Новини

09.10.2017
1023

Патріарх закарпатської історичної науки. До 90-річчя з дня народження професора Івана Гранчака

Патріарх закарпатської історичної науки. 
 До 90-річчя з дня народження професора Івана Гранчака

 Науковій громадськості України та сусідніх держав добре відоме ім’я доктора історичних наук, професора Івана Михайловича Гранчака. Він півстоліття був у центрі науково-культурного і громадсько-політичного життя Закарпаття. Проявив себе як талановитий науковець, чудовий педагог, адміністратор навчально-виховного життя у виші, тощо. З плином часу стає зрозумілим, яке місце він займає в історії Срібної Землі. І не тільки.

Іван Михайлович народився 7 жовтня 1927 року в селі Нове Давидково, що на Мукачівщині, в родині Марії та Михайла Гранчаків. Бог дарував їм 11 дітей, але вижило тільки п’ятеро. Спочатку Іван закінчив 7 класів місцевої школи, потім у Мукачеві – «горожанку».  Далі був шкільний відділ Мукачівського педагогічного училища, історичний факультет Ужгородського державного університету та аспірантура Інституту історії АН УРСР. Захистив кандидатську (1955) і докторську (1967) дисертації. Одержав вчене звання доцента (1960) та професора (1969). Став академіком Міжнародної Слов’янської академії наук (1998) та Заслужений працівником народної освіти України (1991). Це дуже коротко. Але, щоб цього досягти, то треба невпинно, сумлінно працювати усе життя. І він трудився, не покладаючи рук. 

Почнемо з педагогічних здобутків колеги. Уже навчаючись на істфаці УжДУ, він за сумісництвом трудився в Ужгородській СШ № 10. А після закінчення аспірантури (1955) Іван Михайлович працював 41 рік на історичному факультеті, займаючи посади: старшого викладача, доцента, професора, завідувача кафедри, декана. Студентам викладав такі курси: «Історія середній віків», «Історія південних і західних слов’ян», «Історіографія нової і новітньої історії» та окремі спецкурси: «Гуситські війни», «Утворення слов’янських держав (VII – X ст.)», «Зарубіжні слов’янські країни в добу Відродження», «Суспільна думка в країнах Європи в XVI – XVII ст.», «Нова і новітня історія Угорщини» та ін. Він досконало знав фактичний матеріал своїх курсів. Автори статті пам’ятають, що студентам, які добросовісно конспектували лекції Івана Михайловича,  досить було вивчити матеріал, і можна було йти на іспит.

Іван Гранчак був відомим методистом. Свій великий педагогічний досвід він узагальнив в навчально-методичних публікаціях. На численних конференціях він ділився досвідом читання курсів (передусім, історії південних і західних слов’ян). У багатьох часописах (у тому числі всесоюзних) він писав про методику викладання предметів на кафедрі загальної історії. А ще з приємністю констатуємо факт: Іван Михайлович був співавтором навчальних підручників з історії південних і західних слов’ян (1966, 1987).

Зустріч випускників Мукачівського педучилища

Багатогранною є й наукова спадщина вченого (понад 500 позицій). Будучи аспірантом, він під керівництвом професора Федора Павловича Шевченка, працював над темою «Боротьба трудящих Чехословаччини проти капіталістичного гніту в період світової економічної кризи 1929 – 1933 років». Вчасно написав дисертацію і у листопаді 1955 році її успішно захистив.

Після захисту дисертаційної роботи, продовжував досліджувати історію Чехословаччини. Але потім зрозумів, що вивчення чеського радикального руху не дасть бажаних наслідків. Пораду звернутись до вивчення Угорщини запропонував земляк, старший науковий співробітник Інституту слов’янознавства АН СРСР, Андрій Іванович Пушкаш. Вчений щорічно їздив в архіви і бібліотеки Москви, Ленінграда (тепер Санкт-Петербург) та Будапешту. Як згадував Іван Михайлович, він не брав творчої відпустки, щоб не дратувати заздрісників. Через шість років дисертація була готова, її обсяг становий 1300 сторінок. Вона пройшла обговорення на кафедрі та була рекомендована до захисту. І 27 листопада 1967 року на засіданні вченої ради Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка відбувся блискучий захист докторської дисертації Івана Гранчака. Він став наймолодшим доктором наук в України.

Розмова з редактором видавництва "Карпати" Г.Остапчук

В наступні роки він продовжував працювати над історією Чехословаччини та Угорщини. З’явилося кілька десятків публікацій, в тому числі й монографії. А ще він був співавтором таких видань, як «Очерки новой и новейшей истории Венгрии» (1963) та «История Венгрии» (1972).  

Проблеми історії Закарпаття також входили в коло наукових інтересів Івана Михайловича. Його дослідження торкались Середньовіччя, Нового та Новітнього часу. Він був серед співавторів «Історії міст і сіл Української РСР: Закарпатська область» (Київ, 1969; 1982) та «Шляхом до щастя: Нариси історії Закарпаття» (Ужгород, 1973). Колега був керівником авторського колективу перших двох томів «Нарисів історії Закарпаття» (1993; 1995). А третій том видали колеги і присвятили його пам’яті (він помер 13 січня 2000 року). Загалом, з теми історії краю він написав сотні публікацій.

 

Звернемо увагу на той  факт, що Іван Михайлович був літописцем рідної альма-матер. Так, у 1995 році видано працю «Осередок освіти, науки, культури: Ужгородському державному університету – 50 років». Тут висвітлено основні етапи розвитку вишу та його окремих підрозділів за півстолітній період. Більшість матеріалів праці написав наш наставник.

Іван Михайлович дбав і про підготовку науково-педагогічних кадрів. Під його керівництвом два десятки аспірантів і здобувачів стали кандидатами наук (К.І. Гурницький, С.Ю. Пруниця, І.П. Андрусяк, В.М. Сегеда, І.М. Чаварга, Г.В. Божук, В.С. Поляк, С.І. Мітряєва, Е.П. Чейпеш, З. Коларж, М.П. Матьовка, А.А. Біров, І.І. Вовканич, В.П. Приходько, І.С. Гапоненко, І.М. Ліхтей та ін.), а два – докторами історичних наук (Б.Й. Желіцкі та І.О. Мандрик). Він, до речі, умів зацікавити темою, повірити в неї. Вчив працювати систематично та регулярно звітувати керівникові про зроблене. До речі, його аспірантами були не тільки історики, але й філософи, та філологи.

 

Іван Михайлович вписав своє ім’я в історію Ужгородського університету як чудовий організатор навчально-виховного процесу. Він протягом 33 років очолював кафедру загальної історії, був деканом історичного факультету та проректором з навчальної роботи. Також  був завідувачем кафедри історії та суспільних дисциплін Ужгородського інституту інформатики, економіки і права. Дбав про покращення матеріально-технічної бази кафедри та факультету, розробив «Комплексний перспективний план соціального розвитку Ужгородського держуніверситету на 1981 – 1985 роки» та видав «Матеріали комплексної системи управління якістю підготовки спеціалістів УжДУ». Налагодив співробітництво з Львівським, Київським, Харківським, Московським Ленінградським (тепер Санкт-Петербурзький), Воронезьким та Кемеровським університетами.

Крім того, історики УжДУ співпрацювали з колегами з Кошицького університету (Чехословаччина), Дебреценським університетом, Ніредьгазьким та Сегедським педінститутами (Угорщина). Укладалися двосторонні договори про різні типи співробітництва (проведення наукових конференцій, видання спільних збірників, обмін студентами під час практики).     

