Новини

18.09.2016
3249

Індія – це велика книга, де на кожній сторінці – зовсім інша історія – Степан Карабиньош

Індія – це велика книга, де на кожній сторінці – зовсім інша історія – Степан Карабиньош

В Ужгородському національному університеті навчаються сотні студентів-іноземців, переважна більшість яких потрапила до нас з далекої Індії. Часто наші знання про цю країну обмежуються персонажами індійських фільмів, добіркою класичних стереотипів та анекдотів. А стереотип – далеко не завжди правда, частіше навпаки. У цьому інтерв’ю з молодим ужгородським викладачем-медиком Степаном Карабиньошом спробуємо подивитися на Індію, її мешканців, звичаї з «середини» і, можливо, дещо підкоригувати свою уяву про далеку країну.

 

Степане, розкажи як ти потрапив до Індії?

Останні два роки в УжНУ навчаються студенти-іноземці, які перевелися до нас з зони АТО - вишів Луганська та Донецька. Цей рік – перший, коли наш університет проводить для студентів-іноземців справжню вступну кампанію на перший курс. Світова практика полягає в тому, що викладачі їдуть в ту чи іншу країну і залучають студентів до свого навчального закладу. Вони проводять семінари, співбесіди, конференції, спілкуються з журналістами.

Отож, цього року я, як представник УжНУ, вирушив до Індії і знайомив  потенційних абітурієнтів з перевагами нашого університету. В Індії є мережа, яка залучає студентів, що мають бажання навчатися закордоном, вона й займалася питаннями організації поїздки.

Я прилетів у Делі 14 червня. Був там менше як половину дня, а потім у мене був виліт до наступного пункту призначення. Загалом у мене за час поїздки був 21 авіапереліт по країні, отож встиг побувати в багатьох її куточках. Пересувався переважно літаками, оскільки між різними точками країни відстань нереально велика, сам переліт по країні може тривати до чотирьох годин.

Які місця в Індії тобі запам’яталися?

Штати Керала, Карнатака і Таміл-наду – місця південної Індії, які примикають до океану, мені сподобалися найбільше.Там чисто, гарно, люди бережуть навколишню природу, добре ставляться один до одного. Північніше, на мою думку, справи з цим є дещо гірші. Там люди не цінують оточення, природу, те, що робить для них держава.

Особливо був здивований тим, що у всіх містах де я був, вуличні ліхтарі працювали на сонячних батареях. Невеличкі міста, подібні за розміром до Ужгорода, електроенергію отримують з вітряків. Дуже мало гідроелектростанцій, які вони намагаються не використовувати, для того, щоб не забруднювати екологію. Великі промислові підприємства намагаються виносити за межі міста, подалі від людей. Але не завжди вдається таку систему зберігати, великі міста мають багато індустрії.

В Індії живуть десятки народів з різними релігіями, мовами. Як вони живуть разом. Є етнічні конфлікти?

Так, народів там живе дійсно дуже багато, які культурно, релігійно, ментально різняться звичаями, традиціями. Більшість населення - індуїсти, але є багатомільйонна мусульманська громада, буддисти, сікхи і християни. Одна з важливих особливостей Індії, що водночас є й перевагою – гармонійне життя різних народів. Незважаючи на всі спроби британців, які в свій час володіли Індією і хотіли розпалити конфлікти, які б дозволяли тримати країну під контролем, їм цього не сталося.

Є негласний моральний закон – першими після Бога є батьки, вони заради них жертвують дуже багато чим. Другий після Бога –вчитель та лікар. Потім – гість. До гостей вони ставляться дуже привітно, деколи навіть занадто.

У студентів які вчаться у нас, до речі, це трохи викривлено і вина, мені задається, в нашому суспільстві. Деякі з них втратили повагу до викладачів і лікарів. Це, звісно, моя  власна думка  і досвід, але я бачив Індію з іншого боку, не тільки певні показові речі, які для мене робили як для гостя.

Коли в мене було трохи вільного часу, я спостерігав за їхнім  життям. Наприклад, одного разу взяв рікшу і поїхав у найбільшу лікарню міста. Що важливо, мене там ніхто не знав, і я нікого не знав. Я  спостерігав за роботою відділень, за санітарними нормами, одним словом гуляв по лікарні та робив вигляд, ніби я хворий. Так от – до вчителів та лікарів у них зовсім інше ставлення - велика повага. Наші студенти-іноземці часто ведуть себе нахабно, не готуються, вимагають незрозуміло-що. Цих рис вони набули уже в тому ж Луганську і такими вони приїхали до нас.

Давай поговоримо про індійське суспільство. Наскільки я розумію, кастовий устрій законом не закріплений, а по факту – зберігається.

Він є. Спочатку йдуть великі соціальні групи -  варни брахманів (священики, найвищий рівень), далі – воїни, потім - ремісники, селяни (вайшї) й слуги (шудри). Ремісники включають у себе різні касти, які  побудовані за професіями – гончарі, ковалі і т.д. У цьому плані касти дещо подібні до середньовічного цехового устрою, але з касти вийти неможливо, ти й твої нащадки залишаються у ній. Багато людей в сучасній Індії не займаються традиційною кастовою роботою, але все-рівно в касті перебувають. Якщо дівчина одружується з хлопцем іншої касти, то вона набуває його статусу,  але таких шлюбів намагаються уникати.

Така стратифікація впливає на соціальний розподіл у суспільстві. Але, що характерно, проводиться така політика, що люди з нижчих каст мають привілеї при поступленні у вищі навчальні заклади.

Як справи з вищою освітою в Індії?

Для того, щоб поступити в університет, індійці повинні заплатити хабар і офіційний внесок в університет. Разом це не менше 150 тисяч доларів. Вартість одного року навчання – 15 тисяч доларів. Це – відповідь на питання чому вони всі їдуть до нас.  Зрозуміло, що ці хабарі офіційно ніде не прописані, але без них ти на навчання не потрапиш і ніхто не буде «докопуватися», чому цей студент поступив, а цей ні. Наші студенти «тряслися» за МСІ-тест, який вони повинні скласти в Індії після навчання в Україні, щоб підтвердити свої знання. Перед ним там йдуть курси підготовки, платять по 3-5 тисяч доларів.

– Індія зараз за темпами економічного розвитку – одна з перших у світі. Чи відчувається це?

– Країна дуже велика, більше мільярда населення, тому контрасти дійсно сильні. Є райони з дуже бідним населенням. Наприклад Центральна Індія. Там до тепер навіть практикується рабство. Так, звичайно, воно не називається, але суть така – дітей за гроші продають людям, які потім їх використовують як прислугу.

З іншого боку – держава вкладає величезні кошти в інфраструктурні проекти, розвиток промислових потужностей. У них ідеально відремонтовані дороги, навіть у найбільш віддалених селах. Водночас там високі податки та ціни на нерухомість. Дорогі також послуги – навчання, медицина. Наприклад, доба у приватній лікарні пацієнту може обійтись від 300 до півтора тисячі доларів. Але, загалом, я б сказав, що люди в Індії багато працюють, живуть непогано і задоволені своїм життям. Середній рівень достатку все ж буде більшим, ніж в Україні.

Індійці не ганяються за модними автомобілями, не спішать купити собі рейнджровери, мерседеси. Вони купують маленькі автомобільчики, як то кажуть «жеби бігав», які зручні в перенасичених транспортом містах.

Заробітна плата теж за нашими мірками висока – таксист у Делі отримує близько 2,5 тисяч доларів на місяць. Що стосується медичної сфери – то лікар на початку своєї практики отримує від 5 тисяч доларів і вище. Їжа дуже дешева – вечеря в «крутому» ресторані коштуватиме не більше 4 доларів.

Чи значна еміграція з країни?

В Індії можна знайти хорошу роботу і бути забезпеченим. Але для цього треба багато працювати. На Заході це можна зробити трохи легше. Плюс –  там інший підхід, нема кастової системи, тому багато індусів туди йдуть. Є ще один фактор, можливо багато колег і читачів цього інтерв’ю не погодяться зі мною, але є така річ як «американська мрія». Всім здається, що в тій Америці тебе чекають з розкритими обіймами, все дадуть і буде справжнє щастя. Не так все просто і легко, як воно здається. Дуже багато людей, які є нещасливими й там. Тому, якщо кудись рухаєшся, ти повинен бути впевнений, що у тебе все буде гаразд. Потрібно самому собі відповісти на питання що ти від життя хочеш, чи воно тобі треба і чи зможеш ти цього там досягнути. Це ключові речі, на які треба мати відповідь.

Чи активні індійці у суспільному житті, політиці?

–  На мою думку, вони більш ознайомлені із законодавством, своїми правами та обов’язками, ніж українці. Державу не можна назвати демократичною в західному розумінню цього слова. Політичний консенсус досягається перш за все шляхом домовленостей – міжкласових, міжрелігійних, міжрасових. У них працює багато африканців, багато білих. Росіяни зайняли Західне побережжя, скоро Гоа перетвориться на їхній пляж.

Загалом громадяни активно беруть участь у вирішенні місцевих питань. Центральна влада користується повагою, адже дбає проо розвиток країни, але це не диктатура, коли ти поважаєш владу через страх.

Як ставляться до англійців, адже Індія – колишня колонія Британської імперії?

Погано. Золотий запас Англії, який робить її вагомим гравцем на міжнародній арені, фактично вкрадений від Індії. Англійці добряче попрацювали там, все, що могли вкрасти – вкрали, тому таке й ставлення.

Твоя думка про країну після поїздки змінилася?

Дуже. У нас є багато речей, які є кращими, ніж в Індії, але нам багато в чому слід і повчитися. Мене вразило те, як вони ставляться один до одного, підтримують. Нашому суспільству варто відмовитися від стереотипів, бути  більш відкритим до нових знань, досвіду та вражень, і стати більш демократичним, бути такими, якими себе вважаємо, а не є насправді.

 

Розмову вів Олексій Шафраньош

Прес-служба УжНУ

Категорії: