвін, що відбиває кожну годину. 
Ужгородські школярі також прогулялися до Джерела краси. Згідно з переказами, якщо вмитись у ньому – людина довго не будете старіти. Молодь перевірила цю легенду, заодно набравши цілющої водички у пляшки. Про запас… 
Традиційно, на завершення поїздки – «обряд» кидання монетки, щоб повернутися у місце, яке вразило і сподобалося, ще і ще.