Іван Михайлович був чуйним чоловіком, люблячим татком та ніжним дідусем. Уже в студентські роки він знайшов своє єдине кохання в особі Анни Дмитрівни Скрип (історика за фахом). До речі, дружина закінчила курси друкарок і передрукувала усі праці чоловіка (почерк у нього був досить нерозбірливим). Подружжя Гранчаків виростило і виховало двох чудових доньок. Старша, Ольга Лемко, стала доктором медичних наук, менша, Маріанна Кляп, – кандидат педагогічних наук. Зяті, відповідно, докторами медичних та фізико-математичних наук. Ростуть три внуки. Серед них є кандидат медичних наук і кандидат технічних наук. Їх успіхам радіє дідусь, хоча й знаходиться за межею Вічності. 

Іван Гранчак у колі родини

Самовіддана і тривала праця професора Івана Михайловича Гранчака було помічена і частково відзначена. Він був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (1997) і Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1975). Йому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник народної освіти УРСР» (1991). А ще йому оголошувались десятки подяк ректорами університету. Але найвищого нагородою він вважав педагогічну працю, зустріч зі студентами. Це було його покликання.

Більше 17 років з нами не має нашого вчителя і наставника, професора Івана Михайловича Гранчака. Але час не має впливу над людською пам’яттю. Ми пам’ятаємо його як символ таланту, як прекрасний зразок служіння музі Кліо, як видатного закарпатця. Ми пам’ятаємо про нього, бо він цього заслужив!

 

 

Іван МАНДРИК,

доктор історичний

наук, професор;

Микола ОЛАШИН,

кандидат історичних

наук, доцент. 

 

 

Слово про Івана Михайловича Гранчака:

  

Сергій Устич, д.соц.н., завідувач кафедри міжнародних студій і суспільних комунікацій УжНУ, Надзвичайний і Повноважний Посол.

Метру Гранчаку  дуже  завдячую в становленні як науковця. Мені пощастило, бо впродовж навчання на факультеті Іван Михайлович був керівником всіх моїх курсових і дипломної робіт. Але, мабуть, найбільше  значило його розуміння і підтримка мого, не пов’язаного з конкретно-історичними дослідженнями, наукового вибору. І, звичайно, велика допомога в його реалізації.

  

Світлана Мітряєва – радник Дирекції Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України, Заслужений діяч науки і техніки України,повний Кавалер Ордена"Княгині Ольги"(ІІІ,ІІ,І ст.)

Гордість Закарпаття, це не тільки природа, а ще й люди....
Становлення, розвиток та результати діяльності Ужгородського Національного університету тісно пов'язані з ім'ям основоположника і лідера наукової думки в сфері слов'янознавства Івана Михайловича Гранчака, ім'я якого добре відомо в царині історичної науки не тільки Закарпаття, України а й в багатьох зарубіжних країнах. Талановитий організатор і вчений, він вніс вагомий внесок у розвиток наукових зв'язків Закарпаття з країнами Центральної Європи та виховав не одне покоління істориків-славістів, досвідчених науковців та практиків, які формують і послідовно забезпечують державну аналітичну складову зовнішньої політики України.

  

Володимир Приходько, професор, д-р економічних наук, завідувач кафедрою міжнародних економічних відносин, директор Інституту державного управління та регіонального розвитку ДВНЗ «УжНУ»

 Івану Михайловичу Гранчаку було властиве панорамне бачення проблем  соціально-економічного розвитку країн Південної-Східної та Центрально-Східної Європи, історії та соціуму  народів Балкан, Карпат та Дунайського басейну, історії міст та сіл регіону, розвитку  освіти та культури, міжнародних і транскордонних відносин. Його масштаб як талановитого дослідника та  видатного організатора  академічної і вузівської науки, фундатора та рушія наукової історичної школи ми відчували вже на студентській лаві, хоча спілкувався  він  несподівано легко і невимушено. Рекомендації метра   відкривали молодим вченим   двері  провідних союзних і республіканських наукових установ. І зараз подумки намагаєшся проапелювати до його рафінованого відчуття суті наукової проблеми, вміння узагальнювати безліч фактів, та виходити на глибокі, системні заключення і висновки. 

 

Категорії: